Повідомлення групи «Біографів»

5-й студент: Відбувши покарання у 1979 році, повернувся в Україну, де приєднався до гельсінської групи захисту прав людини. За кордоном його знають, як визначного митця слова, виходять збірки творів «Зимові дерева», «Свіча в свічаді». Василя Стуса прийнято до почесних членів РЕН-клубу (Міжнародне об’єднання письменників з більш, ніж 80 країн). Та не пройшло і року, як у травні 1980 був знову заарештований, визнаний особливо небезпечним рецидивістом і у вересні засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Стус знав, що боротьба буде смертельною. Він прийняв вирок, цілковито усвідомлюючи, які випробування випадуть йому. Слідчі були приголомшені щирістю і відвертістю Стуса. Перед судом його відправляють на психіатричну експертизу. Там встановили діагноз – “паталогічна чесність”. З листопада 1980 Василь Стус перебував у таборі ВС-389/36-1 в с. Кучино (тепер Чусовського району Пермського краю, Росія), заборонили бачитися з родиною, останнє побачення було навесні 1981.

Повідомлення групи «Літературознавців»

Студент: «Зі спогадів сина Василя Стуса Дмитра»

«У нас було одне коротке побачення після суду та ще одна доба в таборі с. Кучино Чусовського району Пермської області 1981 року. Пам’ятаю, який був шмон: маму обшукували, я відвертався, щоб не дивитися, як перевіряють кожний шов. Коли з’явився батько, я зрозумів, що він уже в якомусь іншому світі: це була людина безтілесна. Я фізично відчув, що він не такий, як ми...»

Повідомлення групи «Біографів»

6-й студент: Ніщо не могло зломити загартованого духу поета. За колючим дротом не вгасала його творча енергія: тут, у неволі, він написав свої збірки “Час творчості” і “Палімпсести”, перекладав твори Поля Верлена, Шарля Бодлера.

7-й студент: На знак протесту проти жорстокого поводження табірної адміністрації з політв'язнями він кілька разів оголошував голодування. У січні 1983 року за передачу на волю зошита з віршами на рік був кинутий у камеру-одиночку. У листах до матері писав: ”Не оплакуй моїх фотокарток, мамо. Це щастя – мати таку долю, як у мене. Почуваю себе добре, бо нікому не зробив зла, бо дбав не тільки про себе. І від того мені світло на душі”. “Я пишу вірш і гадаю, що колись то потрібне буде моєму народові.”

Повідомлення групи «Літературознавців»

Студент: З листа Василя Стуса до сина Дмитра, написаного у 1984 році:

«Мені подобаються люди, що, як кажуть, «пруть буром», тобто мають свій норов. Ці люди – нещасливі у житті, зазнають усіляких страждань … У житті доводиться обирати: або цікаву муку, або нецікаве щастя … «Мудрість» життя в тому, щоб пристосуватися до умов. Хто не пристосовується – той не «мудрий». Перших чекає поросяче щастя, других – орлина смерть. Обирай, сину, сам, що тобі до вподоби. Сам я зробив для себе вибір».

Повідомлення групи «Біографів»

8-й студент: У 1985 році Генріх Белль пропонує книгу Василя Стуса “Палімпсести” на здобуття Нобелівської премії. Михайло Горбачов не знав, що робити: тримати майбутнього нобелівського лауреата за ґратами, чи все ж звільнити “особливо небезпечного політичного злочинця”. Ставлення до поета стає суворішим. 28 серпня 1985 року Стуса відправили до карцеру за те, що читаючи книгу в камері, він сперся ліктем на нари. На знак протесту він оголосив безстрокове сухе голодування. « Я оголошую голодовку до кінця», - це були останні слова, які він сказав своїм товаришам, коли його повели у карцер. Помер в ніч з 3 на 4 вересня 1985 року, можливо, від переохолодження. За офіційними даними причина смерті — зупинка серця. Товариш Стуса, також колишній політв'язень, Василь Овсієнко поруч із цією версією висував припущення про загибель від удару карцерними нарами, цілком імовірно, зумисне підлаштоване наглядачами. 47 річного поета, який половину свого життя (23 роки) провів у неволі, було поховане в безіменній могилі зі стовпчиком з № 9.

9-й студент: Через чотири роки Василь Стус був повністю реабілітований «за відсутністю складу злочину». 19 листопада 1989 року прах Стуса перевезено до Києва і поховано на Байковому цвинтарі. Тут він спочиває поруч зі своїми побратимами – Юрієм Литвином та Олексою Тихим. Рукопис останньої збірки Василя Стуса “Птах душі” не знайдено.

10-й студент:

Поет передбачив у своєму вірші:

...ми ще повернемось,

обов’язково повернемось,

бодай – ногами вперед,

але: не мертві,

але: не переможені,

але: безсмертні.

Викладач української літератури. Дякуємо групам “Біографів” та «Літературознавців», а тепер послухаємо групу «Декламаторів», які досліджували поезію Василя Стуса.