6. Самосвідомість та форми її виявлення.
Людина є особистістю, лише оскільки вона виділяє себе з природи, і ставлення її до природи і до інших людей дано їй як відношення, тобто оскільки у неї є свідомість. Процес становлення людської особистості включає в себе тому як невід'ємний компонент формування її свідомості та самосвідомості: це є процес розвитку свідомої особистості. Якщо будь-яке трактування свідомості поза особистостістю може бути тільки ідеалістичним, то всяке трактування особистості, що не включає її свідомості та самосвідомості, може бути тільки механістичним. Без свідомості і самосвідомості не існує особистості. Особистість як свідомий суб'єкт усвідомлює не тільки навколишній світ, але й себе саму в своїх відносинах з навколишнім.
Самостійність – генералізована властивість особистості, що проявляється в ініціативності, критичності, самооцінці та почутті власної відповідальності за свою діяльність та поведінку.
Самосвідомість – усвідомленість себе (свого тіла, організму, особистості «Хто Я?») у світі речей, природних явищ та людських взаємовідносин.
Відомо, що дитина далеко не відразу усвідомлює себе як «я»: протягом перших років вона сама часто-густо називає себе по імені, як називають її оточуючі; вона існує спочатку навіть для самої себе скоріше як об'єкт для інших людей, ніж як самостійна по відношенню до них суб'єкт. Усвідомлення себе як «я» є, таким чином, результатом розвитку. При цьому розвиток в особистості самосвідомості відбувається в самому процесі становлення та розвитку реальної самостійності індивіда як реального суб'єкта діяльності. Самосвідомість не надбудовується ззовні над особистістю, а включається до неї; самосвідомість не має тому самостійного шляху розвитку, окремого від розвитку особистості, в ій відбивається, а включається в цей процес розвитку особистості як реального суб'єкта як його момент, сторона, компонент.
Перший етап у реальному формуванні особистості як самостійного суб'єкта, що виділяється з навколишнього, пов'язаний з оволодінням власним тілом, з виникненням довільних рухів. Ці останні виробляються в процесі формування перших предметних дій. Подальшою сходинкою на цьому ж шляху є початок ходьби, самостійного пересування. І в цьому другому, як і в першому випадку, істотна не стільки сама по собі техніка цієї справи, скільки та зміна у взаєминах індивіда з оточуючими людьми, до якої приводить можливість самостійного пересування, так само як і самостійне оволодіння предметом допомогою хапальних рухів. Одне, як і інше, одне разом з іншим породжує деяку самостійність дитини по відношенню до інших людей. Дитина реально починає ставати відносно самостійним суб'єктом різних дій, реально виділяючись із оточуючого. З усвідомленням цього об'єктивного факту і пов'язано зародження самосвідомості особистості, перше подання її про своє «я». При цьому людина усвідомлює свою самостійність, своє виділення в якості самостійного суб'єкта з оточення лише через свої стосунки з оточуючими її людьми, і вона приходить до самосвідомості, до пізнання власного «я» через пізнання інших людей. Не існує «я» поза відносин до «ти», і не існує самосвідомості поза усвідомленням іншої людини як самостійного суб'єкта. Самосвідомість є відносно пізнім продуктом розвитку свідомості, що передбачає в якості своєї основи реальне становлення дитини практичним суб'єктом, свідомо виділяється з оточення.
Самостійність суб'єкта ніяк не вичерпується здатністю самостійно виконувати ті чи інші завдання. Вона включає ще більш істотну здатність самостійно, свідомо ставити перед собою ті чи інші завдання, цілі, визначати напрямки своєї діяльності. Це вимагає великої внутрішньої роботи, припускає здатність самостійно мислити і пов'язано з виробленням цілісного світогляду.
Ідеалом різнобічно розвиненої людини є гармонійна особистість – це л.дина, яка перебуває в єдності зі світом, людьми і сама з собою.