Міністерство освіти та науки України
Запорізький педагогічний коледж
Семінар
з навчальної дисципліни «Загальна психологія»
тема «Види діяльності»
викладач Ушакова В. І.
2010
План
Характеристика видів діяльності.
Особливості оволодіння діяльністю.
Індивідуальний стиль діяльності.
Мета навчального заняття:
Пізнавальна: знайомити студентів із основними видами діяльності (спілкування, предметна, ігрова, навчальна, трудова) у співвідношенні з віковими етапами розвитку особистості, показати значення кожного виду діяльності у психічному розвитку особистості, особливо, звернути увагу студентів на значення гри для дітей дошкільного віку, ознайомити із видами гри та її розвитком.
Розвиваюча: розвивати спостережливість, уміння аналізувати та виділяти ключові поняття теми, професійну компетентність.
Виховна: виховувати науковий світогляд, любов до праці, відповідальне відношення до навчання, прагнення до знань.
Професійна: формувати уміння оцінювати рівень психічного розвитку дитини із спостереження за нею урізних видах діяльності, та у грі, зокрема, здатність до незалежної думки, показати значення спілкування та гри для дітей дошкільного віку.
Ключові поняття теми: діяльність, спілкування, предметна, ігрова, трудова діяльність, стиль діяльності.
Студенти мають знати: ключові поняття теми, структуру діяльності, психологічну будову діяльності, характеристику видів діяльності, особливості оволодіння діяльністю.
Студенти повинні вміти: проектувати різні види діяльності (ігрову, навчальну, трудову) з дітьми в умовах дошкільного навчального закладу, організовувати ці види діяльності та проводити їх; розробляти практичні рекомендації батькам по оволодінню їхніми дітьми різними видами діяльності та подальшим їх розвитком.
Література:
1. Максименко С.Д. Загальна психологія: підручник. – 2-ге вид. – Вінниця: Нова книга, 2004. – с. 413-419 ст. 186
2. Скрипченко О.В. Загальна психологія: підручник. – К.: Либідь, 2005. – с. 286-290
3. Крутецкий В.А. Психология: учебник. – М.: Просвещение, 1986. – гл. v, §4,5
Тип заняття: семінар-розгорнута бесіда по зараннє відомому планові.
Засоби навчання: комп’ютерне забезпечення, література.
Самостійна робота:
Розкрити значення діяльності для психічного розвитку людини. – тезисно
Рекомендації до виконання самостійної роботи:
Прочитавши матеріал теми та ознайомившись із основними видами діяльності, проаналізувати його наступним чином:
виділити провідний вид діяльності на кожному із етапів розвитку особистості (від 0 до року, від року до 3, від 3 до 5, від 5 до 6, від 6 до 16, від 16 і далі)
визначити які психологічні якості розвиваються в особистості завдяки саме даному виду діяльності.
Хід проведення
І. Організація студентів.
ІІ. Мотивація навчальної діяльності.
«Людина проявляється у своїх діях, а не думках, якими б благородними ці думки не були.» Карлейль Т. (британський (шотландський) письменник, историк та філософ.)
ІІІ. Актуалізація опорних знань студентів:
Що таке активність? Чим зумовлена активність біологічних індивідів?
Що характеризує діяльність як специфічну форму людської активності?
Якими є головні компоненти діяльності?
ІV. Індивідуальне опитування студентів.
Розкрийте питання: «Структура діяльності».
«Психологічна будова діяльності».
«Принцип єдності свідомості та діяльності.»
Перевірка виконання студентами домашнього завдання
Порівняльний аналіз між діяльністю людини та життєдіяльністю тварин - таблиця.
Підсумок опитування
V. Пояснення питань теми «Поняття про діяльність» :
Поняття про вміння, навички, звички. Виховання позитивних звичок.
Узагальнення
Що таке уміння? Навичка?
Якою є послідовність етапів формування навички?
Що таке звичка? Чим вона відрізняється від навички?
Vі. Обговорення матеріалу семінарського заняття Характеристика видів діяльності.
Основним, історично первинним видом людської діяльності є праця. Своєрідні, відмінні від праці, але пов'язані з ним і похідні від нього види діяльності представляють гра та наука. Всі психічні процеси, з яких ми почали аналітичне вивчення психіки людини, виступають в дійсності як сторони, моменти праці, ігри, навчання - взагалі одного з видів діяльності. Реально вони існують лише у взаємозв'язку і взаємопереходах всіх сторін свідомості всередині конкретної діяльності, формуючись у ній і нею визначаючись. Психологічний аналіз різних видів діяльності, тобто аналіз їх психологічних властивостей, ми починаємо з праці як основного виду діяльності людини; гра і вчення, природно, розташовуються в тій послідовності, в якій вони виступають в якості основних видів діяльності в онтогенетичному розвитку людини.
Психологічна характеристика праці Праця в цілому не психологічна, а соціальна категорія. У своїх основних суспільних закономірностях він предмет не психології, а суспільних наук. Предметом психологічного вивчення є тому ніяк не праця в цілому, а тільки психологічні компоненти трудової діяльності. Прямуючи по своїй основній установці на виробництво, на створення певного продукту, праця це разом з тим і основний шлях формування особистості. В процесі праці не тільки породжується той чи інший продукт трудової діяльності суб'єкта, але і сам він формується у праці. У трудовій діяльності розвиваються здібності людини, формується її характер, отримують гарт і переходять у практичні дієві установки його світоглядні принципи. Своєрідність психологічного боку трудової діяльності пов'язано перш за все з тим, що за своєю об'єктивною громадської суті праця є діяльністю, спрямованою на створення суспільно-корисного продукту. Праця - це завжди виконання певного завдання; весь хід діяльності повинен бути підпорядкований досягненню наміченого результату; праця вимагає тому планування і контролю виконання, він тому завжди укладає певні зобов'язання і вимагає внутрішньої дисципліни. Вся психологічна установка трудящого цим в корені відрізняється від установки граючої людини.
Та обставина, що в трудовій діяльності всі ланки її підпорядковані кінцевій ланці, її підсумкового результату, вже надає специфічний характер мотивації трудової діяльності: мета діяльності лежить не в ній самій, а в її продукті. У силу суспільного поділу праці положення стає все більш специфічним. Тому що ні одна людина не виробляє всі предмети, потрібні для задоволення її потреб, то мотивом діяльності людини стає продукт не її діяльності, а діяльності інших людей, продукт суспільної діяльності. Тому в праці складається характерна для людини здатність до дії далекого прицілу, опосередкована, далека мотивація, на відміну від тієї діє в порядку короткого замикання короткої мотивації, яка характерна для тварини, для реактивної, імпульсивної дії, обумовленої моментальною ситуацією. Трудова діяльність здійснюється первинно не в силу привабливості самого процесу діяльності, а заради більш-менш віддаленого її результату, що служить для задоволення потреб людини. Сам процес праці може бути і звичайно в тій чи іншій мірі, в тій чи іншій частині своєї буває більш-менш важким, що вимагає напруги, зусиль, подолання не лише зовнішніх, а й внутрішніх перешкод. Тому в праці виробилися і для праці потрібні воля і довільна увага, необхідні для того, щоб зосередитися на безпосередньо не привабливих ланках трудового процесу. Чи буде праця, в силу того, що вона усвідомлюється як обов'язок, вимагає напруження, зусиль, подолання перешкод, випробовуватися як ярмо, як тягар, як прокляття людини або як «справа честі, справу слави, справу доблесті і геройства» - залежить від суспільного змісту, який набуває праця, тобто від об'єктивних суспільних умов.
У праці тому істотна не тільки техніка праці, але і ставлення людини до праці. Саме у ньому звичайно укладені основні мотиви трудової діяльності людини. Це суб'єктивне ставлення людини до праці обумовлене відбиваються в свідомості людей об'єктивними суспільними відносинами. Нормально праця є нагальною потребою людини. Трудитися - значить виявляти себе в діяльності, втілювати свій задум у справу, втілюючи його в матеріалізованих продуктах; трудитися - це означає, об'ектівізуватися в продуктах своєї праці, збагачувати і розширювати своє власне буття, бути творцем, творцем - найбільше щастя, яке взагалі є людині . Праця - основний закон розвитку людини. Для психологічного аналізу трудової діяльності крім мотивації істотна психологічна природа тих процесів або операцій, за допомогою яких вона здійснюється. У всякій праці, в тому числі і фізичній, беруть участь і розумові процеси, так само як у кожній праці, в тому числі і розумовій, беруть участь і ті чи інші рухи (хоча б ті рухи друкарській руки, які необхідні для написання цієї книги). У праці, як реальні діяльності людини, беруть участь в тій чи іншій мірі всі сторони і прояви її особистості. Але відмінність об'єктивного характеру та організація різних видів праці призводить до того, що і в психологічному і зокрема інтелектуальному відношенні вони виявляються не однорідними. У кожному виді праці є своя, більш-менш складна, техніка, якою необхідно оволодіти. Тому в праці завжди більш-менш значну роль відіграють знання і навички. Без знання і навичок неможлива ніяка праця. Особливо значну роль знання здобувають у більш складних видах праці, особливо значну роль навички грають у найбільш механізованих галузях і видах праці, де основні дії мають значною мірою стандартний, одноманітний характер і можуть бути легко автоматизовані. Проте в кожній праці завжди все ж доводиться враховувати умови, що змінюються, проявляти відому ініціативу і, зіштовхуючись із тими чи іншими несподіваними обставинами, вирішувати нові завдання. Тому всяка праця включає в тій чи іншій мірі інтелектуальні, розумові процеси більш-менш високого рівня. І, нарешті, в якійсь мірі завжди представлений у праці та момент винаходу, творчості.
Відповідно, виділяють ще працю робітника, праця винахідника, праця вченого.
Гра Природа гри Гра - одне із чудових явищ життя, діяльність, як ніби марна і разом з тим необхідна. Мимоволі чаруючи та залучаючи до себе як життєве явище, гра виявилася досить серйозною і важкою проблемою для наукової думки. Що ж таке гра - доступна для дитини і незбагненна для вченого? Перш за все гра, оскільки мова йде про ігри людини й дитини, - це осмислена діяльність, тобто сукупність осмислених дій, об'єднаних єдністю мотиву. Дуже поширене уявлення про те, що гра є лише функціонуванням, породжується тим самим по собі безперечним фактом, що ігрова дія відбувається не заради практичного ефекту, який воно робить на обіграні предмет. Все ж таки людська гра - це ніяк не просто функціонування дозрілих в організмі систем і не рух, який відбувається тільки тому, що всередині організму накопичився надлишок нерозтраченої енергії. Гра - це діяльність; це означає, що гра є виразом певного ставлення особистості до навколишньої дійсності. Гра індивіда завжди найтіснішим чином пов'язана з тією діяльністю, на якій грунтується існування даного виду. У тварин вона пов'язана з основними формами інстинктивною життєдіяльності, за допомогою яких підтримується їх існування; в людини «гра - дитя праці». Цей зв'язок гри з працею яскраво відображена у змісті ігор: всі ігри зазвичай відтворюють ті чи інші види практичної неігровий діяльності.
Пов'язана з працею гра, однак, ніяк не обмежена виробничо-технічним змістом трудової діяльності і не зводиться до наслідування виробничо-технічним операціям. Істотним у праці як джерелі гри є його громадська сутність, специфічний характер трудової діяльності, як діяльності, яка, замість того щоб, як життєдіяльність тварин, просто пристосовуватися до природи, змінює її. Гра пов'язана з практикою, з впливом на світ. Гра людини - породження діяльності, за допомогою якої людина перетворює дійсність та змінює світ. Суть людської гри - у здатності, відображаючи, перетворювати дійсність. Вперше виявляючись у грі, ця сама загальна людська здатність в грі вперше і формується. У грі вперше формується і виявляється потреба дитини впливати на світ - у цьому основна, центральне і саме загальне значення гри. Теорію, згідно з якою гра пов'язана з працею, розвинув у нас Г. В. Плеханов. Будучи пов'язана з працею, гра, проте, і відмінна від неї. Для того щоб зрозуміти гру зі співвідношення її з працею, потрібно взяти її і в єдності її з працею і в її відмінності від неї. І спільність гри з трудом, і їх відмінність виступають перш за все в їх мотивації. Основна відмінність між ігровою діяльністю та трудової полягає не в яких-небудь приватних проявах, а в іншому загальному ставленні до своєї діяльності. Працюючи, людина робить не тільки те, в чому вона відчуває безпосередню потребу або безпосередній інтерес; іноді і навіть часто-густо він робить те, що потрібно або повинна зробити, до чого примушує його практична необхідність чи спонукають лежать на ньому обов'язки, незалежно від наявності безпосереднього інтересу або безпосередньої потреби. Грають у своєї ігрової діяльності безпосередньо не залежать від того, що диктує практична необхідність чи громадська обов'язок. Лікар, зайнятий своєю трудовою діяльністю, лікує хворого, тому що цього вимагають його професійні або службові обов'язки; дитина, граючи у лікаря, «лікує» оточення, тільки тому що це його приваблює. У грі виражається більш безпосереднє відношення до життя, вона виходить з безпосередніх спонукань - безпосередніх інтересів і потреб.
Ці безпосередні спонукання, звичайно, по-своєму опосередковані. Вони виходять не з глибин нібито замкненого в собі розвивається індивіда; вони народжуються з його контакту зі світом і опосередковані всіма людськими взаєминами, в які з самого початку включена дитина. Перше, положення, що визначає сутність гри, полягає в тому, що мотиви гри полягають не в утилітарному ефекті і речових результатах, які зазвичай дає дана дія в практичному неігровому плані, але й не в самій діяльності безвідносно до її результату, а в різноманітних переживаннях, значущих для дитини, взагалі для грає, сторін дійсності. Гра, як і всяка Неігрова людська діяльність, мотивується ставленням до значимих для індивіда цілям. Мотиви ігрової діяльності відображають більш безпосереднє відношення особистості до навколишнього; значимість тих чи інших її сторін переживається в ігровій діяльності на підставі більш безпосереднього відношення до їх власного внутрішнього змісту. В ігровій діяльності відпадає можлива у практичній діяльності людей розбіжність між мотивом і прямою метою дії суб'єкта. Грі чужа корислива казуїстика опосередкування, в силу яких дія побуджається яких-небудь побічних його результатом, поза прямого відношення до предмету, на який воно безпосередньо спрямоване. У грі відбуваються лише дії, цілі яких значущі для індивіда за їх власним внутрішнім змістом. В цьому основна особливість ігрової діяльності і в цьому її основна чарівність і лише з чарівністю вищих форм творчості порівнянна принадність. Для здійснення в практичному плані тих дій, які дитина переносить у ігровий план, людство виробило в процесі історичного розвитку науки і техніки необхідні для їх практичної ефективності складні способи їх здійснення. Оволодіння цією технікою, для адекватного застосування якої потрібні великі знання, складає завдання навчальної діяльності, що включає спеціальну професійну підготовку. Ця «техніка» недоступна дитині. Недоступна ще дитині, вона виявляється по самому змістом гри і не потрібної для виконання ігрової дії, оскільки ігрова дія не прагне до речового результату і до утилітарних ефекту. Цим визначається друга - характерна - особливість гри: ігрова дія реалізує різноманітні мотиви специфічно людської діяльності, не будучи зв'язаною у здійсненні цих цілей тими засобами і способами дії, якими ці дії здійснюються в неігровому практичному плані. В ігровій діяльності дії є скоріше виразними і семантичними актами, ніж оперативними прийомами. Вони повинні швидше висловити укладений у спонуканні, в мотиві смисл дії, ставлення його до мети, ніж реалізувати цю мету у вигляді речового результату.
Саме в силу цієї своєї особливості гра є діяльністю, в якій дозволяється суперечність між швидким зростанням потреб і запитів дитини, визначальним мотивацію його діяльності, і обмеженістю його оперативних можливостей. Гра - спосіб реалізації потреб і запитів дитини в межах її можливостей. З початкової особливості гри, що визначає самий сенс її, втекти і те, що одні предмети можуть в ігровій діяльності замінятися на інші (палиця - кінь, стілець - автомобіль і т. д.). Гра дорослої людини і дитини, пов'язана з діяльністю уяви, висловлює тенденцію, потребу в перетворенні навколишньої дійсності. Виявляючись у грі, ця здатність до творчого перетворення дійсності в грі вперше і формується. У цій виявляється в грі і в ній формується здібності, відображаючи, перетворювати дійсність полягає основне значення гри. Чи означає це, що гра, переходячи в уявну ситуацію, є відходом від реальності? І так, і ні. У грі є відліт від дійсності, але є й проникнення в неї. Тому в ній немає догляду, немає втечі від дійсності в нібито особливий, уявний, фіктивний, нереальний світ. Все, ніж гра живе і що вона втілює в дії, вона черпає з дійсності. Коли дитина грає ту чи іншу роль, він не просто фіктивно переноситься в чужу особу; беручи на себе ту чи іншу роль і входячи в неї, він розширює, збагачує, поглиблює свою власну особистість. На цьому відношенні особистості дитини до її ролі грунтується значення гри для розвитку не тільки уяви, мислення, волі, але і самої особистості дитини в цілому. Розвиток ігор дитини Гра найтіснішим чином пов'язана з розвитком особистості, і саме в період її особливо інтенсивного розвитку - в дитинстві - вона тому має особливе значення. У ранні, у дошкільні роки життя дитини гра є тим видом діяльності, в якій формується особистість. Гра - перша діяльність, якій належить особливо значна роль у розвитку особистості, у формуванні її властивостей та збагаченні її внутрішнього змісту. На різних етапах розвитку дітям властиві різні ігри - у закономірному відповідно до загальним характером даного етапу. Беручи участь у розвитку дитини, гра сама розвивається. Спочатку, на першому році, у першій половині другого року, коли у дитини тільки ще формується моторика і перші її досягнення полягають в оволодінні власним тілом, у неї з'являються ігри, які іноді називаються функціональними (предметно-маніпулятивними), тому що в них справа йде тільки про вдосконалення власних рухових можливостей. Рухові досягнення – вдалі рухи, які задовольняють потребам дитини і доставити їй задоволення, - починають повторюватися, переходячи в ігровій план; те саме відбувається з першими, ще не осмисленими досягненнями дитини з оволодіння своїм голосовим апаратом - у лепет дитини.
У міру того як у дитини формується справжня предметна дія, у неї створюються можливості для розвитку конструктивних ігор (будівельні гри). Тут ігровою діяльністю стає вже не рух, а цілеспрямована дія, вироблене з предметом і спрямоване на предмет, - осмислену предметну дію. У тісному взаємозв'язку з розвитком предметного дії відбувається духовний розвиток дитини, у процесі якого у неї розвивається осмислювання оточуючих її явищ і з'являються смислові, сюжетні ігри; в цих іграх навколишні дитини предмети набувають для неї нові значення, уявні функції, і сама вона починає виконувати якісь ролі. У розвитку ігор з ролями самі ролі спочатку виникають в залежності від більш-менш випадково підвернувся предметів: предмети, що попалися під руку дитині, визначають роль, яку він на себе бере. Надалі положення змінюється: дитина приймає на себе ту чи іншу роль, виходячи з більш стійких внутрішніх мотивів, і додає потім предметів, які вона містить у гру, відповідне значення. Сюжетні ігри спостерігаються у молодших дошкільнят у віці 3-3,5 років. Але сюжети в іграх молодших дошкільнят ще схематичні й уривчасті. Дитині ще важко розвивати свої задуми і ще важче стежити за задумами іншої дитини. У дітей є прагнення грати разом, однак вони погано розуміють задуми один одного, тому, з одного боку, відбувається часта зміна сюжету, зміна внутрішнього змісту гри, і, з іншого, - зв'язки між дітьми в грі не стійкі, не логічні і не вмотивовані . Ролі у грі іноді виникають, але не отримують оформлення. У середніх дошкільників (4-5 років) роль і сюжет гри здобувають уже відому оформленість, хоча зберігають ще нестійкість. Роль починає набувати провідне, організуюче значення; правила гри починають визначатися її смисловим значенням; але ігри ще не є стійкими і часто швидко розпадаються; у деяких дітей вже проявляється здатність зацікавлювати інших дітей своєю грою і стежити за чужим задумом.
У старших дошкільників (6-7 років) спостерігаються вже тривалі ігри з міцно склалися сюжетом, з виконанням правил, які укладені в ролі і обумовлюються сюжетом гри. Вибір сюжету у них менш випадковий; гри визначаються щодо більш стійкими інтересами. Розвиток сюжетних ігор пов'язано з розумовим розвитком дитини - зі здатністю уявити щось, зосередити увагу на різних сторонах дійсності, щодо самостійно, творчо опрацювати отриманий матеріал, зрозуміти логіку людських дій у певній ситуації. Розвиток творчої гри пов'язано також зі здатністю до драматизації, до зображення матеріалу. Далі все зростає інтерес до колективних ігор. Діти чітко домовляються, хто ким буде. Гра дітей за своїм характером починає нагадувати своєрідну драматизація, де є режисер (організатор ігор) і актори. Відбувається свідома і цільова підготовка гри. Характерно дбайливе ставлення до ігровій обстановці: «просимо нічого тут не чіпати». Підготовка до гри (виготовлення ігрового матеріалу, костюмів та ін) займає значне місце. Цей тип гри характерний зазвичай для старшої групи дитячого садка. Гра на певну тему стає вельми тривалою: іноді діти тижнями грають в одну гру, ускладнюючи її, вносячи нові варіанти. З'являються гри з правилами. Розвиток рольових ігор не закінчується в дошкільному віці. У житті дітей не тільки молодших, а й середніх класів школи ці ігри займають певне місце.
Природа навчання і праця У процесі історичного розвитку форми праці, всі вдосконалюючись, разом з тим і ускладнювалися. У силу цього все менш можливим ставало оволодіння необхідними для трудової діяльності знаннями і навичками в процесі самої цієї діяльності. Тому з метою підготовки до подальшої власної виробничої трудової діяльності стало необхідним виділення в якості особливого виду діяльності - навчання, навчального праці з освоєння узагальнених результатів попереднього праці інших людей. Людство виділив для цього особливий період у житті підростаючої людини і створило для неї такі спеціальні форми існування, при яких вчення є основною діяльністю: «роки майстерності» передує «роками навчання», кажучи словами І. В. Гете. Вчення, яке в послідовній зміні основних типів діяльності, здійснюється протягом життя кожної людини, слід за грою, і ото випереджує працю, істотно відрізняється від гри і зближується з працею по загальній установці: в ученні, як і в праці, потрібно виконувати завдання - готувати уроки , дотримуватися дисципліну; навчальна робота будується на обов'язках. Загальна установка особистості в навчанні вже не ігрова, а трудова.
Основна мета навчання, стосовно якої пристосовується вся його громадська організація, полягає в підготовці до майбутньої самостійної трудової діяльності; основний засіб - благоустрій узагальнених результатів того, що створено попереднім працею людства; освоюючи підсумки минулого суспільної праці, людина підготовляється до власної трудової діяльності. Цей процес навчання протікає не стихійно, не самопливом; він здійснюється в процесі навчання. Навчання є стороною соціального по своїй суті процесу навчання - двостороннього процесу передачі і засвоєння знань. Воно здійснюється під керівництвом учителя і направляється на розвиток творчих можливостей учня. Включаючи вчення як сторону в навчанні, ми розглядаємо процес навчання як єдиний процес, що включає і вчителя й учня, об'єднаних певними взаєминами. У зв'язку з цим висувається друге питання - про взаємовідносини розвитку і навчання. Дитина не розвивається спочатку і потім виховується і навчається, вона розвивається, навчаючись, і навчається, розвиваючись (див. розділ «Основи психічного розвитку»). Тому зокрема поширене в літературі поняття готовності дитини до шкільного навчання потребує уточнення. Включення дошкільне навчання вимагає, звичайно, відомого рівня розвитку, який досягається дитиною в результаті дошкільного виховання. Але шкільне навчання все ж таки не просто надбудовується лише над вже дозрілими функціями. Необхідні для шкільного навчання дані отримують свій подальший розвиток в процесі самого шкільного навчання; необхідні для нього, вони у ньому ж і формуються.