Регулювання секреції і виділення жовчі

Умовні і безумовні рефлекси, які пов'язані із вживанням їжі, сприяють виділенню невеликої кількості жовчі. Цей період продовжується 7-10 хв. Потім починаються активніші поперемінні скорочення і розслаблення жовчного міхура, що за умови відкритого сфінктера Одді призводить до виділення міхурової жовчі у кишку. Після випорожнення жовчного міхура до кишки починає надходити менш концентрована жовч прямо з печінки.

Під час травлення інтенсивність утворення жовчі зростає удвічі. Ос­новний механізм регулювання утворення і виділення жовчі в такому разі - гуморальний. Скорочення м'язів жовчного міхура і жовчних проток за одночасного розслаблення сфінктерів викликає холецистокінін-панкреозимін. Секреція багатої на бікарбонати жовчі стимулюється секретином.

Посилюють жовчовиділення жири, що надходять у дванадцятипалу киш­ку, яєчний жовток, сульфат магнію, сама жовч. Провідна роль при цьому належить холецистокініну-панкреозиміну, утворення якого стимулюється впливом більшості із зазначених вище речовин.

5. Травлення в товстій кишці, роль мікрофлори. Моторика товстої кишки, регуляція. Акт дефекації. Всмоктування речовин у різних відділах травного каналу, його механізм. Особливості всмоктування різних речовин, регуляція

Товста кишка

Товста кишка - частина травної трубки, яка забезпечує формування і виведення калових мас. Анатомічно у товстій кишці розрізняють такі відділи:

• червоподібний відросток,

• сліпу, висхідну ободову, поперечну ободову, низхідну ободову,

• сигмоподібну ободову та

• пряму кишки.

У місці переходу клубової кишки в товсту є клубово-сліпокишкова заслінка (Баугіна), що замикає вихід з тонкої кишки. Вона періодично відкривається, пропускаючи химус до товстої кишки.

Довжина товстої кишки коливається від 1,5 до 2 м (приблизно дорівнює довжині тіла). Товста кишка має більший діаметр, ніж тонка (у прокси­мальному відділі приблизно 10 см, а в каудальному напрямку діаметр змен­шується до 5 см), поздовжні м'язові стрічки і характерні здуття (гаустри). Стрічки утворюються унаслідок того, що зовнішній шар м'язової оболонки не є суцільним, а пучки непосмугованих м'язових волокон об'єднуються у три стрічки, що йдуть від основи червоподібного відростка до початку пря­мої кишки. У ділянках між стрічками через незначну кількість поздовжньо розташованих м'язових волокон утворюються здуття.

Слизова оболонка товстої кишки покрита одношаровим циліндричним епітелієм, сполучнотканинною власною пластинкою та м'язовою пластинкою. Особливістю рельєфу слизової оболонки є наявність великої кіль­кості крипт і відсутність ворсинок. В епітелії, особливо в криптах, розта­шована велика кількість келихоподібних клітин, що виділяють слиз.

Травлення у товстій кишці

Залишки химусу, не гідролізовані у тонкій кишці (за добу 300-500 мл), надходять через ілеоцекальний сфінктер до сліпої кишки.

У товстій кишці внаслідок усмоктування води відбувається концентру-

вання химусу. Тут продовжується також усмоктування електролітів, водорозчинних вітамінів, жирних кислот і вуглеводів.

За відсутності механічного подразнення, тобто за відсутності химусу, в товстій кишці виділяється дуже мала кількість соку, а в разі подразнення її стінки виділення соку зростає у 8-10 разів.

Сік товстої кишки містить слиз та епітеліальні клітини. Крім того, епітеліальні клітини слизової обо­лонки виділяють бікарбонати та інші неорганічні сполуки, які підтриму­ють рН соку близько 8.

Основне значення секрету товстої кишки полягає у захисті слизової оболонки від механічних, хімічних ушкоджень і забез­печенні слабколужної реакції.

Мікрофлора товстої кишки. Істотну роль у процесах травлення у товстій кишці відіграє мікрофлора. Вона є необхідною умовою нормального існування організму.

До 90% усієї мікрофлори складають безспорові анаероби, інші 10% - молочнокислі бактерії, кишкова паличка, стрептококи і спороносні анаероби.

Мікрофлора кишок здійснює такі функції :

а) кінцеве розкладання залишків неперетравлених харчових речовин і компонентів травних секретів;

б) синтез вітамінів (К і групи В) та інших біологічно активних речовин;

в) участь в обміні речовин;

г) утворення імунного бар'єру шляхом пригнічення життєдіяльності патогенних мікроорганізмів;

д) стимулювання розвитку імунної системи організму.

Під впливом мікроорганізмів неперетравлені вуглеводи зброджуються до молочної й оцтової кислот, алкоголю, СО2 і Н₂0.

Білки, які вціліли, по­чинають гнити - розкладатися з утворенням токсичних сполук і газів: індолу, скатолу, водню, сірчистого газу, метану. Токсичні сполуки всмок­туються у кров, надходять у печінку і там знешкоджуються.

Збалансоване харчування урівноважує процеси гниття і бродіння. Наприклад, кислі про­дукти, що утворюються під час бродіння, запобігають гниттю. Одно­манітне харчування призводить до розладу зазначених процесів з перева­жанням одного із них.

Мікроорганізми товстої кишки беруть участь також у синтезі ГАМК, глутамату, які синтезуються багатьма анаеробами. Цілком імовірно, що ці сполуки після усмоктування слизовою оболонкою можуть впливати як на саму кишку, так і на інші органи та системи (аж до ЦНС). Так, відомо, що ГАМК пригнічує перистальтику кишок, а глутамат підвищує їх тонус.

Природно, що порушення синтезу мікрофлорою зазначених сполук мо­же відповідним чином позначатися і на стані органів травного тракту.

Регулювання секреторних процесів у тонкій і товстій кишці

На рівні тонкої кишки відсутня мозкова фаза регулювання секретор­них процесів (саме по собі вживання їжі не здійснює стимулювального впливу).

Виділення кишкового соку зумовлено місцевими нервово-реф­лекторними механізмами, а також дією гуморальних регуляторів та інградієнтів химусу через механорецептори й хімічні подразники (кисло­ти, панкреатичний сік, продукти гідролізу білків і жирів). Хімічні регуля­тори забезпечують відповідність складу соку до конкретного харчового раціону.

Стимуляторами сокоутворення у тонкій кишці є такі гормони, як секретин, вазоінтенстинальний поліпептид, холецистокінін-панкреозимін, мотилін.

Соматостатин, навпаки, гальмує секрецію.

У товстій кишці інтенсивність секреції також визначається місцевими рефлекторними реакціями, зумовленими механічним подразненням стінки кишки химусом.