
- •2) Норманська та антинорманська теорії походження Київської Русі.
- •4. Політичний устрій Київської Русі.
- •5) Причини занепаду Київської держави.
- •6. Проблеми формування давньоруської народності.
- •7. Політичні наслідки роздрібнення Київської Русі.
- •8. Утворення і піднесення Галицько-Волинської держави. Роман Мстиславович, Данило Галицький.
- •9. Причини занепаду Галицько-Волинського князівства.
- •10. Перехід південно-руських земель під владу Литви: причини і наслідки.
- •11. Політичний устрій Литовсько-Руської держави.
- •12. Проблема формування українського народу.
- •13. Політичні причини та наслідки Люблінської унії.
- •14. Діяльність православних братств по захисту віри і мови українського народу.
- •15. Причини та джерела появи козацтва.
- •16. Запорозька Січ, її устрій і значення для українського народу.
- •17. Роль запорозького козацтва у захисті українського народу. Гетьман п.Конашевич–Сагайдачний.
- •18. Соціально-політичні передумови української національної революції.
- •19. Козацька держава б.Хмельницького, її устрій і особливості.
- •20. Зовнішня політика б.Хмельницького. Переяславський договір та Березневі статті і їх наукова оцінка
- •1. Особливості територіально-політичного устрою Гетьманщини
- •2.Правління гетьмана Івана Мазепи: політичні причини та наслідки
- •3. Гетьман п.Орлик і його Конституція.
- •4. Ліквідація царизмом автономії України.
- •5. Розгром Запорозької Січі.
- •6. Утворення Новоросії. Заселення новоросійських земель.
- •7. Питання про заснування Катеринослава.
- •8. Поділ Речі Посполитої. Входження Правобережної України до складу Російської імперії.
- •9. Політичні та економічні наслідки остаточної втрати Української автономії.
18. Соціально-політичні передумови української національної революції.
На межі XVII—XVIII ст., після ополячення та окатоличення українських аристократичних родів і значної частини колись православної шляхти, в Україні починає формуватися власний середній клас з дрібної шляхти, яка залишилась вірною православ'ю, а також козацької старшини, середнього міщанства і православного духовенства.
Каталізатором процесу формування національної свідомості стала загроза втрати національної самобутності.
Це змушувало українське шляхетство, хоча й з великими труднощами, об'єднуватися в політичну націю. Немало представників української еліти продовжувало схилятися до польської культури, зміцнювалися позиції уніатської та католицької церков. Погіршувалося становище представників більшості соціальних верств українського суспільства у зв'язку з недієздатністю виконавчих та судових структур на місцях. Не припинялися напади шляхтичів на маєтності сусідів, збільшувались податки та повинності селянства (посполитих).
Козацтво, яке вважало себе майже шляхетним станом, оцінюючи свій внесок у перемогу Речі Посполитої в так званій Смоленській війні, вимагало збільшення реєстру, повернення колишніх та надання нових привілеїв. Узагалі права та привілеї реєстрового козацтва не скріплювались королівською клятвою, яка б гарантувала їхню незворотність. Натомість польська шляхта домоглася вигнання козацької делегації з сейму, на якому мали обирати короля.
Хвиля повстань у 1551 —1638 pp. проти латифундистів (їх спричинив вузькостановий конфлікт між козацтвом і шляхтою) змусила польську владу застосувати жорсткіший режим щодо козацької вольниці. Після поразки козацького повстання 1637—1638 pp. помітно ослабла політична активність запорожців. До цього спричинилися істотні обмеження козацького устрою і козацької демократії, але репресивні заходи Варшави проти козаків не зробили їх політично інертними. Навпаки, у козацькому середовищі визрівали плани звільнення України від польсько-шляхетського панування, зростала увага до проблем політичного розвитку, в основі якого було неприйняття існуючого політичного режиму.
Козацтво у своїй політичній практиці вдавалося до вимог-звернень на адресу політичного центру Речі Посполитої, нерідко ультимативних, створювало політичні коаліції з православними церковними ієрархами, робило спроби налагодити політичні союзи з українською шляхтою та представниками протестантської опозиції Великого князівства Литовського. Його політична активність часто набирала радикальних форм, що відображалось у намаганні досягти політичних цілей з позиції сили. На початку 30-х років XVII ст. політична культура запорожців перейшла у фазу системної зрілості, свідченням цього стала їх готовність до участі у політичному житті Речі Посполитої в межах інституційних можливостей тогочасної політичної системи.
Основу суспільної думки козацтва, як і в цілому українства, складали моральний консерватизм (традиціоналізм) і пошанування закону (легітизм). Перші ознаки пробудження українського народу до політичної творчості й боротьби з'явилися у другій половині XVI ст., коли польські урядовці помітили, що "козаки" мають "сирі-datis dominandi" — "гін до панування".