Лекція №8. Тема: кредит у ринковій економіці План:

1. Економічна суть кредиту

2. Основні принципи банківського кредитування

3. Види цінних паперів

4. Функції цінних паперів

5. Операції з цінними паперами

1. Кредит (лат «creditum» - позичка, борг; «credo» - вірити) - провідна форма руху позичкового капіталу, що виникла на певному етапі розвитку суспільного виробництва і ринкового обміну, де продавці товарів протистоять один одному як власники.

За економічною суттю і механізмом функціонування кредит є складною і однією з найдавніших категорій товарно-грошових відносин.

Виникнувши ще понад 3000 pp. до н.е., кредит вдосконалювався одночасно з розвитком обміну грошей і товарного виробництва. Історичними етапами з´ясування економічної суті кредиту стали:

1) ототожнення кредиту з довірою кредитора до боржника;

2) кредит, як мінова вартість, що складається з двох частин - передачі цінностей та їх повернення;

3) кредит, як тимчасове користування позичальником цінностями кредитора;

4) лише пізніше кредит стали ототожнювати з механізмом взаємодії з економічним середовищем, що відповідає сучасним уявленням про механізм реалізації кредитних відносин.

Кредит - це суспільні відносини, що виникають між економічними суб´єктами у зв´язку з передачею один одному в тимчасове користування вільних коштів (вартості) на засадах зворотності, платності та добровільності.

Основними ознаками поняття «кредитних відносин» є:

• учасники кредитних відносин мають бути економічно самостійними власниками певної маси вартості і вільно нею розпоряджатися, функціонувати на основі самодостатності й самоокупності, нести економічну відповідальність за своїми зобов´язаннями;

• кредитні відносини є добровільними і рівноправними;

• кредитні відносини не змінюють власника цінностей, з приводу яких вони виникають;

• кредитні відносини є вартісними, оскільки виникають у зв´язку з рухом вартості;

• нееквівалентність кредитних операцій (Г - Г") значно посилює роль платності в їх механізмі реалізації. Плата за кредит компенсує кредитору втрати від передачі його коштів у чуже використання і можливі втрати на випадок неповернення позики;

• кредитні відносини на мікроекономічному рівні є перервними, тобто після повернення відданої в борг вартості і сплати відсотків вони зникають. Але на макроекономічному рівні кредитні відносини підтримуються безперервно, як безперервний рух вартості в процесі задоволення потреб розширеного суспільного відтворення. Вивільнені кошти з однієї кредитної операції вступають у кредитні відносини з іншими контрагентами чи із тими самими, але з приводу інших сум вартості;

• безперервність і платність кредитних відносин визначають їх здатність до капіталізації. Внаслідок чого формується особлива самостійна форма капіталу - позичковий капітал.

2. Принципи кредитування - це визначальні правила поведінки банку і позичальника в процесі реалізації кредитних операцій.

Основні принципи банківського кредитування

Назва принципу кредиту	Економічний зміст принципу
Строковість	Повернення позики в строки, що передбачені кредитною угодою
Довершеність	Надання позики чужої власності у тимчасове кредитування позичальника і повне повернення вартості основного боргу
Платність	За користування позикою клієнт сплачує банкові додаткову суму у вигляді процентів
Цільовий характер	Вкладення позичених коштів у конкретно вказані господарчі процеси
Забезпеченість	Відповідність між заборгованістю за позикою і вартістю майна, що є заставою за позикою
Диференційований підхід	Практично, індивідуальний підхід до визначення величини позичкового процента для будь-якого позичальника

 

На основі дотримання принципів кредитування виник особливий кредитний механізм, який включає також кредитне планування і управління кредитом, умови і методи кредитування, способи їх кількісного регулювання. В умовах інфляційної нестабільності кредит і механізм його реалізації здатний стати провідним структурним елементом антиінфляційного комплексу заходів досягнення стабільності грошей і економіки.

Реалізація норм кредитного процесу здійснюється на основі наявності матеріальної відповідальності учасників кредитних угод за тимчасово позичену чужу власність, чіткого виконання взятих зобов´язань, економічної відособленості суб´єктів кредитних відносин як власників, що володіють юридичною самостійністю і функціонують на основі комерційного розрахунку, співпадіння економічних інтересів кредиторів і позичальників.

Особливостями кредиту, що відрізняють його від інших економічних категорій, є:

1)    позичальник, отримавши кредит, лише реалізує право тимчасового користування наданими коштами чи цінностями (об´єкт кредиту залишається у власності кредитора);

2)    суб´єкти кредитних відносин здатні одночасно почергово виступати в ролі кредитора і позичальника;

3)    позичальник, щоб отримувати позичку, зобов´язаний пред´явити кредиторові економічні та юридичні гарантії повернення боргу;

4)    повернення кредиту (боргу) здійснюється позичальником, а у виключних випадах - третьою особою - гарантом, якщо позичальник неспроможний це зробити сам;

5)    конкретний термін повернення кредиту залежить від двох обставин: - особливостей і часу кругообігу коштів і ефективної діяльності самого позичальника. Він розраховує, на який час необхідні кошти і коли він зможе нагромадити їх, щоб погасити позику;

6)    можливостей кредитора. На який час у нього з´являються тимчасово вільні кошти, які й стають предметом кредитування;

7)    характерної рисою кредиту є сплата процентів за користування кредитованими ресурсами як товаром. 

Кредитні відносини реалізуються тоді, коли інтереси кредитора і позичальника відносно конкретних параметрів позики співпадають, насамперед цільового призначення, забезпечення терміну та величини процента.

Основна маса кредитів надається під забезпечення. Захист майнових інтересів кредиторів на випадок можливого невиконання зобов´язань позичальника забезпечується у кредитах під заставу чи під фінансові гарантії. Комерційні банки використовують такі форми забезпечення:

В ринковій економіці кредит на основі позичкового капіталу тісно взаємодіє з категоріями «фінанси», «проценти», «товар».

Цей зв´язок можна розглянути на прикладі схеми.

3. За особливостями права володіння розрізняють такі види цінних паперів:

а) на пред´явника. У пред´явницькому цінному папері майнові права належать тому, хто фактично може його пред´явити зобов´язаній особі. Останній зобов´язаний виконати умови цінного паперу проти його пред´явлення. До числа пред´явницьких цінних паперів належать акції та облігації на пред´явника, пред´явницькі чеки, варанти і коносаменти та ін.;

б) іменні. Права держателя в них підтверджуються на підставі найменування власника, що внесене до тексту цінного паперу і записів у відповідній книзі реєстрації, яку веде емітент. Іменні цінні папери передаються, як правило, передавальним написом (шляхом повного індосаменту, який засвідчує перехід прав за цінним папером до іншої особи). Провідними видами іменних цінних паперів стали іменні акції, облігації і сертифікати;

в) ордерні цінні папери випускаються за розпорядженням особи, котра має право пред´явити їх іншій особі. Права їх держателя підтверджуються пред´явником цінного паперу і наявності відповідного індосаменту з підписами і печатками на цих паперах. Провідним ордерним цінним папером є вексель.

За характером операцій та угод, а також в залежності від мети випуску розрізняють такі види цінних паперів:

1. Фондові папери - акції та облігації, що обертаються на фондовому ринку. Фондові цінні папери поділяються на основні - в них вказано основне майнове право чи вимога власника ідопоміжні - містять обґрунтування додаткової вимоги власника, додаткові права, умови, переважно пов´язані з отриманням доходу (дивідендів, процентів). До допоміжних цінних паперів належать купони, що дають право на періодичне отримання доходу і талони, за допомогою яких отримують купони. Як правило, купони видаються на пред´явника, навіть якщо основний цінний папір є іменним. 

2.   Комерційні папери, які обслуговують товарооборот і певні майнові угоди. До них належать векселі, чеки, коносаменти, складські і заставні свідоцтва, заставні папери.

3.    Залежно від закріплення прав та обов´язків емітента й інвестора у ході здійснення певних операцій виникає ряд вторинних цінних паперів. До них відносять опціони, ф´ючери, ордери та ін. Опціоном називають короткостроковий цінний папір, який надає його власникові право купити або продати інші цінні папери впродовж певного періоду за певною ціною іншому контрагентові, котрий за грошову премію приймає на себе зобов´язання реалізувати це право. Фінансові ф´ючери - це стандартні короткострокові контракти на купівлю або продаж певного цінного паперу за визначеною ціною у вказаний на майбутнє термін. Якщо власник опціону може відмовитись від реалізації свого права, втративши внаслідок цього грошову премію, то ф´ючерна угода для наступного виконання є обов´язковою.

Депозити або ощадні сертифікати є письмовими свідоцтвами банка - емітента про внесення грошової суми. Вони засвідчують право вкладника або його правонаступника на отримання вказаної суми з процентами після збігу встановленого терміну. Депозитні сертифікати видаються юридичним особам, а ощадні - фізичним.

Особливості форм надання капіталу і способів сплати доходу дозволяють поділити цінні папери на капітальні і грошові. Капітальні цінні папери виступають засобом залучення капіталу, стають джерелом постійного доходу їх власників і відносяться до сектора «довгихгрошей». Вони включають акції, облігації і казначейські зобов´язання. Грошові цінні папери переважно обертаються між фірмами, банками, між банками і казначейством. Вони відносяться до сектора «коротких грошей». До них належать казначейські і муніципальні векселі, депозитні сертифікати, що обертаються на фондовому ринку, чеки, ф´ючерсні контракти, комерційні зобов´язання, угоди про викуп.