1. Стадія алергічної реакції, при якій виникає перший контакт з алергеномі розвивається сенсибілізація організму, називається:

А) імунологічна стадія,

Б) патохімічна стадія,

В) патофізіологічна стадія.

2. Стадія алергічної реакції, при якій відбувається синтез медіаторів алергічних реакцій, називається:

А) імунологічна стадія,

Б) патохімічна стадія,

В) патофізіологічна стадія.

Б. Ситуаційні задачі для самоконтролю:

1. Відомо, що?

2. Відомо, що

VI. ЗМІСТ ТЕМИ ЛЕКЦІЇ В СТРУКТУРНО – ЛОГІЧНИХ СХЕМАХ.

VII. МАТЕРІАЛИ АКТИВІЗАЦІЇ

СТУДЕНТІВ.

Таблиці:

Стадії КПР.

Види ком

Мультимедійне забезпечення:

• слайди,

• відеоматеріал.

Роздатковий матеріал :

- набір таблиць з теми лекції,

- набір схем з теми лекції,

- тестові завдання,

- ситуаційні задачі.

VIІІ. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ САМОПІДГОТОВКИ СТУДЕНТІВ.

ЛІТЕРАТУРА ПО ТЕМІ, ЩО ВИКЛАДЕНА В ЛЕКЦІЇ.

1. Навчальна:

А) Основна - І. Я. Федонюк „ Анатомія та фізіологія з патологією”,

Б) Допоміжна - В. І. Філімонов « Фізіологіялюдин»

Г. М. Чайченко « Фізіологіфя людини»

І. С. Кучеров «Фізіологія людини»

С. А. Георгієва « Фізіологія»

2. Методична:

- В. Є. Мілерян « Методичні основи підготовки та проведення навчальних занять в медичних ВУЗах»,

- Збірник нормативно - методичних матеріалів з організації навчального процесу у вищих медичних закладах освіти.ЗА

Руляція руху крові судинами

Тонус судин - це напруження стінки судини, яке визначає її діаметр (просвіт). Судинний тонус різних ділянок судинного русла неоднако­вий. Його величина регулюється різними механізмами.

Базальний тонус - це тонус судин за відсутності будь-яких по-засудинних нервових і гуморальних впливів. Це - тонус спокою. Йо­го наявність дає можливість регулювати величину діаметра судин у бік як збільшення, так і зменшення. Це значно розширює пристосу­вальні реакції судинного русла. У нормі базальний тонус судин - це гіпотетичне поняття. Базальний тонус можливий лише в експери­менті.

Регуляція судинного тонусу здійснюється міогенними, гумораль­ними й нервовими механізмами.

Міогенні механізми є місцевими, нервові та гуморальні можуть бути як місцевими, так і центральними. Центральні визначають величину системного артеріального тиску, ємність венозної системи та венозне повернення крові до серця, міс­цеві - величину регіонарного кровотоку. Певною мірою вони взаємо­зв'язані й впливають один на одного.

Міогенна ("механогенна") ауторегуляція пов'язана з тим, що гла­деньким м'язам судин властива автоматія, або здатність до самовіль­ного генерування збудження. З розтяганням судин автоматія збіль­шується, зі зменшенням розтягання - зменшується. Відповідно зростає або зменшується сила скорочень гладеньких м'язів і змі­нюється діаметр судин (зменшується або зростає). Це забезпечує постійність об'ємного кровотоку в певних судинних ділянках. Так, об'ємний кровотік у центральній нервовій системі і нирках зали­шається постійним навіть при значних змінах системного артеріаль­ного тиску.

Нервова регуляція стосується в основному центральної нервової регуляції. Однак потрібно розглянути сам принцип іннервації. При­міром, варикозне розширення нервового закінчення на судинах рідко утворюють типові синапси з гладенькими м'язами. Частіше вони під­ходять до групи клітин, розміщених по сусідству. Внаслідок цього виділений медіатор прямо діє на всі рецептори мембрани всіх клітин

на виділення медіаторів сусідніми нервовими закінченнями Основними механізмами регуляції судинного тонуса

є постійний судинозвужувальний ефект на переважну більшість судин через еферентні симпатичні нерви. Це було встановлено дослідами Вальтера (1842) на жабі і Бернара (1852) на вухові кролика. Зокрема, переріз з одного боку симпатичних шийних нервів викликав почервоніння і потепління вуха з цього ж боку. Подразнення симпа­тичних нервів супроводжувалося зворотними змінами. Виявилося, що основні симпатичні волокна мають вазоконстрикторну дію на пе­реважну більшість судин внаслідок виділення в їх терміналях медіато­ра норадреналіну. Парасимпатич­на нервова система також через М-холінорецептори розширяє судини язика, слинних залоз та органів малої миски.

Місцеві нервові механізми - це аксон-рефлекси. Вони мають неве­лике значення. Це, наприклад, розширення судин ділянки шкірних покривів на їх механічне чи хімічне подразнення. їхнє фізіологічне | значення - регіонарна регуляція кровотоку.

Фактори гуморальної регуляції також поділяються на центральні І й місцеві. До факторів центральної гуморальної регуляції відносять ка-техоламіни, ангеотензин II, антидіуретичний гормон. Усі вони прояв­ляють переважно судинозвужувальну дію.

Ренінгідролізує ангіотензиноген , який синте­зується в печінці) з утворенням ангіотензину І (декапептид) і надалі під впливом дипептидкарбоксипептидази (ангіотензинконвертувального ферменту) утворюється ангіотензин II (октапептид). Остання реакція протікає переважно у судинах легень. Ангіотензин II спричиняє силь­ну й тривалу судинозвужувальну дію. Він гідролізується ангіотензина-зами до ангіотензину III (гептапептид) і далі до неактивних фраг­ментів. Локальні ренінангіотензинові системи виявлені майже в усіх органах і тканинах.

Антидіуретичний гормон звужує артеріоли й підвищує реабсорб­цію води в збиральних трубочках нирок. Він також сприяє секреції альдостерону, який у свою чергу збільшує канальцеву реабсорбцію №+, сприяє секреції нирками К+ і Н+ та підвищує збудливість гладень­ких м'язів. Останнє посилює вазоконстрикторний ефект ангіотензину II, який є і стимулятором секреції альдостерону. їхня дія обумовлена типом рецепторів, з якими зв'язується даний гормон. Таким чином, антидіуретичний гормон і ангіотензин II мають пряму й непряму дію. Пряма реалізується через звуження судин і регуляцію системного ар­теріального тиску; непряма - це регуляція об'єму циркулюючої крові.

Усі місцеві гуморальні фактори, за винятком ендотеліну, тромбо-ксану і серотоніну є вазодилататорами. До них відносять метаболічні фактори, які викликають робочу гіперемію (підвищення кровопоста­чання): зниження р02 і рН, підвищення рС02 венозної крові, зростан­ня концентрації молочної та інших кислот, гіперосмію (К+), АТФ, АДФ, АМФ, пірувату, простагландину Е (попередник арахідонової кислоти) та ін. Особливістю їх є те, що в різних органах і тканинах го­ловним фактором дилатації виступають різні речовини. Так, у серці основним судинорозширювальним фактором є аденозин; у шлунко­во-кишковому тракті та легенях і потових залозах - кініни.