2. Психоаналіз.

Розроблену З. Фрейдом психоаналітичну теорію особистості, досить популярну в країнах Заходу, використовують для опису внутрішніх психологічних властивостей індивіда, в першу чергу його потреб і мотивів. Самосвідомість людини З. Фрейд порівнював з вершиною айсберга. Він вважав, що лише незначна частина того, що насправді відбувається в душі людини і характеризує його як особистість, актуально їм усвідомлюється. Тільки невелику частину своїх вчинків людина в змозі правильно зрозуміти і пояснити. Основна ж частина його досвіду і особистості знаходиться поза сферою свідомості, і тільки спеціальні процедури, розроблені в психоаналізі, дозволяють проникнути в неї.

Структура особистості, по Фрейду, має три складові: «ВОНО», «Я», «зверх-Я». «ВОНО» - це власне несвідоме, що включає глибинні потяга, мотиви і потреби. «Я» - свідомість, а «зверх-Я» представлено як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. «ВОНО» діє у відповідності з так званим принципом задоволення. «Я» орієнтується на принцип реальності, а «Над-Я» керується ідеальними уявленнями - прийнятими в суспільстві ідеалами моралі і цінностями.

«Воно» є продуктом успадкованого людиною від тварин біологічного досвіду (теоретично самого Фрейда) або неусвідомлюваним результатом несприятливо сформованого індивідуального досвіду життя (в концепціях неофрейдистов). «Я» - це, як правило, самоусвідомлення людини, сприйняття і етика їм самим власної особистості і поведінки. «Над-Я» - це підсумок впливу суспільства на свідомість і підсвідомість людини, прийняття ним норм і цінностей суспільної моралі. Основні джерела формування «Над-Я» особистості - це батьки, вчителі, вихователі, інші люди, з якими дана людина розпочала тривале спілкування й особисті контакти протягом життя, а також твори літератури і мистецтва.

Система життєво важливих потреб людини, яка становить зміст «Воно», постійно вимагає задоволення і несвідомо спрямовує психічну активність людини, регулюючи її психічні процеси і стани. Неусвідомлювані потяги, що йдуть від «Воно», найчастіше знаходяться в стані конфлікту з тим, що міститься в «Над-Я», тобто соціальними і моральними оцінками поведінки; тому між «Воно» і «Над-Я» існують постійні і неминучі протиріччя. Вони вирішуються за допомогою «Я» - свідомості, яка, діючи відповідно до принципу реальності, прагне розумно примирити обидві конфліктуючі сторони таким чином, щоб потяги «Воно» були в максимальній мірі задоволені і при цьому не були порушені норми моралі.

Стан незадоволеності собою, тривожності і неспокою, які часто виникають у людини, є по Фрейду і концепціям неофрейдистов, суб'єктивним, емоційно забарвленим відображенням у свідомості людини боротьби «Воно» і «Над-Я», нерозв'язних або нерозв'язаних суперечностей між тим, що спонукає поведінку справі («Воно»), і тим, що їм мало б керувати «Над-Я».

Прагнучи позбутися цих неприємних емоційних станів, людина за допомогою «Я» виробляє в себе так звані захисні механізми.

Теорія особистості З. Фрейда і концепції неофрейдистов неодноразово піддавалися критиці. Вона стосувалася крайньої біологізації людини і ототожнення мотивів її соціального поводження з біологічними потребами тварин і приниження ролі свідомості в керуванні її діями. До цього слід додати і те, що теорія Фрейда по суті є умоглядною. Багато містяться в ній і в роботах неофрейдистов положень, незважаючи на те, що здаються цікавими і життєво правдивими, не можна вважати науково доведеними. Навряд чи допустимо, наприклад, будувати настільки широкі теоретичні узагальнення, які робив З. Фрейд, тільки на підставі клінічних спостережень за кількома пацієнтами.

Разом з тим не слід применшувати й дійсних заслуг З. Фрейда та неофрейдистов в розробці загальнопсихологічної теорії особистості. Вони, наприклад, стосуються проблеми несвідомого і захисних механізмів, їх ролі в детермінації поведінки.