«Табл.3.2: Порівняння граничного доходу та граничних витрат для оптимізації обсягів виробництва»

2.4 Закон спадкової віддачі

Витрати на виробництво будь-якого продукту підприємства залежать не тільки від цін необхідних ресурсів, але й від технології — кількості ресурсів, які необхідні для виробництва. Протягом короткострокового періоду підприємство може змінити обсяг виробництва через поєднання кількості ресурсів з фіксованими потужностями. Так, кожна одиниця приросту витрат праці додає щоразу менше одиниць продукції, якщо інші фактори виробництва залишаються сталими.

Зміну витрат на створення додаткової одиниці продукції зумовлено дією закону спадної продуктивності факторів виробництва. називають, закону спадного граничного продукту.

У загальному розумінні механізм дії даного закону такий: збільшення витрат виробничих ресурсів з метою задоволення зростаючих потреб веде до збільшення виробництва продукції, тобто одержання нового (додаткового) продукту. Але з часом настає такий момент, коли збільшення витрат наштовхується на граничний продукт. Ця суперечність характеризує процес спадної віддачі (продуктивності) факторів виробництва. Суть закону спадної віддачі можна сформулювати так: якщо один з факторів виробництва (наприклад, праця) є змінним, а інші — постійними, тобто фіксованими (наприклад, капітал чи земля) то, починаючи з певного моменту, гранична віддача (продуктивність) кожної наступної одиниці цього змінного фактора зменшуватиметься. Інакше кажучи, якщо кількість працівників, що обслуговує наявні засоби праці, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно до чи­сельності нових працівників. При цьому слід ще раз наголосити, що величина обсягу граничного продукту зі збільшенням змінних ресурсів спочатку зростає, а потім знижується згідно з даним законом.

У даному разі існує такий зв’язок граничного продукту і граничних витрат: якщо показник граничного продукту досягає максимального рівня, то граничні витрати мінімальні; у разі, коли показник граничного продукту зменшується, то граничні витрати зростають.

Даний закон має надзвичайно важливе значення для розуміння поведінки виробника. Обсяг виробництва підприємець може розширювати до тих пір, доки граничні витрати на підприємстві не перевищать граничний дохід. Найбільша вигода — нарощувати виробництво в тих межах, коли має місце найсуттєвіша різниця між середніми і граничними витратами.

Дія закону спадної віддачі пояснює нам динаміку граничних витрат. Отже, взаємозв’язок між законами продуктивності і кривими витрат такий: у короткостроковому періоді, коли фактори виробництва, такі як капітал, є сталими, віддача змінних факторів спочатку зростає, потім знижується. Відповідно криві граничних витрат спочатку зменшуються, а потім зростають, після того як віддача починає зменшуватися.

Розділ 3 Вартість товару в ціні

У сучасні економічні теорії або політичній економії відповідно до предмета цих наук на перший план при визначенні сутності ринку висувається система або парна сукупність економічних відносин, а також робиться спроба пов’язати його з певними функціями (формування попиту і пропозиції та цін на товари). Так, російський економіст Ю.Яковець розглядає ринок як „сукупність економічних відносин, за допомогою яких здійснюється обіг суспільного продукту у товарно-грошовій формі”. Недоліком такого трактування ринку є відсутність суб’єктно-об’єктного підходу.

Поняття “товар” є центральним поняттям всієї економічної теорії. За визначенням А.В.Калини, В.В.Осокіної “товар – це подукт виробництва або діяльності людини, створений для задоволення якихось потреб за допомогою обміну. З цього визначення випливають дві властивості товару, дві його сторони: споживна вартість та здатність обміну одного товару на інший

Товар володіє двома основними властивостями: споживчою вартістю й вартістю.

Споживча вартість - сукупність властивостей товару, зв'язаних безпосередньо як із самим товаром, так і супутніми послугами, що визначають його здатність задовольняти потреби людини. Вона становить речовинний зміст багатства.

Споживча вартість ставиться до всіх продуктів (сировина й т.д.)

Споживча вартість це здатність товару задовольняти ту або іншу людську потребу. Це властивість іноді визначається як корисність товару. При цьому під корисністю розуміється тільки здатність товару задовольняти людські потреби, незалежно від його впливу на здоров'я людини. Вищевказане визначення споживчої вартості ставиться як до засобів виробництва, так і до предметів споживання. Наприклад, споживча вартість стали це задоволення потреби виробництва в металі, у створенні з нього машин, конструкцій. Споживча вартість хліба це задоволення потреби людей у їжі, в одержанні певних, необхідних організму калорій і речовин. Споживча вартість це те, що розрізняє всі товари. При визначенні споживчої вартості товару розбіжностей серед економістів немає. Але при визначенні вартості товару вони існують.

Споживча вартість товару:

1. повинна бути створена працею;

2. повинна задовольняти потреби не її творця, а інших людей;

3. повинна обмінюватися на інший товар (механізм купівлі-продажу). Товар повинен мати здатність обмінюватися на інші товари.

Мінова вартість - кількісне співвідношення, пропорція, у якій обмінюється один товар на іншій.

Т1 = Т2; Т1 = 2Т3

Один товар має безліч мінових вартостей.

Основою обміну одного товару на іншій є вартість - те загальне, що властиво всім товарам, а саме витрати праці. Праця, втілена або упредметнений у товарі, і представляє його вартість. Це внутрішня властивість товару. Мінова вартість є формою вираження цієї вартості.

Праця товаровиробника виступає у вигляді конкретної праці, затрачуваного у вигляді певної, доцільної форми (праця слюсарі, пекарі, шевця), і абстрактної праці (загальнолюдського). Абстрактна праця створює вартість. Поділ праці товаровиробника на конкретну й абстрактну працю обумовлено протиріччям товарного господарства, що виступає у вигляді протиріччя між приватним і суспільним характером праці.

Величина вартості товару визначається не тільки витратами живої праці, але й упредметненої праці. Визначається суспільно необхідними витратами (існує різна кваліфікація виробників) - середні умови виробництва, організація виробництва, порівн. кваліфікація співробітників, технічна оснащеність. Суспільно необхідні витрати збігаються з індивідуальними витратами тих товаровиробників, які реалізують на ринку основну частку товарів того або іншого роду.

У загальному вигляду попит являю собою потребу у певному товарі, що забезпечено грошима. Розмір попиту визначається кількістю товарів, яка може бути реалізована на ринку за існуючими цінами. Пропонування – це сукупність товарів, які представлені на ринку його розмір „визначається кількістю товарів, що пропонуються для продажу в певний період часу за існуючими цінами”. Ринкова ціна – це ціна, що встановлюється на ринках. Розрізняють ціни попиту, пропонування рівноваги. Під ціною попиту розуміють граничну максимальну, ціну за якою покупці ще згодні брати товар, а під ціною пропонування – граничну мінімальну ціну за яку продавці ще готові пропонувати свій товар. Ціна рівноваги – це ціна за якою розмір попиту дорівнює попиту пропонування, конкуренція являє собою процес суперництва між окремими продуцентами постачальниками і покупцями товарів за найвигідніші умови їх виробництва та реалізації.

Різні товари задовольняють різні потреби людини. Одні споживні вартості безпосередньо задовольняють особисті потреби людей (продовольство, одяг, взуття, житло, побутова техніка чи власний автомобіль). Інші блага, які є частиною виробничих ресурсів (устаткування, виробничі будівлі, матеріали тощо), задовольняють потреби людей опосередковано, беручи участь у створенні різних продуктів, потрібних людям. З історичним розвитком серед споживних вартостей дедалі більшої ваги набувають технічна документація, електро- і теплоенергія, різні види сучасного транспорту, інформація, комп´ютерні програми тощо.

Далі, споживна вартість товару завжди має історичний характер, тобто виникає, розвивається і зникає під час виникнення й розвитку товарного виробництва і кожного окремого товару.

Два товари обмінюються на ринку через те, що пересіклися потреби їх власників. Отже, споживна вартість товару як економічна категорія виражає ринкові відносини між товаровласниками із задоволення їхніх потреб.

Друга властивість товару, що випливає з його визначення, полягає в його здатності обмінюватися на інший товар. Підставою цієї властивості є вартість певного товару. Якщо споживна вартість – це кількісна сторона товару, то вартість є якісною стороною. Вона визначається витратами праці, капіталу, фізичних і духовних сил людини, його знаннями, досвідом і майстерністю, потрібними для виготовлення даного товару. Обмін одного товару на інший можливий за умови рівності цих витрат на їх створення, тобто рівності їх вартостей.

Обмін товарів відбувається в певній пропорції. Наприклад, якщо при бартерному обміні (обміні без посередництва грошей) одна одиниця деякого товару обмінюється на чотири одиниці інакшого товару, то між ними, таким чином, встановлюється певна пропорція. Таке співвідношення, в якому дин товар обмінюється на інший, називається міновою вартістю. Отже, вартість товару виявляється на ринку за допомогою мінової вартості. Мінова вартість уявляє собою форму прояву вартості товару на ринку.

“Вартість товару як економічна категорія також виражає ринкові відносини між товаровласниками (між продавцем і покупцем) по витратах праці, капіталу та інших видатків на виробництво їх товарів” [2;31].

В кожному товарі втілюється праця, витрачена на його виробництво. Праця, втілена в товарі, має подвійний характер. З одного боку, це конкретна праця, тобто праця якогось певного виробника того чи іншого фаху. З другого боку, це абстрактна праця, тобто певна частка сукупної праці всіх членів суспільства. Конкретна праця створює таку властивість товару, як споживна вартість, абстрактна праця створює іншу властивість – вартість.

Як бачимо з викладеного, обидві властивості товару - споживна вартість і вартість - тісно взаємопов'язані й впливають одна на іншу. Ця взаємопов'язаність знаходить свій вияв в такій ознаці товару, як цінність. Вона визначається, з одного боку, суспільне необхідними витратами на виробництво товару, а з іншого - індивідуальним сприйняттям кожним покупцем споживної його вартості. Звідси категорія цінності поєднує в собі як об'єктивне, так і суб’єктивне сприйняття товару покупцем. Через цю категорію відбувається поєднання різноманітних теоретичних підходів до визначення ціни товару як грошового вираження, насамперед його вартості, а також, споживної вартості.

Виготовлення тих чи інших товарів - особиста справа кожного товаровиробника. Його конкретна праця виступає безпосередньо як приватна праця. Водночас суспільний поділ праці пов'язує між собою окремих товаровиробників - власників знарядь, предметів і продуктів праці, які фактично працюють один на одного. Тому їх праця виступає й як суспільна праця. В результаті виникає і розвивається суперечність між приватною і суспільною працею. Суть її полягає в тому, що лише на ринку, в процесі обміну товарів і ринкової конкуренції, виявляється суспільний характер втіленої в них праці, залежність учасників обміну один від одного. На ринку відбувається процес суспільного обліку праці.

Споживну вартість мають також блага, які не створені людиною, як-от повітря, джерельна вода, плоди дикоростучих дерев та ін. Це - позаекономічні, або дарові, блага.

Отже, блага є економічні та позаекономічні. Основою цього поділу є рівень доступності до блага. Економічні блага- це, звичайно ті, які створила людина, результат господарської діяльності; вони рідкісні, обмежені. Неекономічні (позаекономічні) блага є дарами природи й існують в необмеженій кількості. Товарами є економічні блага.

Товарові притаманна не просто споживна вартість, а суспільна споживна вартість, тобто споживна вартість для інших членів суспільства, яка до того ж, переходить від виробника до споживача через обмін. Тому споживна вартість товару - це така суспільна споживна вартість, яка переходить з виробництва у споживання через купівлю-продаж.

Певне економічне благо надходить від виробника до споживача на засадах відтатності (еквівалентності).Виробник віддасть свій товар в обмін на інший або за гроші лише в тому разі, коли він упевнений, що обмінеквівалентний. Отже, будь-який обмін передбачає певну мінову вартість, тобто співвідношення, в якому один товар обмінюють на інший.

В економічній науці тривалий час полемізують стосовно основи обміну, того, що є основою мінової вартості, що визначає цінність економічних благ. Виділяють два головні підходи: одні економісти вважають, що цінність товару зумовлена потребою в ньому, інші -затраченою працею.

Прихильники теорії трудової вартості (А. Сміт, Д. Рікардо і К. Маркс) вважали, що мінову вартість товару, тобто його ціну (цінність) визначають затрати праці на виробництво цього товару, які називають вартістю. Отже, вартість - це уречевлена в товарі праця; це те спільне, що споріднює всі економічні блага і робить їх сумірними. Усі товари - продукти людської праці. Величина вартості товару визначена кількістю праці, потрібної для виробництва товару. А оскільки природним вимірником праці є робочий час, то величина вартості товару визначена кількістю робочого часу, затраченого на його виробництво.

Закон вартості – найважливіший закон товарного виробництва.

Закон вартості завжди діє там і тоді, де і коли діє товарне виробництво. “Зміст закона виявляється в його трьох основних вимогах.

1. Вартість товару утворюється суспільно необхідними витратами праці, капіталу, знань, фізичних і духовних сил людини у процесі суспільно необхідної діяльності

2. Витрати, видатки на створення товару повинні відповідати суспільно необхідним нормам, перевищення яких веде до збиткової діяльності, а зниження – доодержання вищого прибутку.

3. Обмін товарів і послуг відбувається на засадах еквівалентності, на підставі обміну рівновеликих вартостей.

Закон вартості відіграє велику роль у товарному виробництві, виступаючи його об’єктивним регулятором. Поряд з цим законом регулятивну функцію щодо товарного виробництва відіграють закон попиту, закон пропозиції, закон співвідношення попиту і пропозиції, становлячи разом механізм ринкового ціноутворення.

Закон попиту полягає в тому, що між попитом і ціною встановлюється прямий зв’язок. Інакше кажучи, чим вище попит на даний товар, тим вище його ціна, тому що заради придбання товару покупці згідні сплатити вищу ціну.

Закон пропозиції виявляється у протилежній залежності товару та його ціни. Чим більше пропозиція, чим більше даного товару на ринку, тим нижче його ціна. Таким чином, за товарного виробництва ціна виконує інформаційну функцію : якщо ціна товара на ринку вище за його вартість, то це інформує виробників, що товару вироблено недостатньо, що його реалізація вигідна, і тоді товаровиробники збільшать його виробництво.

Якщо ж ціна товару нижче за його вартість, то це інформує виробників, що цього товару вироблено більше, ніж потрібно для задоволення попиту на нього. Тоді реалізація товару стає збитковою, і виробники роблять висновок, що необхідно скоротити виробництво.

“Таким чином, закон вартості примушує виробників скорочувати чи припиняти виробництво одних товарів і збільшувати, розширяти виробництво інших. Регулюючи обсяг і розвиток виробництва, закон вартості регулює і обіг товарів. Таким чином, закон вартості у взаємодії з іншими законами виеонує функцію об’єктивного регулятора виробництва і обігу товарів і послуг.

Регулюючи товарне виробництво, закон вартості встановлює і підтримує його певну пропорційність. В ринковій економіці жоден державний орган не вказує виробникові скільки яких товарів треба виробляти. Втім усі необхідні товари є в продажу. Цей достаток забезпечує саме закон вартості за допомогою механізму коливання цін товарів навколо їх вартості. Виробники, скорочуючи чи збільшуючи виробництво тих чи інших товарів, таким чином вносять зміни у структурну пропорційність товарного виробництва. Кожен з виробників діє самостійно, отже досягти стійкою пропорційності буває неможливло. Тому необхідна пропорційність виявляється відносною, вона досягається через постійну непропорційність, як середній структурний стан товарного виробництва в безмежному океані порушення необхідних пропорцій.

“Закон вартості стимулює підвищення продуктивності праці і розвиток продуктивних сил. Цю функцію він виконує за допомогою механізму співвідношення індивідуальної і суспільної вартості товару на ринку і утворення надприбутку”

В умовах розвитку ринкового підприємництва та міжгалузевої конкуренції вся товарна маса у відповідності з законом вартості продається за її вартістю, так що сума цін всіх товарів рівна сумі їх вартості. Але по іншому складаються ціни на окремі види товарів, вони складаються уже на основі витрат підприємства C+U и середнього прибутку. p= C+U+p’. Ринкова ціна в умовах розвитку ринкового господарства складається вже на основі прибавочної вартості, а на основі ціни виробництва, яка являє собою перетворену форму вартості. Ціна – це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона називається масштабом цін.

*