2. Кримінально-правовий аналіз окремих злочинів проти правосуддя.

Cт. 371 Завідомо незаконні затримання, привід, арешт або тримання під вартою

У статті 29 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути заарештований або утримуватися під вартою інакше ніж за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах та в порядку, встановленому законом. Саме тому основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення законного затримання, приводу, арешту чи тримання під вартою, а також конституційне право людини на свободу і особисту недоторканість. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати честь і гідність особи, а в разі настання тяжких наслідків – життя, здоров’я, інші блага.

Потерпілими від злочину є: підозрюваний, обвинувачений, підсудний, а також свідок і потерпілий.

Із об’єктивної сторони цей склад злочину є формальним і вважається закінченим з моменту вчинення однієї із наступних альтернативних дій: 1) незаконне затримання (ч.1 ст. 371 КК України); 2) незаконний привід (ч.1 ст. 371 КК України); 3) незаконний арешт (ч.2 ст. 371 КК України); 4) незаконне тримання під вартою (ч.2 ст. 371 КК України).

Незаконним вважається вчинення вище перелічених дій не на підставі або не в порядку, що регламентується чинним процесуальним законодавством (привід або затримання без складання відповідних процесуальних документів, арешт без рішення суду, тримання під вартою після закінчення встановлених в законі строків та ін.).

Із суб’єктивної сторони злочин вчиняється з прямим умислом.

Суб’єкт злочину – спеціальний, а саме службова особа органу дізнання, слідчий, прокурор або начальник місця попереднього ув’язнення.

Ч.3 ст. 371 КК України містить такі кваліфікуючі ознаки: 1) вчинення діяння з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах; 2) вчинення діяння, що спричинило тяжкі наслідки (смерть потерпілої особи, шкода здоров’ю та інші).

Ст. 373 Примушування давати показання

Ст. 28 Конституції України встановлює, що ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. КПК України, також забороняє домагатися показань обвинувачуваного, підозрюваного, свідка, потерпілого, експертів шляхом насильства, погроз та інших незаконних дій. Саме порушення цих вимог і утворює злочин, передбачений ст. 373 КК України.

Основним безпосереднім об’єктом є правосуддя в частині забезпечення процесуального порядку отримання доказів. Факультативним об’єктом є воля, здоров’я особи, а також її право на те, що обвинувачення не буде ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом.

Потерпілим від цього злочину є особа, яка відповідно до КПК України може давати показання під час дізнання або досудового слідства – підозрюваний, обвинувачений, свідок, потерпілий та експерт.

Із об'єктивної сторони цей злочин полягає в незаконних діях, які є способом примушування особи давати показання під час її допиту. Ці дії можуть проявлятися в різних погрозах, адресованих допитуваному або його близьким (наприклад, залишенні без їжі, погіршенні режиму тримання під вартою, притягненні до відповідальності близьких тощо). Незаконні дії при допитах можуть полягати також в обмані, шантажі, фальсифікації пред'явлених особі матеріалів слідства, в різних обіцянках (наприклад, дати наркотики, алкоголь тощо).

Виходячи із вище зазначеного, обов’язковими знаками цього злочину є діяння (примушування), спосіб (шляхом незаконних дій) та час вчинення злочину (під час допиту та прирівняної до нього очної ставки).

Злочин вважається закінченим з моменту примушування давати показання.

Із суб'єктивної сторони цей злочин вчиняється з прямим умислом. Мотиви для кваліфікації значення не мають.

Суб'єкт цього злочину спеціальний – особа, яка проводить дізнання або досудове слідство.

У частині 2 ст. 373 КК України встановлена кримінальна відповідальність за примушування давати показання, що поєднане із застосуванням насильства (фізичний вплив на особу, що завдає їй болю або призводить до тілесних ушкоджень) або із знущанням над особою (багатогодинні допити, вплив на особу, світлом чи шумом, образа національних почуттів тощо), за відсутності ознак катування.

Ст. 374 Порушення права на захист

Пункт 6 ст. 129 Конституції України відносить до одного з найважливіших принципів правосуддя право обвинувачуваного на захист. Відповідно до цієї статті в ст. 374 КК України встановлена кримінальна відповідальність за порушення цього принципу.

Основним безпосереднім об’єктом злочину є правосуддя в частині забезпечення конституційного права на захист. Додатковим безпосереднім об’єктом може виступати честь і гідність особи, а в разі настання тяжких наслідків – життя, здоров’я, інші блага.

Потерпілими від злочину є: підозрюваний, обвинувачений, підсудний.

З об'єктивної сторони цей злочин виражається: 1) у недопущенні чи ненаданні своєчасно захисника (наприклад, захисник не допущений до участі в допиті обвинувачуваного або не був наданий обвинувачуваному в момент пред'явлення обвинувачення) або 2) в іншому грубому порушенні права підозрюваного, обвинувачуваного, підсудного на захист (наприклад, вплив на потерпілу особи з метою, щоб вона відмовилась від запрошеного захисника, позбавлення чи істотне скорочення часу на ознайомлення обвинувачуваного з матеріалами закінченої слідством кримінальної справи, невручення підсудному копії обвинувального висновку, ненадання останнього слова підсудному тощо).

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення відповідного діяння (формальний склад).

Суб'єктивна сторона цього злочину – тільки прямий умисел, при якому особа усвідомлює, що грубо порушує право на захист, і бажає цього.

Суб'єкт цього злочину спеціальний – особа, яка проводить дізнання, слідчий, прокурор або суддя.

У частині 2 цієї статті встановлені кваліфікуючі ознаки цього злочину: засудження внаслідок зазначених порушень невинної у вчиненні злочину особи; вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб; настання внаслідок порушень інших тяжких наслідків.

Ст. 379 Посягання на життя судді, народного засідателя чи присяж¬ного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням пра¬восуддя

Основний безпосередній об'єкт злочину – нор¬мальна, побудована на суворому дотриманні закону, діяльність щодо здійснення правосуддя. Додатковий - життя особи.

Потерпілі – суддя, народний засідатель, присяжний або їх близькі родичі. Якщо мало місце посягання на життя судді Конституційного, Верховного суду або вищих спеціалізованих суддів, то вчинене слід кваліфікувати за ст.112 КК України.

Об'єктивна сторона посягання полягає у вбивстві або замаху на вбивство судді, народного засідателя чи присяжного або їх близьких родичів у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням право¬суддя. При цьому замах на вбивство буде кваліфікуватися як закін¬чений злочин незалежно від того, чи настали якісь шкідливі наслідки і які саме (нанесення певних тілесних ушкоджень або їх відсутність). Таке посягання охоплюється лише ст.379 КК України і не потребує додаткової кваліфікації за іншими нормами. Якщо ж умисне вбивство таких осіб було вчинене при наявності певних обтяжуючих обставин, які закріплені у ч.2 ст.115 КК України (особлива жорстокість, небезпечним способом), то такі дії винного повинні додатково кваліфікуватись за відповідними пунктами даної статті.

Даний склад злочину в одній його частині є матеріальним, тобто вважається закінченим з моменту настання смерті потерпілої особи, а в іншій частині – усіченим, тобто є закінченим з моменту замаху на вбивство.

Із суб'єктивної сторони злочин характеризується умисною формою вини. При цьому умислом особи повинен охоплюватись статус потерпілої особи. Мотивом дії суб'єкта є перешкоджання здійсненню правосуддя або помста вказаним особам за діяльність, пов'язану із здій¬сненням правосуддя. Якщо такий мотив відсутній (вбивство з ревнощів, з хуліганських спонукань), то дії винного слід кваліфікувати на загальних підставах. (відповідна частина ст.115 КК України).

Суб'єкт злочину може бути особа, яка досягла 14-ти років.

Ст. 384 Завідомо неправдиве показання

Основним безпосереднім об'єктом злочину є діяльність суду із всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин кримінальної або цивільної справи, органів, що сприяють здійсненню правосуддя (органів дізнання, досудового слідства, прокуратури) і тимчасових слідчих або спеціальних комісій Верховної Ради України. Додатковим – права і охоронювані законом інтереси фізичних і юридичних осіб (особиста недоторканість, свобода та інші).

Об'єктивна сторона цього злочину полягає у: 1) даванні завідомо неправдивого показання свідком чи потерпілим; 2) завідомо неправдивому висновку експерта; 3) завідомо неправильному перекладі, зробленому перекладачем. Стаття 384 КК України передбачає також відповідальність за завідомо неправдиві показання свідка чи потерпілого, неправдивий висновок експерта, завідомо неправдивий переклад, зроблений перекладачем під час проведення розслідування тимчасовою слідчою чи спеціальною комісією Верховної Ради України.

Отже, вказані дії можуть бути вчинені під час провадження дізнання, досудового слідства, в судовому засіданні, а також під час проведення розслідування вказаними парламентськими комісіями Верховної Ради України.

В кримінальному процесі – джерелом доказів є показання свідка, потерпілого та висновок експерта. Показання – це повідомлення будь-яких відомостей, які підлягають встановленню по справі для її вирішення у відповідності із законом. Висновок експерта – це документ, складений в результаті дослідження експертом, якому згідно із законом було доручено провести експертизу і дати відповіді на поставлені перед ним запитання. Переклад полягає в переводі усних чи письмових документів, показань промов та реплік учасників процесу з однієї мови на іншу.

Свідок, потерпілий, експерт і перекладач попередньо попереджаються про кримінальну відповідальність за вчинення дій, передбачених у ст. 384 КК України. Тому даний злочин буде мати місце лише тоді, коли перелічені відомості будуть неправдивими. Неправдивими є такі показання, дані під час допиту, очної ставки, пред'явлення для впізнання, при відтворенні обстановки і обставин події, а також свідчення в парламентських комісіях, які перекручують дійсні обставини і фактичні дані, що мають доказове значення у справі. Неправдивість висновку експерта може виявитися у неправильному викладенні ходу експертного дослідження або його висновків. Неправдивість перекладу може полягати у неправильному перекладі з однієї мови на іншу показань, запитань, відповідей, промов та документів.

Що стосується тимчасових слідчих чи спеціальних комісій Верховної Ради України, то вони створюються ВРУ для підготовки, попереднього розгляду і розслідування питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за це проголосувало не менше як третина складу ВРУ. Висновки і пропозиції таких комісій не є вирішальними для слідства і суду. Однак, явка громадян і службових осіб до таких комісій є обов’язковою в разі їх виклику.

Злочин вважається закінченим з моменту підписання особою показань, даних на дізнанні чи досудовому слідстві, давання їх у судовому засіданні чи на засіданні парламентської комісії, наданні експертом висновку, перекладачем письмового перекладу чи підписання ним протоколу, тобто з моменту фактичного виконання незаконних дій, тому цей склад злочину є формальним. Однак, якщо перелічені суб’єкти не були попередженні про кримінальну відповідальність за такі дії, то кримінальна відповідальність не настає.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути осудна особа, яка до моменту вчинення злочину досягла 16-річного віку і дає показання як свідок чи потерпілий, призначена експертом чи залучена як перекладач. Відповідно до КПК до перекладачів відносять також осіб, які залучаються до участі в процесі для роз’яснення знаків німого чи глухого.

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 384 КК України) є: а) зазначені дії поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині; б) штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту (подання сфальсифікованих документів, речових доказів тощо), а також в) вчинення їх з корисливих мотивів.

Ст. 391 Злісна непокора вимогам адміністрації виправної установи

Об'єктом злочину є нормальна діяльність виправних установ з виконання покарань у виді обмеження волі чи позбавлення волі.

Об'єктивна сторона злочину полягає у злісній непокорі законним вимогам адміністрації виправної установи або в іншій протидії адміністрації такої установи у законному здійсненні її функцій.

До представників адміністрації виправних установ, які мають право пред’являти вимоги до засуджених і за злісну непокору котрим настає відповідальність – належать службові особи установи, які мають право накладати на засуджених дисциплінарні стягнення. Зокрема, це начальник установи або особа, яка виконує його обов’язки, а також заступник начальника установи та начальник відділення соціально-психологічної служби. Непокора іншим особам не містить складу даного злочину. За такі дії може наставати дисциплінарна відповідальність.

Під злісною непокорою вимогам адміністрації виправної установи слід розуміти відкриту відмову засудженого від виконання конкретних законних вимог представника адміністрації установи, який за своїм службовим становищем мав право пред'явити таку вимогу, а засуджений був зобов'язаний і міг її виконати, але умисно не виконав. (Наприклад, це відмова від роботи без поважних причин, невиконання вимог про припинення порушення режиму відбування покарання, відмова виконувати законні вимоги адміністрації та ін.). Непокора вважається злісною, якщо відмова від виконання законних вимог була неодноразовою або була виражена в демонстративній чи зухвалій формі.

Інша протидія адміністрації установи у законному здійсненні її функцій може полягати у навмисних діях засудженого, спрямованих на перешкоду нормальній праці засуджених або проведенню заходів адміністрації згідно з правилами внутрішнього розпорядку установи. Як злісну непокору слід кваліфікувати дії засуджених, які були організаторами та активними учасниками страйків у виправній установі.

Не є злісною непокорою чи іншою протидією порушення форми одягу в установі, запізнення на шикування та інші малозначні порушення.

Обов’язковою ознакою даного складу злочину є місце вчинення злочину, тобто місце відбування покарання.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення вказаних у ст. 391 КК України дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єктом злочину є особа, яка засуджена до обмеження волі або позбавлення волі і відбуває ці види покарання у виправній установі.

Ст. 392 Дії, що дезорганізують роботу виправних установ

Основним безпосереднім об'єктом є нормальна діяльність виправних установ по виконанню покладених на них завдань, пов'язаних із виправленням засуджених і запобіганням вчиненню ними нових злочинів, а також встановлений порядок відбування покарання у виді позбавлення або обмеження волі. Таке посягання може також полягати в нанесенні тілесних ушкоджень в знущанні та глумлінні над потерпілими, а тому тут слід виділяти і додатковий об’єкт – життя, здоров’я, честь та гідність особи.

Обов’язковою ознакою цього складу є наявність потерпілої особи. Потерпілими тут можуть бути: 1) особи, які засуджені до позбавлення або обмеження волі і, які відбувають це покарання у виправних установах; 2) представники адміністрації цих установ. Під представниками адміністрації в ст.392 КК України розуміються як службові особи, які наділені правом застосовувати заходи заохочення та стягнення щодо засуджених, так і інші особи, які виконують певні функції у виправних установах – військовослужбовці внутрішніх військ, особи, що забезпечують медичне обслуговування, культурно-освітню роботу, професійно-технічне навчання, а також інженерно-технічний персонал.

Із об'єктивної сторони злочин може бути вчинений в таких формах: 1) тероризування засуджених; 2) напад на адміністрацію; 3) організація з метою тероризування чи нападу організованої групи; 4) активна участь у такій організованій групі.

Тероризування може проявитися у застосуванні насильства або погрозі його застосування, глумлінні та знущанні над засудженими з метою примусити відмовитись від сумлінного ставлення до праці, додержання вимог режиму, помсти за виконання громадських обов'язків тощо. Такі дії можуть вчинятись із метою підкорити засудженого, примусити його виконувати певні вимоги та примхи.

Нападом на адміністрацію є вчинення насильницьких дій (зв’язування, відбирання зброї, нанесення побоїв) або погрози їх вчинення у зв'язку із законною службовою діяльністю її представників при наявності реальних підстав побоювання негайного виконання цієї погрози. Метою такого нападу є припинення законної службової діяльності або помста за неї. Якщо напад на адміністрацію чи тероризування засуджених поєднанні із умисним вбивством або тяжким тілесним ушкодженням, це слід кваліфікувати за сукупністю ст.392 КК України і відповідно ст. 115 КК України або 121 КК України.

Тероризування і напад вважаються закінченим злочином з моменту вчинення вказаних дій.

Місцями можливого вчинення дій, пов’язаних із тероризуванням засуджених або нападом на адміністрацію, є територія установи, де вони відбувають покарання у виді обмеження або позбавлення волі (виправні центри, колонії, місця праці засуджених) та інші місця (транспортний засіб під час етапування засудженого).

Під організацією організованої групи слід розуміти створення групи (3 і більше осіб), з метою вчинення нападів на адміністрацію або тероризування засуджених.

Під активною участю у такій групі слід розуміти будь-які форми діяльності такої групи з метою тероризування засуджених і нападу на адміністрацію (підбурювання засуджених на такі дії, розробка планів вчинення злочину, підшукування знарядь для його вчинення тощо).

Злочин у вказаних двох формах вважається закінченим з моменту організації організованої групи або вчинення дій, що свідчать про активну участь у такій групі.

Для закінчення даного складу злочину в цілому, достатньо вчинення однієї із 4-ьох дій.

Суб'єктивна сторона усіх форм злочину характеризується прямим умислом.

Суб'єкт злочину - спеціальний. Ним може бути особа, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі чи у виді обмеження волі.

Ст. 396 Приховування злочину

Об'єктом злочину є нормальна діяльність органів дізнання, досудового слідства і суду з всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин справи.

Об'єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого або особливо тяжкого злочину. Вона охоплює активні дії по переховуванню: а) злочинця (надання йому сховища, підроблених документів, зміна його зовнішнього вигляду тощо); б) знарядь і засобів вчинення злочину (переховування, знищення або зміна їх зовнішнього вигляду); в) слідів злочину (знищення, переховування); г) предметів, здобутих злочинним шляхом (переховування, переробка тощо).

На відміну від заздалегідь обіцяного приховування злочину, при якому обіцянка дається в той час, коли виконавець готується до злочину або здійснює замах на нього, що, згідно з ч. 5 ст. 27 КК України, становить пособництво у вчиненні злочину, у разі заздалегідь не обіцяного переховування злочину (ст. 396 КК України) згода на переховування дається вже після його вчинення.

Відповідальність за заздалегідь не обіцяне придбання або отримання, зберігання чи збут майна, завідомо одержаного злочинним шляхом, передбачена у ст. 198 КК України.

Злочин вважається закінченим з моменту вчинення хоча б однієї з вказаних вище дій.

Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і метою –перешкодити правоохоронним органам розкрити злочин чи притягнути винного до кримінальної відповідальності.

Суб'єкт злочину – загальний. Згідно з ч.2 ст. 396 КК України, не підлягають кримінальній відповідальності за заздалегідь не обіцяне приховування злочину (будь-якого) члени сім'ї чи близькі родичі особи, яка вчинила злочин.