1.6. Призначення твору

Твір охороняють незалежно від його культурного або утилі­тарного призначення. Не слід брати до уваги, у якій галузі людсь­кої діяльності може бути застосований твір, наскільки ця галузь є актуальною і чи варто взагалі працювати в цій галузі. Той факт, що малюнок або інший художній твір використаний для задово­лення потреб промисловості або торгівлі, не позбавляє їх авторсь­ко-правової охорони від незаконного відтворення та будь-якого несанкціонованого використання.

1.7. Цінність твору

Твір охороняють незалежно від його цінності. Цінність - ка­тегорія смаку, оцінку дають публіка та критика, а не право. Допу­стити зворотне - значить відкрити двері сваволі.

Твір може не відповідати своєму призначенню або взагалі не мати ніякого реального значення, але це не може впливати на на­дання творові охорони. Не слід оцінювати твір і з погляду його суспільної корисності. Навіть якщо твір завдає шкоди суспіль­ству (у певних історичних обставинах), він все одно є об'єктом охорони авторського права. Останнє охоронятиме і твір, який є очевидною творчою невдачею автора.

1.8. Правове значення окремих елементів твору

Об'єктом авторського права є не тільки твір загалом, а й час­тина твору (включаючи його назву), яка є результатом творчої діяльності та може бути використана самостійно (ст. 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

§ 2. Види об'єктів авторського права

2.1. Твори, що є об'єктами авторського права Загальні положення.

Авторське право охороняє всі види творів. Традиційно охороняють результати інтелектуальної твор­чості, виражені в об'єктивній формі: оригінальні, або первісні, тво­ри (літературні, музичні, драматичні, художні, аудіовізуальні тво­ри, комп'ютерні програми), похідні твори (обробки, переклади, компіляції, анотації, коментарі, резюме, музичні аранжування та інші види переробок) незалежно від способу або форми їх вира­ження.

Національні законодавства в галузі авторського права містять з дидактичною метою приблизний, а не обмежувальний перелік творів, які є об'єктами охорони. Щоб підкреслити необмежений характер переліку, законодавчі положення зазвичай починають з таких формулювань: «такі як», «зокрема», «а саме» тощо - і закін­чують формулюваннями на кшталт «інші твори».

Ст. 8(1) Закону України «Про авторське право і суміжні пра­ва» перераховує такі види об'єктів авторського права:

• літературні письмові твори белетристичного, публіцистич­ного, наукового, технічного або іншого характеру;

• виступи, лекції, промови, проповіді й інші усні твори;

• комп'ютерні програми;

• бази даних;

• музичні твори з текстом або без тексту;

• драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми;

• хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу та їх постановки;

• аудіовізуальні твори;

• твори образотворчого мистецтва;

• твори архітектури, містобудування та садово-паркового ми­стецтва;

• фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способа­ми, подібними до фотографії;

• твори прикладного мистецтва, у тому числі твори декора­тивного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, вироби з худож­нього скла, ювелірні тощо;

• ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні тво­ри, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архі­тектури та інших сфер діяльності;

• сценічні обробки творів і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

• похідні твори;

• збірники творів, обробок фольклору, енциклопедії та анто­логії, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці з добору, координації або упорядкування змісту та не порушують авторські права на твори, що входять до них як складові частини;

• тексти перекладів, призначені для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіо­візуальних творів;

• інші твори.

Зазначення в законі приблизного переліку об'єктів має на меті виокремити найважливіші об'єкти та тим самим поінформувати потенційних правоволодільців про можливість охорони їхніх інте­ресів у межах авторського права.

В авторському праві абсолютно оригінальними вважають первісні твори, композиція та спосіб вираження яких є оригіналь­ними. Відносно оригінальними вважають похідні твори, у яких оригінальною може бути тільки композиція (як, наприклад, в ан­тологіях, де охороні підлягає вибір творів або уривків із творів іншого автора) або тільки спосіб вираження (як, наприклад, в пе­рекладах).

Літературні твори. Ознакою літературних творів є викорис­тання символів і знаків для закріплення твору на матеріальному носії. Вид і тип символів принципового значення не мають: це можуть бути літери відповідної мови, математичні символи, нотні знаки, хімічні формули тощо. Матеріальний носій може бути різного типу, він може бути виготовлений із будь-якого матеріа­лу. Оскільки до літературних творів закон відносить комп'ютерні програми, то мікросхему, на яку здійснюють запис, також розгля­датимуть як матеріальний носій. Літературний твір може бути записаний не тільки мовою людського спілкування, а й мовами, які використовують для складання інструкцій для електронних пристроїв, до яких належать Бейсік, Паскаль, Сі, Ада та інші.

До літературних належать твори всіх жанрів художньої літе­ратури та публіцистики; наукові роботи - монографії, статті, звіти тощо, учбова література; промови, доповіді, проповіді та інші усні твори; твори журналістики - статті, інтерв'ю, дискусії тощо; лис­ти, ділове й особисте листування.

Особливий правовий статус має такий вид творів, як інтер­в'ю. Під інтерв'ю розуміють зустріч, під час якої журналіст одер­жує від співрозмовника (співрозмовників) певну інформацію, результати якої оформляють у вигляді газетної або журнальної публікації. Якщо той, хто дає інтерв'ю, зробив творчий вклад, який втілюється як у спільній із журналістом роботі над інтерв'ю, так і в оригінальному формулюванні відповідей, то є всі підстави вва­жати його співавтором цього літературного твору.

Драматичні, музично-драматичні, сценарні твори. У більшос­ті випадків для творів цієї групи використовують літературний твір - сценарій, ноти тощо. Проте виокремлення цієї групи має на меті вказати на можливість захисту не літературного тексту, а його сценічного виконання - постановки. Повторно виконати об'єкти цієї групи не можна - кожного разу виникатиме новий твір. Разом із тим можна зафіксувати твір на плівку (чи іншим способом) і в подальшому використовувати цю фіксацію.

Драматичні, музично-драматичні твори є сценічними (теат­ральними) творами. Вираз «драматичний твір» містить у собі як трагедії, так і комедії, ревю, одноактні п'єси, водевілі та інші фор­ми драматичного мистецтва. Слово «драма» походить від грець­кого «драо», що означає «працювати» та «діяти». У наш час його вживають у тому самому значенні, що й в античності: для позна­чення будь-яких форм літературних творів, призначених для по­становки на сцені. Сценічну постановку драматичного твору на­зивають театральним спектаклем.

До музично-драматичних творів відносять оперу, балет, музич­ну комедію, мюзикл та інші твори, що належать до різних жанрів -музичної та літературної основи, образотворчого мистецтва, хо­реографії. У багатьох випадках музичні твори створюють у співав­торстві. Досить поширеним є написання лібрето, створення сце­нографії та хореографії на існуючі музичні твори.

Хореографічні твори та пантоміма. Реалізацію авторсько­го задуму у творах цього виду здійснюють за допомогою плас­тичних рухів людського тіла. Виокремлення таких творів у са­мостійну групу означає, що в цьому разі охороняють саме та­нець або балет, оскільки письмові вказівки балетмейстера можна розглядати як літературні твори. Твори цієї групи за­звичай доводять до публіки в сукупності з іншими об'єктами авторських прав: музикою, співом, шляхом виконавчої діяль­ності артистів.

Термін «хореографія» первісно використовували для позна­чення запису танцю за допомогою системи спеціальних знаків. З середини XIX ст. мистецтво створення балетів та інших танцю­вальних творів стали називати хореографією, а їхніх авторів - хо­реографами. Пантоміма - жанр сценічного мистецтва, у якому го­ловним засобом створення художнього образу є класична ви­разність людського тіла, жести та міміка актора.

Особливістю хореографії та пантоміми є те, що засобом худож­нього вираження в обох жанрах є рух людського тіла.

Музичні твори з текстом або без тексту. Музикою називають мистецтво композиції звуків людського голосу чи музичних інструментів, або ж комбінацію людського голосу та музичних інструментів, що впливає на чуття слухачів. Музичні твори мо­жуть містити будь-які оригінальні композиції звуків зі словами або без них. Складовими елементами музичного твору є мелодія, гармонія та звук.

Мелодія дуже широке поняття, яке включає в себе всі можливі комбінації звуків, що слідують один за одним. Це послідовне спо­лучення нот, тема, яка лежить в основі простого або складного музичного твору, незалежно від акомпанементу.

Гармонія - це поєднання різних, але узгоджених між собою одночасно відтворених звуків.

Ритмом називають тимчасову організацію музичних звуків та їх сполучень. Це можуть бути як звуки, що слідують один за од­ним, так і різні відгуки або повторення одного й того самого зву­ку або одного й того самого шумового ефекту.

Оригінальність музичних творів є наслідком поєднання скла­дових елементів. Між тим оригінальною може бути як мелодія, так і гармонія або ритм.

Авторське ж право визнає виключні права тільки на мелодію, яку прирівнюють до композиції та розвитку ідеї в літературному творі, а не до самої ідеї. Мелодія є втіленим у певну форму творін­ням. Не можна одержати виключні права на гармонію, бо вона становить собою поєднання акордів, кількість яких обмежена. Не може бути виключних прав і на ритм, як не може бути їх на літе­ратурні жанри (поезію, роман або драму).

Одна й та сама мелодія може стати об'єктом різних способів побудови гармонії та зміни ритму. Коли йдеться про музичний твір, плагіатом називають тільки запозичення самої мелодії, тоб­то того, що в ньому є оригінального.

Найбільш розповсюдженим різновидом музичних творів є музичний твір із текстом — пісня, що становить собою створений у співавторстві з композитором і поетом оригінальний твір.

Аудіовізуальні твори. До аудіовізуальних відносяться твори, що складаються із серії пов'язаних між собою зображень (із зву­ковим супроводом або без нього), призначені для зорового та слу­хового (у разі звукового супроводу) сприйняття за допомогою відповідних технічних засобів. Це кінематографічні твори, всі тво­ри, виражені засобами, аналогічними кінематографічним (теле- і відеофільми, діафільми, слайдфільми та подібні твори), незалеж­но від способу їх первісної або наступної фіксації. Все більшого значення набувають такі види аудіовізуальних творів, як музичні кліпи, рекламні відеоролики тощо; при цьому з погляду авторсь­кого права ці об'єкти не відрізняються від традиційних кінотворів.

Кінотвір має комплексний, синтетичний характер і виникає в результаті взаємовпливу різних видів мистецтва. Творчий вклад у створення кіно- та телефільму роблять сценарист, художник, композитор, оператор, актори та інші особи, працю яких мистец­тво режисера об'єднує в нове художнє ціле.

Законодавець відносить аудіовізуальні твори до оригінальних, які створюють на основі інших творів, що їх охороняє авторське право. Так, при створенні художнього фільму використовують літературний твір, ґрунтовані на ньому сценарні твори (постано­вочний і режисерський сценарії), музичні твори (музичну тему, пісні, уривки з інших музичних творів), твори образотворчого та декоративно-прикладного мистецтва (декорації, костюми, рекві­зит тощо) та інші твори.

Авторами (співавторами) аудіовізуального твору є: режисер-постановник, автор сценарію (сценарист), автор музичного тво­ру з текстом або без тексту, створеного спеціально для цього аудіо­візуального твору (композитор), художник-постановник, опера-тор-постановник.

Автора раніше створеного твору, переробленого або включе­ного як складова частина до аудіовізуального твору, також вва­жають співавтором аудіовізуального твору.

Укладення авторського договору на створення аудіовізуаль­ного твору (або на передання прав на раніше створені твори) тяг­не за собою передання співавторами цього твору (або авторами та іншими володільцями авторських прав на раніше створені тво­ри) виготівникові аудіовізуального твору виключних прав на ви­користання останнього, якщо інше не передбачено авторським договором.

Виготівник аудіовізуального твору має право при будь-якому використанні цього твору вказувати своє ім'я або найменування, а також вимагати їх зазначення.

Автор музичного твору з текстом або без тексту, створеного спеціально для аудіовізуального твору, зберігає право на одержан­ня винагороди за використання цього музичного твору при кож­ному публічному виконанні аудіовізуального твору, його публіч­ному згадуванні, а також віддаванні у прокат (у найм) його при­мірників.

Твори образотворчого мистецтва. Творами образотворчого мистецтва називають твори мистецтва, виражені за допомогою ліній і (або) кольорів шляхом нанесення фарб на певну поверх­ню. Живописне полотно може бути виконане аквареллю, олією, пастеллю, темперою, акриловими фарбами, емаллю; зроблено у вигляді фрески, на тканині, стіні, оштукатуреній поверхні або на будь-якому іншому придатному для цього матеріалі, можливе поєднання двох або кількох методів - змішана техніка.

Суттєвою особливістю об'єктів цієї групи є їхній унікальний характер. Як правило, їх створюють в одному або кількох примірни­ках. Повноцінне їх відтворення в більшості випадків неможливе - певні риси твору будуть втрачені. З іншого боку, при відтворенні об'єктів цієї групи до твору вноситимуть нові риси, що дозволяє вважати копії самостійними творами. Твори образотворчого мис­тецтва нерозривно пов'язані з носієм і часто поділяють його долю. Якщо репродукція відображатиме індивідуальність її виконав­ця, то було б несправедливо відмовити останньому в охороні авторським правом, без чого цей твір можна було б, очевидно, при­писати автору раніше існуючого твору. У таких випадках при зга­дуванні автора і назви твору, а також автора репродукції завжди необхідно зазначати, що йдеться про репродукцію.

У разі, коли копія просто відображає раніше існуючий твір, її необхідно розглядати як похідний твір. Та є особливі випадки, коли художник був тільки натхнений іншим твором на створення свого твору.

Законодавство більшості зарубіжних країн містить цілком ви­правдану норму, згідно з якою особа, яка придбала у власність оригінал твору образотворчого мистецтва, має право публічно ви­ставляти придбаний твір без одержання додаткового дозволу ав­тора.

Твори декоративно-прикладного мистецтва. До творів деко­ративно-прикладного мистецтва відносять двомірні або тримірні твори мистецтва, перенесені на предмети практичного користу­вання, включаючи твори художнього промислу або твори, ви­готовлені промисловим способом. У цій групі слід розрізняти об'єкти двох видів: твори, створені в одному примірнику (за­звичай твори художнього промислу), і зразки для промислово­го виробництва.

У першому разі твори декоративно-прикладного характеру зближують із творами образотворчого мистецтва (зокрема з по­гляду унікальності). Різниця полягатиме в особливому (приклад­ному) призначенні носія твору. Автор твору не зможе заперечу­вати проти використання його твору, обумовленого призначен­ням носія.

У другому разі твір може бути повторений в необмеженій кількості примірників. Такі твори, як правило, створюють в по­рядку виконання службового завдання або за договором замов­лення.

Твори дизайну. Дизайн - це мистецтво надання навколиш­ньому предметному середовищу естетичних якостей, тому дизайн як напрям прикладного мистецтва має різновиди: графічний, про­мисловий дизайн, дизайн інтер'єрів тощо.

Охорону дизайнерських розробок забезпечує право промис­лової власності та законодавство про авторське право. Якщо ав­тор вибрав охорону, надавану одним із законів, він у подальшому вже не може вимагати застосування норм іншого закону.

Твори скульптури. Скульптура існує у тримірному просторі. її створюють за допомогою гранування, формування, лиття або будь-яких інших методів із використанням різних матеріалів (ка­меню, металу, дерева, глини, цементу, синтетичних матеріалів тощо). Скульптурами вважають також твори, які складаються з раніше створених об'ємних об'єктів, таких як статуї, горельєфи, барельєфи, які є частиною архітектурного твору.

Існує можливість одержати копії скульптури шляхом викори­стання форм або гіпсових чи глиняних матриць. Що ж вважати оригінальною скульптурою: матрицю чи ті примірники, які були одержані за її допомогою? Вважають, що матриця не є скульпту­рою, хоча вона сама підпадає під охорону як оригінальний твір.

Така техніка, що дозволяє одержувати кілька скульптур з однієї форми або на підставі однієї матриці, створює конкретну пробле­му: чи вважати оригінальними всі примірники творів або тільки деякі з них, а в останньому випадку - які і в якій кількості? Зако­ни про авторське право не дають відповіді на це запитання.

У Франції цю проблему вирішили положення податкового за­конодавства, за яким оригінальними визнають скульптури, відлиті обмеженим до 8 примірників тиражем під контролем художника або його правонаступників. До цих 8 додають також «особисті примірники художника», яких зазвичай виконують 3 або 4 та на яких має бути маркування «ХП» - художня проба - або «ПК» - поза комерцією. Це положення застосовують у тих випадках, коли художник сам не встановлює кількості примірників дробовим числом, чисельник якого відповідає номеру примірника, а знамен­ник - загальній кількості примірників твору. Ці твори визнають оригінальними, вони користуються сприятливим податковим ре­жимом.

Чи можна вважати оригіналом скульптуру, одержану спадкоєм­цем на підставі матриці, створеної художником, який через смерть не встиг втілити твір у матеріал? Одні, вважаючи, що особиста участь скульптора в ретушуванні примірника з воску є принци­пово важливою, дають негативну відповідь на це запитання. У Франції в аналогічній ситуації Касаційний суд прийняв рішення, відповідно до якого, оскільки спадкоємці та правонаступники ав­тора володіють правом прийняти принципове рішення щодо по­смертного видання (право на оприлюднення твору після смерті автора), чому б їм не дотримуватися таких самих практичних пра­вил у здійсненні цього права на втілення твору в матеріал?

За таких обставин необхідно, щоб на одержаному примірнику було зазначено, що його було виготовлено після смерті автора, згадано осіб, які дали згоду на втілення цього твору, а такж тих, хто безпосередньо брав участь у цьому процесі.

Твори архітектури, містобудування і садово-паркового мис­тецтва. До зазначених творів, що їх охороняє авторське право, зараховують будівлі, споруди, проекти, рисунки, креслення, пла­ни та макети, підготовлені для їх спорудження. їх як оригінальні твори охороняє авторське право. Проте авторське право не охо­роняє ні архітектурні методи, ні технологію робіт. Оригінальність може полягати у формі споруди, рисунку або оздоблення.

Автор архітектурного твору має право вимагати, щоб його ім'я було на фасаді будівлі, згадувалося у творах про цю будівлю. При внесенні володільцем будівлі змін до неї вирішальною обстави­ною є співвідношення між характером та масштабами змін і пра­вом автора на цілісність його твору.

Автори творів архітектури володіють виключним правом дати свою згоду на відтворення власного твору в будь-якій формі і з використанням будь-яких засобів. Під відтворенням архітектур­ного твору розуміють як будівництво іншої архітектурної спору­ди, яка деякими або всіма своїми елементами подібна до первин­ної оригінальної будівлі, так і розробку планів, спорудження ма­кетів тощо на підставі таких творів архітектури. Відтворення останніх передбачає і використання їх для спорудження будівель та виготовлення копій.

Фотографічні твори і твори, виконані способами, подібними до фотографи. Фотографія — одержання фіксованого зображен­ня на світлочутливій поверхні незалежно від технічного методу (хімічного, електронного або іншого), використовуваного для одержання зображення.

Статус фотографічних творів тривалий час був предметом дис­кусій. Фотографія з'явилася в середині XIX ст., законодавство почало зараховувати її до творів, які охороняють, на початку XX ст. На міжнародному рівні охороноздатність фотографічних творів була визнана на Берлінській конференції з перегляду по­ложень Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1908). За законодавством країни Союзу зберегли право визначати строк охорони фотографічних творів, які прирівнюва­ли до художніх творів, але цей строк не міг становити менш як 25 років від дня створення твору (ст. 7 (4). Ст. 9 Договору ВОІВ про авторське право визначила: «Щодо фотографічних творів До­говірні Сторони не застосовують положення ст. 7 (4) Бернської конвенції». Тобто це положення підпорядкувало строк охоронифотографічних творів загальним правилам про строк охорони, передбаченим ст. 7 (1) Бернської конвенції, відповідно до яких строк охорони дорівнює життю автора та 50 рокам після його смерті.

Радянське законодавство про авторське право пов'язувало охо­рону фотографічних творів із дотриманням формальностей: ав­торське право на ці твори визнавали, якщо на кожному примірни­ку твору були зазначені ім'я автора, місце та рік випуску твору у світ (ст. 472 ЦК УРСР 1964 р.). Чинне законодавство України про авторське право охороняє фотографічні твори на загальних підставах (ст. 433 (1) ЦК, ст. 8 (1) Закону України «Про авторсь­ке право і суміжні права»).

До фотографій, що є елементами кінематографічного твору, слід застосовувати законодавство про фотографічні твори.

Нарівні з фотографіями авторське право охороняє голографії, тобто об'ємні зображення об'єктів, слайди та інші твори, одержані способами, подібними до фотографії.

Фотографи (фотохудожники) виконують такі види творчих робіт, як:

• фотографування окремих предметів і матеріалів з виявлен­ням фактури поверхні, деталей, пейзажів; жанрові портрети, те­атральна виробнича зйомка;

• архітектурна зйомка, зйомка скульптур, пам'ятників, творів монументального мистецтва, художні портрети, фотомистецтво малих форм, мікрозйомка, жанрова та репортажна зйомка, хро­нікальна, спортивна зйомка;

• зйомка тварин, птахів, комах;

• постановочна зйомка та фотомонтаж (у тому числі реклама);

• розробка та виготовлення макетів усіх видів видань із фо­тоілюстраціями (у тому числі книжок, брошур, альбомів, жур­налів, інформаційно-рекламних видань, календарів, поштових ли­стівок, плакатів);

• зовнішнє та внутрішнє оформлення видань із застосуванням фотографії;

• інші творчі роботи.

Картографічні твори. Створення карт та інших картографіч­них творів вимагає не тільки технічної роботи, а й значних твор­чих зусиль. Невипадково карти, плани й ескізи однієї й тієї самої ділянки місцевості, створені різними особами, різняться не тільки за ступенем точності, а й за своїм зовнішнім оформленням, ав­торським стилем тощо.

Особливістю картографічних робіт є те, що їх створюють пе­реважно спеціалізовані картографо-географічні підприємства. Над створенням карт працюють цілі колективи, при цьому вне­сок багатьох членів цих колективів можна визнати творчим.

До картографічних творів відносять:

• всі види карт, атласів, планів, картосхем незалежно від їхньої форми та виду носія інформації;

• аерокосмофотокарти, аерокосмофотоплани, аерокосмофотосхеми, похідну від них продукцію;

• цифрові карти та плани (цифрові моделі місцевості), іншу картографічну інформацію на машинних носіях, їхнє програмне забезпечення;

• картографічний зміст глобусів, рельєфні плани та карти, похідні пластичні твори;

• рекламну картографічну продукцію;

• схеми, ескізи, ілюстрації, що стосуються географії, картог­рафії, архітектури тощо.

Творчими роботами, у результаті яких виникає авторське пра­во при створенні картографічних творів, є розробка:

• нової оригінальної програми, проекту картографічного тво­ру або серії взаємопов'язаних творів (форми твору, математичної основи, способу картографічного зображення тощо);

• авторського оригіналу картографічного твору (системи умов­них позначок, художнього оформлення тощо);

• інші творчі роботи картографічного змісту.

Комп'ютерні програми. Під терміном «комп'ютерна програ­ма» розуміють набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи в будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, які приводять його в дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоплює оперативну систему і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Комп'ютерна програма є результатом послідовної реалізації таких етапів:

• знаходження ідеї вирішення певної проблеми;

• створення алгоритму, тобто методу вирішення проблеми із за­значенням ідей, який зазвичай має вигляд математичних формул;

• створення організаційної схеми або плану вирішення чи пе­реробки, які відтворюють алгоритм;

• створення тексту вдосконаленою мовою програмування, та­кою як СОВОL, FORTRAN, ВАSІС тощо, який також називають вихідною програмою і який безпосередньо відтворює елементи організаційної схеми;

• створення тексту проміжною мовою, або мовою асемблера, яку легше засвоює комп'ютер;

• створення безпосередньо зчитуваного комп'ютером тексту бінарного типу, або об'єктної програми.

Комп'ютерна програма може мати форму вихідної програми, або вихідного коду, вираженого вдосконаленою мовою, доступ­ною людському сприйняттю. Комп'ютерна програма може мати форму об'єктної програми, або об'єктного коду, вираженого ком­п'ютерною мовою, яка в надрукованому вигляді складається з одиниць і нулів (бінарна система) або цифр і букв, залежно від характеристик комп'ютера.

В 1964 р. Джон Ф. Банзеф опублікував у США результати до­слідження, у якому поставив проблему охорони комп'ютерних програм за допомогою авторського права.

З 1966 р. Управління з авторського права США почало прий­мати комп'ютерні програми для реєстрації.

У середині 70-х років німецький професор Ойген Ульмер по­рівняв введення програми в комп'ютер з фіксацією твору, яка на­лежить до поняття відтворення, що є однією з виключних преро­гатив автора, і дійшов висновку, що комп'ютерні програми мож­на охороняти за допомогою авторського права.

Правовій охороні комп'ютерних програм як літературних творів присвячені Директива Європейського союзу 91/250 ЕЕС від 14 травня 1991 р., ст. 10 (1) Угоди ТRІРS і ст. 4 Договору ВОІВ про авторське право.

Поширення на комп'ютерні програми охорони, яку забезпечує авторське право, викликало різні критичні зауваження, які зво­дяться до того, що:

• комп'ютерна програма не піддається безпосередньому людсь­кому сприйняттю; вона, по суті, має утилітарний характер, бо доз­воляє електронному пристрою виконувати конкретне завдання або одержувати конкретний результат; через це вона належить не до сфери мистецтва, а до прикладної галузі;

• ідеї авторське право не охороняє; комп'ютерні програми слід охороняти в межах патентного права;

• доводиться охороняти зміст комп'ютерної програми, а не форму її вираження, тоді як сама форма є об'єктом, який слід охо­роняти відповідно до авторського права;

• загальний строк охорони, який надають згідно з авторським правом, надто тривалий для того, щоб його можна було застосо­вувати до комп'ютерних програм;

• згода на те, щоб комп'ютерна програма підпадала під відкри­тий режим міжнародної охорони, який діє в галузі авторського права, недоцільна;

• користувач комп'ютерних програм повинен мати страхову копію, яку не передбачає законодавство про авторське право щодо творів;

• не можна зарахувати комп'ютерні програми до творів, що їх охороняє авторське право, без порушення правового режиму, що призведе до його спотворення.

На ці критичні зауваження можна відповісти таке:

• комп'ютерну програму можна охороняти як твір;

• права майнового характеру, передбачені авторським правом, які забезпечують захист від несанкціонованого використання, за­стосовні для охорони комп'ютерних програм;

• той факт, що комп'ютерна програма не піддається безпосе­редньому людському сприйняттю, не заважає вважати її об'єктом авторського права;

• той факт, що комп'ютерні програми не належать до сфери мистецтва або естетики, що їм властива утилітарна функція і що вони виражені у вигляді кодів або в будь-якій іншій формі, не виключає можливості охорони їх авторським правом;

• не можна задовольнити потреби захисту ідей, що їх містить комп'ютерна програма, шляхом підпорядкування її режиму па­тентного права, бо останній (як і режим авторського права) не охороняє ідеї;

• система міжнародних конвенцій з авторського права авто­матично й ефективно забезпечує охорону твору, і необхідно було б багато часу для створення подібної міжнародної системи охоро­ни комп'ютерних програм.

Авторсько-правова охорона комп'ютерних програм є більш оперативною, дешевою та демократичною порівняно з охороною їх нормами патентного права.

Похідні твори. Похідними є твори, які базуються на попередньо­му творі. Такими вважають адаптації, переклади, антології, резюме, будь-яку переробку раніше існуючого твору, у результаті якої з'яв­ляється інший твір. Оригінальність похідного твору може полягати як у композиції, так і у формі вираження (адаптації), тільки в ком­позиції (збірники, антології) або у формі вираження (переклади).

Авторське право щодо похідних творів є правом залежним. Його визнають і охороняють тільки в тому разі, коли викорис­тання похідного твору не веде до порушення прав авторів оригі­нальних творів, покладених в їхню основу, інакше закон відмов­ляє у визнанні та захисті прав творця похідного твору.

Похідні твори є складеними творами, якщо вони включають більш ранні за часом твори без участі авторів останніх. Коли ав­тор первісного твору бере участь у створенні похідного твору, ос­танній вважають складеним твором, створеним спільно, подібно до твору, підготовленого кількома авторами, жоден з яких не є автором попереднього твору.

Адаптації. При адаптації твору він переходить з одного жанру в інший (так відбувається, наприклад, за кінематографічної або телевізійної адаптації романів, драматичних творів тощо) або змінюється, не змінюючи свого жанру (наприклад, якщо збільшується кількість дійових осіб телевізійного твору).

Автор адаптованого твору не повинен порушувати авторське право на твір, який він адаптує. Свобода дій, якою він володіє для того, щоб відійти від уже існуючого твору шляхом включення до нього додаткових елементів, для підготовки довільної адаптації або навіть для того, щоб використати його як джерело для ство­рення нового твору, залежить від дозволу, наданого автором ори­гінального твору.

Переклади. Похідні твори створюють і шляхом втілення фор­ми письмових або усних творів мовою, яка відрізняється від мови оригіналу. Переклад має бути достовірним, тобто передавати зміст, стиль твору неспотвореними. Авторське право надають пе­рекладачам як визнання їх творчої інтерпретації твору іншою мовою без завдання шкоди правам автора оригінального твору. Для перекладу твору, що його охороняє авторське право, необхі­дний дозвіл автора.

Компіляція даних (бази даних). Під компіляцією даних ро­зуміють сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації, представлену в довільній формі, у тому числі елект­ронній, підбір і розташування складових частин якої та її упоряд­кування є результатом творчої праці та складові частини якої є Доступними окремо одна від одної і можуть бути знайдені за до­помогою пошукової системи на основі електронних (комп'ютер­них) чи інших засобів.

Оригінальність баз даних полягає в їхньому компонуванні. Вибір творів або уривків із них, іншої інформації, а також методика їх подання становлять собою інтелектуальні зусилля, які ве­дуть до появи твору, відмінного від тих, що його складають.

Бази даних можуть бути створені на основі власної документаційної системи. У цьому разі йдеться про твори, які повною мірою охороняє авторське право. У тих випадках, коли база да­них складається з текстів більш ранніх за часом документів, ви­никає запитання: чи слід визнавати права за тими, хто володіє та­кою базою даних?

Якщо більш ранні за часом тексти є творами, які охороняє ав­торське право, то їх не можна вводити в пам'ять комп'ютера без згоди автора. Ця дія рівнозначна відтворенню, отже, потребує дозволу. Йдеться про фіксування твору в певній матеріальній формі на магнітному носії, тобто про метод, який дозволяє забез­печити доступ до твору невизначеному колу осіб.

Якщо тексти не охороняє авторське право, то їх можна вільно вводити в базу даних.

Разом з тим, створення бази даних вимагає значних інвестицій. Необхідно надати даним та інформації електронну форму, розро­бити систему управління базою даних, забезпечити контроль до­ступу користувачів до системи, структурувати дані, вибрати та встановити комп'ютерну програму, що дозволяє використовува­ти базу даних.

Навіть якщо володільцеві бази даних нема потреби звертати­ся за дозволами або придбавати права для введення тексту в па­м'ять комп'ютера, необхідно враховувати, що створення бази да­них пов'язане з інвестиціями. Останні ж у Європейському союзі захищає від будь-якого несанкціонованого використання особливе право – sui generis. ВОІВ підготував проект міжнародного дого­вору про правову охорону баз даних.

Антології. Антологіями є збірники вибраних творів або урив­ки із творів різних авторів, зібрані з певною метою. Антології на­лежать до похідних складених творів, права упорядників яких охороняють, якщо впорядкування змісту антологій здійснено без порушення авторських прав на твори, що входять до них. Для включення до антології творів, що є об'єктами авторського права, необхідний дозвіл їхніх авторів.

Анотації та коментарі. Анотації та коментарі є похідними тво­рами, оригінальними за своїм змістом і формою вираження. У тих випадках, коли йдеться про анотації та коментарі до творів, які не охороняє авторське право, відповідні видання є абсолютно ори­гінальними творами. Автори анотацій і коментарів набувають виключні права лише на свої анотації та коментарі, вони не можуть перешкоджати підготовці іншими авторами анотацій і коментарів до тих самих творів.

Аранжування й оркестрування. Під аранжуванням розуміють перекладання музичного твору для виконання на інших інстру­ментах. Оркестрування дозволяє перекласти його для різних інструментів, що становлять оркестр.

Для аранжування або оркестрування музичного твору, який охороняє авторське право, необхідно одержати попередній дозвіл автора або інших правоволодільців.

Аранжування й оркестрування охороняють у тих випадках, коли вони містять творчий елемент. Якщо ж обробка твору має суто тех­нічний характер, уявлення про який дають просте перекладення та транскрипція, виключення або повторення вокальних партій, по­єднання простих паралельних голосів або додавання мелізм, то такі аранжування й оркестрування не охороняє авторське право.

Пародії. До пародій відносять сатиричні та гумористичні літе­ратурні твори, ґрунтовані на перебільшено комічному наслідуванні твору певного автора або літературного жанру. Йдеться про по­хідний твір, який є оригінальним за змістом і формою вираження.

Висміювання, властиве пародії, лише в окремих випадках не зачіпає почуттів автора оригінального твору. Тому вона повинна мати вільний характер. Поєднання права на пародію з необхідні­стю одержання попереднього дозволу автора пародійованого тво­ру невиправдано прирікає на вимирання літературний жанр і одну з форм свободи критики.

У той же час право на пародію не виправдовує образу, праг­нення завдати шкоду оригінальному твору або його автору, підмінити оригінальний твір у свідомості публіки пародією.

Назва твору. Назва є важливим елементом твору - його по­значенням. Вона надає твору індивідуального характеру, дозво­ляючи ідентифікувати його.

Автор має право на назву як невід'ємну частину свого твору. Зміна назви без дозволу автора порушує його особисті немайнові права (право на авторство, право на цілісність твору). Автор може дозволити використати назву окремо від твору, він також має право на її охорону від імітації без дозволу або іншого неналеж­ного використання.

Важливо з'ясувати, чи на всі назви творів поширюється одна­ковий захист, однаковий юридичний режим, або ж між ними існу­ють відмінності.

Оригінальну назву твору, яка через свою відомість набуває розрізнювального характеру, не можна відтворювати в будь-яко­му іншому творі без дозволу автора.