Запрошуємо вас до віртуального музею речей Василя Стуса. (Студенти по черзі демонструють речі, з якими асоціюється життєвий і творчий шлях Василя Стуса)

Музей речей – асоціацій:

1-й студент: Статуетка «Різдво» (6 січня народився, мати побоялася і записала 7 січня). Вже дорослим на Уралі Василь питав глибоко віруючого теолога – самоука Семена Покутника:

- А що то є чоловікові – народитися на таке велике свято?

- Додаткова ласка Божа, - сказав дід. – Але кому багато дається, з того багато й питається. Дідові слова виявилися пророчими.

2-й студент: Картопля (восени 1944 р. мати ходила копати картоплю, а Василь потайки бігав до школи. Якось приходить вчителька Зоя Петрівна й питає маму: «Чому Василько ходить до школи босий, уже холодно?» «Як? То він до школи ходить?» - здивувалася мати. Коли мати дізналась, була проти навчання, бо замалий ще, але прислухалась до поради вчителя і залишила хлопця в школі. Так Василь Стус у 6 років став школярем);

3-й студент: Футбольний м’яч (добре грав у футбол);

4-й студент: Гітара – Хлопець марив музикою, і за відмінне навчання у 7 класі батько купив Василеві гітару.

5-й студент: Бетховен – Підліток дуже захопився творчістю й особистістю Бетховена: «Які пречудові його сонати! І яка це була людина! Все життя в горі, в нещасті, в муці – і він один проти цього світу – перемагає!»;

6-й студент: «Мойсей» Івана Франка – у 9 класі захопився творчістю Івана Франка, прочитав поему «Мойсей» і вирішив стати літератором;

7-й студент: Корова (1946 – 1947 роки із засухи голодовка. За миску страви пішов пасти корову, тільки з умовою, що буде її нести додому, бо йому ложка в горло не лізла: адже мама голодна. Мати плакала та благала, щоб їв сам).

8-й студент: «Літературна газета» У 1954 році у шістнадцять років вступив на історико-філологічний факультет Сталінського педагогічного інституту, потім працював учителем української мови і літератури на Кіровоградщині, протягом двох років служив в армії на Уралі. Під час навчання і служби став писати вірші. 1959 року у «Літературній газеті» опублікував свої перші вірші з напутнім словом Андрія Малишка.

Повідомлення групи «Біографів»

1-й студент: У 1963 році вступив до аспірантури Інституту літератури імені Т.Шевченка у Києві. Захоплено працював над дисертацією «Джерела емоційності поетичного твору». Підготував і здав до видавництва першу збірку творів «Круговерть». Пробував свої сили в перекладі. Здавалось би, з такими знаннями і після такого злету можна було розраховувати на безбідне й успішне життя із високим статусом ученого і талановитого літератора. Але не судилося…

2-й студент: У перші роки молодого поета надзвичайно захоплює абсолютно нове, вишукане товариство. З-поміж близьких йому людей варто виділити – Івана Світличного, Аллу Горську, Івана Дзюбу. Це шістдесятники … Саме їм судилося першими сказати правду про знедолену неньку Україну. Вони перші прийняли на себе удар тогочасного режиму. У 1965 році під час перегляду фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків», Василь Стус, приєднавшись до організованого Іваном Дзюбою та В’ячеславом Чорноволом протесту проти арештів в колах шістдесятників, під рев сирен, які глушили спокійні слова Івана Дзюби, вигукнув:

- Хто проти тиранії – встаньте!

Зал, долаючи страх, таки здійнявся на ноги.