Усмоктування в ротовій порожнині

стосується тільки деяких лі­карських препаратів (нітрогліцерин, валідол, ментол), алкоголю, йо­ду, натрію, К+, деяких амінокислот, карбонатів, гліцерину в під'язиковій ділянці, де до поверхні підходить багато кровоносних судин, утворю­ючи сплетіння. Усмоктування погіршується при ушкодженні слизо­вої оболонки, дії дубильних речовин.

Регуляція слиновиділення

Слиновиділення є рефлекторним актом, основним рецептивним полем якого є сли­зова оболонка ротової порожнини. Проте можливі рефлекторні впливи зі стравохо­ду, шлунка, а також інших органів.

Від сма­кових, механічних і температурних рецеп­торів збудження прямує до центрів слино­виділення довгастого мозку в складі V, VII, IX, X пар черепних нервів,

низхідна ланка цього шляху — VII і IX пари.

Провідну роль у регуляції секреції відіграють пара­симпатичні гілки цих нервів, під час по­дразнення яких виділяється велика кіль­кість рідкої слини, а ізольоване подразнення симпатичних гілок зумовлює незначне ви­ділення в'язкої слини з високим вмістом органічних речовин.

Слиновидільні центри складаються з:

- верхнього слиновидільного ядра ( VII пара ЧМН) дов­гастого мозку, пов'язаного з піднижньощелепною та під'язиковою залозами,

- ниж­нього слиновидільного ядра ( IX пара ЧМН)— з привушною залозою.

У регуля­ції слиновиділення беруть участь гіпотала­мус, лімбічна система мозку і кора ве­ликого мозку.

Поряд з нервовою регуляцією функції слинних залоз встановлено вплив на їх діяльність гормонів гіпофіза, підшлунко­вої, щитоподібної і статевих залоз.

Деякі фармакологічні засоби (пілокарпін) стиму­люють слиновиділення, інші (атропін) — гальмують його.

Активізація слиновиділення на вигляд і запах їжі пов'язана із участю відповідних зон кори великого мозку та передньої і задньої груп ядер гіпо­таламуса.

Умовнорефлекторний механізм забезпечує виділення сли­ни на вигляд, запах, час та інші сигнали майбутнього вживання їжі.

Відповідні умовні сигнали, емоції можуть і загальмувати процес слино­виділення.

Для утворення слини необхідною умовою є збільшення кровотоку.

Під час вживання їжі кровотік у слинних залозах різко, часом у 5 разів, зрос­тає, що зумовлено дією парасимпатичних вазодилататорів, а також дією кінінів, які утворюються місцево.

Умовний рефлекс на слиновиділення: умовний подразник — світло, підкріплення— їжа, реакція — виділення слини

Регуляція виділення слини з привушної, підщелепної і під`язикової слинних залоз механічні процеси

Механічні процеси в ротовій порожни­ні — це ссання, жування, ковтання.

Ссання є першим етапом самостійного живлення, властивого молочному періоду живлення. Воно є природженим складним харчовим рефлексом, який вияв­ляється переважно під час подразнення механорецепторів нижньої губи. При цьому губи витягуються, захоплюють сосок молочної за­лози і присмоктуються. Герметичність при­смоктування забезпечується муцином слини. У результаті рухів язика й нижньої щелепи в ротовій порожнині створюється негатив­ний тиск, що є важливим моментом для за­повнення її молоком.

Центри ссання містять­ся в мозковому стовбурі. У здійсненні реф­лексу ссання беруть участь трійчастий, лице­вий, додатковий (V, VII і XI пари) черепні нерви. Механізми ссання розвиваються ще до народження.

Жування - складний рефлекторний акт, який забезпечує якісну ме­ханічну (подрібнення та розтирання) та первинну хімічну (змочування слиною) обробку їжі, формування харчової грудки, визначає час її перебу­вання у ротовій порожнині, здійснює рефлекторні впливи на секреторну і моторну діяльність травного тракту.

У реалізації жування беруть участь щелепи, зуби, жувальні та мімічні м'язи, слизова оболонка рота, язик, м'язи піднебіння, слинні залози. Під час скорочення м'язів язика та щік відбувається просування їжі між зубни­ми рядами.

Регулювання жування здійснюється рефлекторно. Збудження від ре­цепторів слизової оболонки ротової порожнини передається аферентними волокнами трійчастого, язико-глоткового, верхнього гортанного нервів і барабанної струни до центру жування, який локалізований у довгастому мозку. Збудження від центру до жувальних м'язів надходить еферентними волокнами трійчастого, лицевого та під'язикового нервів. Одночасно інформація від чутливих ядер мозкового стовбура аферентними шляхами через специфічні ядра таламуса передається на кінцевий відділ орального аналізатора, який синтезує "образ" подразника і на основі цього зумовлює характер рухів жувального апарату.

Під час жування відбувається перемішування їжі і просочування її сли­ною до такої консистенції, що забезпечить можливість ковтання, за допо­могою якого сформована харчова грудка просувається із ротової порожни­ни у глотку, стравохід і шлунок.

Ковтання являє собою рефлекторний акт. Центр його знаходиться в довгастому мозку на дні IV шлуночка. Це складний процес, який включає кілька ланок. Його координація здійснюється структурами центральної нервової системи від довгастого мозку до кори. Центр ковтання зв'язаний з центром дихання, що забезпечує затримку дихання під час ковтання й за­побігає потраплянню їжі в дихальні шляхи.

Ковтальний цикл має такі фази:

а) ротову (довільну й мимовільну),

б) глоткову (швидку ми­мовільну),

в) стравохідну (повільну мимовільну).

Поза ковтальними руха­ми вхід із стравоходу в шлунок закритий. Коли перистальтична хвиля до­сягає кінцевої частини стравоходу, відбувається рефлекторне зниження тонусу м'язів кардіальної частини шлунка, і травна грудка переходить у шлунок. При наповненні шлунка тонус м'язів кардії підвищується, що по­переджує закидування їжі в стравохід. Парасимпатична нервова система стимулює перистальтику стравоходу, симпатична - гальмує і підвищує то­нус кардіальної частини шлунка.