Тема: Поняття Особливої частини Кримінального права України. Кримінально-правова кваліфікація

План

1. Поняття Особливої частини Кримінального права України та її система.

2. Кримінально-правова кваліфікація і кваліфікація злочинів.

3. Результати кримінально-правової кваліфікації.

4. Структура кримінально-правової кваліфікації та її значення.

1. Особлива частина Кримінального права України – сукупність кримінально-правових норм, прийнятих вищим органом законодавчої влади, які регулюють суспільні відносини пов’язані із вчиненням конкретних суспільно-небезпечних діянь та призначення покарання за кожен із них.

Особлива частина Кримінального права України складається з 20 розділів, які розміщені в певній послідовності в залежності від родового об’єкта. Виключення складають лише 2 розділи: Розділ ХVІІ «Злочини у сфері службової діяльності»та Розділ ХІХ «Військові злочини», які сконструйовані в залежності від спеціального суб’єкта (службова особа, військовослужбовець).

Норми Особливої частини Кримінального закону можна поділити на 3 основні групи.

1. Забороняючі – наявність яких вказує на те, що ті чи інші діяння прямо заборонені до вчинення тягнуть кримінально-правову відповідальність. Таких норм в Особливій частині більшість (ст. 185 КК України, ст.257 КК України, ст. 364 КК України.).

2. Роз’яснюючі – за допомогою яких законодавець тлумачить або розкриває деякі поняття і терміни, які зазначені в самій нормі (ст.401 КК України – поняття військового злочину).

3. Заохочувальні – норми, наявність яких дає можливість звільнити суб’єкта від кримінальної відповідальності, за наявності умов, що зазначені у статті (ч.2 ст.111 КК України, ч.3 ст.263 КК України).

2. Кваліфікація – (походить від лат. quails – який за якістю і facio - роблю) в буквальному розумінні означає визначати за якістю або робити оцінку будь-чого. В теорії кримінального права термін кваліфікації вживається принаймні в 2-х основних значеннях:

1) Кримінально-правова кваліфікація.

2) Кваліфікація злочинів

Як правило цих два поняття ототожнюють, однак, це не зовсім вірно, оскільки термін кримінально-правова кваліфікація дещо ширший за змістом і включає в себе термін кваліфікація злочинів (кваліфікація малозначних діянь, діянь при наявність обставин, що виключають злочинність).

На наявність кримінально-правової кваліфікації вказують принаймні дві ознаки:

1) Вчинене діяння містить ознаки протиправності;

2) Вчинене діяння містить ознаки суспільної небезпечності.

Кримінально-правова кваліфікація – це оцінка вчиненого діяння, яке містить ознаки протиправності і завдало чи могло завдати шкоди правоохоронюваним інтересам з метою встановлення є воно злочинним чи незлочинним.

Кваліфікація злочинів – це встановлення і юридичне закріплення точної відповідності між фактичними ознаками вчиненого діяння і юридичними ознаками складу злочину, які закріплені в Особливій частині Кримінального закону.

В теорії кримінального права виділяють такі стадії кримінально-правової кваліфікації:

1) стадія вибору кримінально-правової норми;

2) стадія встановлення відповідності між фактичними і юридичними ознаками;

3) стадія юридичного закріплення результатів кваліфікації.

Кваліфікація повинна пройти всі три стадії, оскільки вони є рівнозначними між собою. Відсутність хоча б однієї із них свідчить про те, що кваліфікація або не відбулася або є невірною.

Кожна із зазначених вище стадій кваліфікації характеризується рядом етапів.

І стадію характеризують:

1) етап зібрання фактичних даних;

2) етап висунення версій;

3) етап оцінки доказів;

4) етап встановлення кримінально-правової норми (норм).

ІІ стадію характеризують:

1) етап доведення наявності складу злочину;

2) етап встановлення моменту закінчення злочину;

3) етап оцінки діяння, що було вчинене кількома співучасниками;

4) етап оцінки множинності злочину;

5) етап встановлення наявності чи відсутності обставин, які виключають злочинність діяння.

ІІІ стадію характеризують:

1) етап обґрунтування;

2) етап мотивування.

3. Результат кваліфікації це кінцевий підсумок або оцінка вчиненого суспільно небезпечного діяння. В результаті кримінально-правової кваліфікації може бути встановлено:

1 – діяння є злочином:

- діяння являє собою один злочин, вчинений одним виконавцем і кваліфікується за однією нормою Особливої частини;

- діяння було вчинене кількома співучасниками або містить ознаки незакінченого злочину (при кваліфікації крім норм Особливої частини застосовуються відповідні норми Загальної частини (ст.14, 15,27);

- діяння містить ознаки множинності злочинів – кваліфікується за кількома нормами Особливої частини.

2 – діяння не є злочином:

- воно містить ознаки складу злочину, але у зв’язку з малозначністю не є злочином;

- воно містить ознаки складу злочину, але вчинене при наявності обставин, які виключають злочинність діяння (виправданий ризик, необхідна оборона);

- воно містить ознаки складу злочину, однак не є злочином, оскільки вчинене особою, яка або не досягла віку кримінальної відповідальності або є неосудною;

- діяння не є злочинним, оскільки не містить ознак будь-якого складу злочину.

4. Кваліфікація має свою внутрішню структуру (будову):

1) об’єкт кваліфікації;

2) суб’єкт кваліфікації;

3) зміст кваліфікації.

Об’єкт кваліфікації – це вчинене діяння, яке піддається оцінці з метою визначення є воно злочином чи незлочинним.

Суб’єкт кваліфікації – орган (службова особа), який уповноважений державою на здійснення кримінально-правової оцінки вчиненого.

В залежності від суб’єкта кваліфікація поділяється на 2 види:

1) офіційна;

2) неофіційна.

Суб’єктом офіційної кваліфікації є службові особи, уповноважені на її проведення (слідчі, судді та ін.). Суб’єктом офіційної кваліфікації можуть бути також обвинувачений і його захисник, оскільки вони мають право подавати клопотання про зміну кваліфікації (про перекваліфікацію).

Суб’єктом неофіційної кваліфікації можуть виступати вчені, науковці, студенти (громадяни в цілому).

Правове значення має лише офіційна кваліфікація, оскільки вона тягне певні правові наслідки. За допомогою неофіційної кваліфікації визначають певну думку громадськості.

Зміст кваліфікації складає сам процес кваліфікації. Для того, щоб кваліфікація була вірною, існує формула кваліфікації.

Формула кваліфікації – це сукупність цифр і літер, за допомогою яких здійснюється вказівка на відповідну норму кримінального закону та її частину, що прямо передбачає вчинене діяння.

Правильна кваліфікація має широке кримінально-правове, кримінально-процесуальне, кримінологічне, криміналістичне значення, зокрема: вона впливає на призначення справедливого покарання засудженого; на тактику і методику проведення слідчих дій; на обрання запобіжного заходу; є основою правової статистики; визначає напрямки боротьби із злочинністю; впливає на правосвідомість людей та ін.

Тема: Злочини проти основ національної безпеки України

1. Поняття, загальна характеристика і види.

2. Кримінально-правовий аналіз окремих із злочинів проти основ національної безпеки України.

1. Злочини проти основ національної безпеки України передбачені розділом І Особливої частини КК України. До злочинів проти основ національної безпеки України відносять:

1) Дії спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу або на захоплення державної влади (ст.109 КК України);

2) Посягання на територіальну цілісність та недоторканість України (ст.110 КК України).

3) Державна зрада (ст.111 КК України).

4) Посягання на життя державного чи громадського діяча (ст.112 КК України).

5) Диверсія (ст.113 КК України).

6) Шпигунство (ст.114 КК України).

Родовим об’єктом злочинів проти основ національної безпеки України виступає державна безпека в цілому, загальний стан захищеності суспільства.

Родовий об’єкт цих злочинів – це суспільні відносини, які забезпечують суверенітет, цілісність і недоторканість держави, її обороноздатність, а також безпеку в економічній, політичній, інформаційній та інших сферах.

Безпосередні об’єкти зазначених вище злочинів абсолютно ідентичні із родовим, однак, в залежності від складу злочину вони можуть деталізуватися (державна зрада – внутрішня безпека, шпигунство - зовнішня).

Окремі склади злочинів даного роду містить також і додаткові безпосередні об’єкти (посягання на життя державного діяча, диверсія).

Такими додатковими об’єктами виступають:

1) життя і здоров’я потерпілих осіб;

2) власність;

3) громадська безпека;

4) довкілля.

Окремі із злочинів проти основ національної безпеки України як обов’язкову ознаку складу злочину передбачають предмет злочину (диверсія, шпигунство).

Таким предметом є:

1) споруди, які мають важливе оборонне чи народногосподарське значення.

2) відомості, які містять державну таємницю.

3) матеріали, які містять публічні заклики до насильницької зміни конституційного ладу.

4) атмосферне повітря.

5) рослинний і тваринний світ.

Ст. 112 Кримінального кодексу України як обов’язкову ознаку складу злочину також передбачає потерпілу особу (державний або громадський діяч).

Із об’єктивної сторони всі злочини цього розділу сконструйовані як злочини із формальним складом злочину, тобто є закінченим в момент посягання, незалежно від того чи настали наслідки. Виключення складають ст.112 КК України, яка сконструйована як злочин з формально-матеріальним складом та ч.2 ст. 109 КК України, що має усічений склад злочину. Кваліфіковані види деяких посягань (ч.3 ст. 110 КК України) характеризується матеріальним складом, оскільки настання загибелі людей чи настання інших тяжких наслідків є обов’язковим.

Абсолютно всі злочини даного розділу вчиняються шляхом активних дій (нанесення удару, вчинення вибуху, перехід на бік ворога), хоча ст.112 КК України передбачає посягання, яке може виражатися і в бездіяльності (ненадання допомоги потерпілій особі).

Інколи обов’язковими із об’єктивної сторони можуть бути й інші ознаки. Зокрема, для державної зради у формі переходу на бік ворога обов’язковим є час вчинення злочину – під час військового стану або збройного конфлікту, при посяганні на державного діяча обов’язковою є обстановка вчинення, оскільки потерпіла особа перебуває в обстановці по виконанню своїх державних чи громадських обов’язків.

Із суб’єктивної сторони злочини проти основ національної безпеки України вчиняються тільки умисно і при цьому умисел прямий.

Для окремих злочинів характерні із суб’єктивної сторони й інші ознаки (мотив і мета). Зокрема, метою вчинення диверсії є ослаблення України; метою шпигунства є передача відомостей, що містять державну таємницю іноземній державі, організації чи їх представникам. Вбивство державного діяча може вчинятись або з метою перешкоджання його діяльності або з мотивів помсти за таку діяльність.

Суб’єктами злочинів, що передбачені першим розділом КК України можуть бути:

1) загальний суб’єкт – особа з 16 років (дії спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу, посягання на територіальну цілісність).

2) особа з 14 років – посягання на державного діяча, диверсія.

3) спеціальний суб’єкт: а) громадянин України за вчинення державної зради; б) іноземець або особа без громадянства при вчиненні шпигунства; в) представник влади (кваліфіковані види ст.ст.109-110 КК України).

Деякі статті першого розділу містять заохочувальні норми, за наявності яких суб’єкт може бути звільнений від кримінальної відповідальності за вчинене, при наявності передбачених умов (підстав) (ч.2 ст.111 КК України, ч.2.ст.114 КК України).

Таким чином, злочини проти основ національної безпеки України – це умисні, суспільно-небезпечні та протиправні діяння (дія або бездіяльність), які посягають на суспільні відносини, що забезпечують цілісність і недоторканість держави, її суверенітет та обороноздатність, вчинені суб’єктом злочину.