2. Виразне читання і аналіз віршів Василя Стуса. Група «Декламатори»

1-й студент: Наша група помітила, що поезія поета менш досліджена, ніж його біографія. Можливо це тому, що мова і символіка віршів Стуса дуже складна. Коли історик і філолог Михайло Хейфец, який перебував разом зі Стусом у таборах Мордовії, попросив почитати Стуса його вірші, той відповів: “Ти не зрозумієш, Мишку. В мене складна мова.” Дослідник творчості Василя Стуса Юрій Тевельов пише: “Складна в Стуса не тільки мова. Складна система його образності». Вірші Стуса не може читати пересічний читач: вони потребують певного інтелектуального рівня, що дозволяє їх повно зрозуміти. Але, мабуть, кожен, хто візьме в руки книгу з творами Стуса, не зможе не відчути почуття, вкладені в чіткі, суворі рядки: біль, страждання, порив, заклик.

2-й студент: "Україна є віссю, навколо якої обертається вся поезія В. Стуса", - так точно визначив тематику творчості митця Максим Рильський. Поет жив Україною, марив і снив нею на чужині. Ця всепоглинаюча любов була сенсом його життя і проходила через усі поетичні збірки: чи поет писав про дружину і сина, про себе і свою самоту і німоту, про дроти Мордовії чи сопки Колими, життя чи смерть – завжди і скрізь названа або не названа стоїть Батьківщина. Вона його всевишня любов, трунок, що п'янить і робить одержимим, і трутизна, що вбиває тіло і веде до загибелі.

Студент читає вірш "о земле втрачена, явися".

О земле втрачена, явися

бодай у зболеному сні

і лазурово простелися,

пролийся мертвому мені!

І поверни у дні забуті,

Росою згадок окропи,

віддай усе благій покуті

і тихо вимов: лихо, спи!

Сонця хлюпочуться в озерах,

спадають гуси до води,

в далеких пожиттєвих ерах

мої розтанули сліди.

Де сині ниви, в сум пойняті,

де чорне вороння лісів?

Світання тіні пелехаті

над райдугою голосів,

ранкові нашепти молільниць,

де плескіт крил, і хлюпіт хвиль,

і солодавий запах винниць,

як гріх, як спогад і як біль?

Де дня розгойдані тарілі?

Мосяжний перегуд джмелів,

твої пшеничні руки білі

над безберегістю полів,

де коси чорні на світанні

і жаром спечені уста,

троянди пуп'янки духмяні

і ти — і грішна, і свята,

де та западиста долина,

той приярок і те кубло,

де тріпалася лебединя,

туге ламаючи крило?

Де голубів вільготні лети

і бризки райдуги в крилі?

Минуле, озовися, де ти?

Забуті радощі, жалі.

О земле втрачена, явися

бодай у зболеному сні,

і лазурово простелися,

і душу порятуй мені.

1-й студент: Значне місце у творчості Василя Стуса посідає тема долі. Власна трагічна доля і поетична доля авторського героя тісно переплелися. Зносячи всі випробування поет не проклинає своєї долі і мужньо несе свій хрест. Стус казав: «Головне - я в дорозі. І - на своїй дорозі. А решта - не так важливо». Я пишу вірші і гадаю, що колись то буде потрібне моєму народові. А що мене мучать за них - то що ж зробиш?.. Комусь же треба підставляти свої плечі. Ось я й підставив свої. І мушу триматися".

Що тебе клясти, моя недоле?

Не клену. Не кляв. Не проклену.

Хай життя — одне стернисте поле,

але перейти — не помину....