6. Проблеми формування давньоруської народності.

Формування давньоруської народності. Проблема, що залишається у центрі уваги сучасної науки. Вряди-годи робляться недолугі спроби відродити версію, за якою давньоруська (східнослов'янська) народність виникла мало не в перші століття н. є. Але етнокультурні спільності людей не є чимось, незмінним і застиглим. Це ті динамічні системи, котрі постійно розвиваються та видозмінюються. Поділ слов'янства на східне, західне й південне, що став реальністю в VI ст., був відправною точкою утворення різних слов'янських народностей у Європі. Східнослов'янська чи давньоруська народність формувалася в умовах розкладу родоплемінного суспільства, виникнення станів і народження державності, у плині об'єднання людей за територіальною ознакою. Початковим періодом становлення давньоруської народності сучасна наука вважає VI — ГХ ст., коли відбувався розклад родоплемінного ладу, а патріархальну общину потіснила община територіальна. Посилився розподіл праці, народилися протоміста — майбутні вогнища ремесел і торгівлі, почався товарообмін. Давньоруській народності була притаманна відносна єдність мови, території, соціально-економічного життя, культури, побуту, звичаїв, фольклору, психічного складу (менталітету). УХ — XII ст. давньоруська народність розвивалася і зміцнювалась, а відтак поступово переросла в російську (великоруську), українську й білоруську народності. Слід визнати ненауковими спроби заперечити саме існування давньоруської народності, доведене багатьма тисячами писемних і речових джерел. Як правило, такі спроби мають на меті проминущі політичні інтереси, а їхні автори не бажають рахуватися ні з джерелами, ні з історичними реаліями. Інша річ, що формування давньоруської народності не завершилося (стала на заваді монголо-татарська навала 1237—1241 pp.) і що ця етнокультурна спільність не набула монолітного вигляду. Окремі землі Давньої Русі розрізнялися значними етнокультурними і мовними особливостями.

7. Політичні наслідки роздрібнення Київської Русі.

На початку XII ст. Київська Русь вступає у новий період свого розвитку – період роздробленості. Вона мала свої причини:

економічні – подальша феодалізація суспільства, розвиток натурального господарства, зростання боярських землеволодінь (вотчин), більший прибуток починає давати володіння землею, а не воєнні експедиції;

геополітичні – великі розміри держави, що об'єднувала різні за рівнем розвитку племена і народи, переміщення торговельних шляхів з Дніпра та Чорного моря до Середземного моря;

політичні – відсутність чіткого порядку наслідування державної влади.

Русь розпалася на 12 князівств. Тісно пов'язаними між собою залишалися князівства, що були розташовані на території сучасної України – Київське, Чернігівське, Новгород-Сіверське, Переяславське, Галицьке та Волинське. Саме на цій території йшло формування українського народу. Закарпаття ще з середини XI ст. було загарбане Угорщиною, Причорномор'я та Приазов'я – половцями. Роздроблення політично і військово послабило Русь, але сприяло розвитку економіки й культури в регіонах.

Офіційною столицею залишався Київ, між князями йшли постійні суперечки й війни за право посісти київський престол, але центри політичного життя перемістилися в нові столиці князівств. Для України таким центром став Галич. У середині XIII ст. Галицько-Волинський князь Данило Галицький захопив Київ, але невдовзі столиця впала під натиском монголів і майже вся територія Київської Русі була захоплена ними.