Спинний мозок.

У спинному мозку немає центрів, які регулюють судинний то­нус, і що він виконує лише функцію про­ведення сигналів від головного мозку до симпатичних нервів. Але нейрони спинного мозку здатні підтримувати судинний тонус і здійснюва­ти замикання судинорухових рефлексів, хоча роблять це вони досить недосконало: арте­ріальний тиск у спінальних тварин дещо нижчий, ніж у інтактних, а рефлекси мають генералізований і погано координований ха­рактер.

Спінальні нейрони беруть на себе функ­цію регуляції тонусу кровоносних судин лише в патологічних умовах, коли зв'язок спинного і головного мозку розірвано. Головним чинником стимуляції нейронів спинного мозку в цих умовах є гіпоксія, яка розвивається внаслідок зниження ар­теріального тиску і недостатнього крово­постачання спинного мозку.

Гіпоталамус

є одним з відділів про­міжного мозку.

Подразнення різних ділянок гіпоталамуса спричинює значні зміни ар­теріального тиску, частоти і сили скоро­чень серця, хвилинного об'єму крові й су­динного тонусу, а також перерозподіл кро­вотоку між різними органами.

Одночас­но з серцево-судинними виникають реак­ції інших внутрішніх систем організму (ди­хальної, травної, видільної), терморегу­ляторні та різні емоційно-поведінкові ре­акції. Серце "вистрибує з грудей" від радості й щастя, воно завмирає від страху, обличчя червоніє від сорому чи обурення. Усі емоції людини завдяки інтегративній діяльності гіпоталамуса су­проводжуються вегетативними реакціями, і серцево-судинна система відіграє у цьо­му провідну роль.

Вплив на серцево-судинну систему гіпо­таламус здійснює не прямо, а через розмі­щені нижче центри довгастого і спинного мозку, причому в підтриманні судинного тонусу й артеріального тиску, принаймні в стані спокою, він участі не бере. Проте у випадках фізичного чи емоційного напру­ження або здійснення гомеостатичних реак­цій гіпоталамічні центри можуть змінювати функцію серцево-судинної системи, підтри­мувати певний час артеріальний тиск на вищому рівні.

Кора великого мозку.

подразнення ба­гатьох ділянок кори великого мозку зу­мовлює зміни в роботі серцево-судинної системи: підвищення або зниження артері­ального тиску і частоти скорочень серця.

Такі реакції спостерігались під час по­дразнення переважно передньої половини мозку: верхівки лобової частки, передньої частини скроневої частки, зорової кори, але найвиразніші ефекти виникали з премоторної та моторної ділянок кори та звиви­ни пояса. Подразнення рухової ділянки кори спричинює скорочення певних груп скелетних м'язів, якому передує розши­рення судин саме в цих м'язах. Наявність представництва серцево-судинної системи в корі великого мозку було доведено в лабораторії І. П. Павлова, якому вдалось виробити судинорухові умовні рефлекси.

Яскравим прикладом впливів кори на сер­цево-судинну систему є значне посилення кровотоку в руці під час лічби в думці (множення двозначних чисел), хоча фізіо­логічний сенс такої реакції не зовсім зро­зумілий.

Біологічна роль кіркового контролю системи кровообігу полягає в гемодинамічному забезпеченні поведінкових реакцій на біологічно значущі чинники зовнішньо­го, в тому числі соціального, середовища.

Наприклад, у людини постійне спілкуван­ня з іншими людьми часто супроводжу­ється позитивними чи негативними пси­хічними реакціями, нервовим напружен­ням, що майже завжди позначається на рів­ні артеріального тиску і частоті скорочень серця.

Кора великого мозку вми­кає і до певної міри контролює здійснення гіпоталамусом таких складних безумовно-рефлекторних реакцій, як, наприклад, захисну.

4. Взаємозв’язок нервової та гуморальної регуляції при різних пристосувальних реакціях. Фізіологічні передумови порушення рівня кров’яного тиску. Регуляція кровообігу під час зміни положення тіла та фізичної роботи.

Серцево-судинні рефлекси можуть бути власними й спряжени­ми.

Власні - це депресорні (клиностатична проба) і пресорні (ортостатична проба).

Спряжені виникають, наприклад, при вході у воду, що супроводжується початковим зниженням артеріального тиску внаслідок зменшення частоти й сили серцевих скорочень.

Розглянемо ортостатичну пробу.

При переході тіла з горизон­тального положення у вертикальне спостерігаються такі реакції ор­ганізму:

- звужен­ня артеріальних (підвищиться опір судин опору) і венозних судин (викличе збільшення припливу крові до серця),

- збільшиться частота й сила серцевих скорочень.

В окремих випадках різке падіння ударного об'єму і хвилинного об'єму кровообігу може призвести до недостатнього кро­вопостачання головного мозку з втратою свідомості (ортостатичний колапс). Лікування - горизонтальне положення, підняти ноги вгору.

Зміна положення тіла з горизонтального на вертикальне (активне або пасивне) унаслідок перерозподілу крові призводить до зміни умов гемоди­наміки.

У нижній частині тулуба стовп крові, що міститься в легкорозтягувальних венах середнього й великого калібру, під впливом сили маси зумовлює зростання гідростатичного тиску на їхню стінку: вени розширюються і можуть затримати додатково до 500 мл крові. У ре­зультаті венозне повернення крові до серця зменшується, унаслідок чого УО ( ударний об`єм) й САТ( систолічний АТ) знижуються.

Зазначені пасивні зміни в системі кровотоку запускають механізми, спрямовані на активну їх компенсацію. Сигнали з барорецепторів аор­тальної, каротидної зон і венозної частини судинного русла спричиню­ють звуження резистивних судин. Найбільше звужені судини у таких відділах, як скелетні м'язи, шкіра з підшкірною жировою клітковиною, черевна ділянка.

Паралельно до цього зростає ЧСС. Це компенсує зни­жений УО: за рахунок збільшення ЧСС ХОК можна підтримувати на рівні, близькому до норми. Але звуження резистивних і ємнісних судин поступово збільшує надходження крові до серця, що нормалізує УО й обидва показники АТ.

І якщо за рахунок зазначеного шляху тимчасові зміни умов гемоди­наміки компенсуються, інші порушення не настають. А за недостатньої активності систем регуляції може розвинутись ортостатичне знепритомнення. Воно зумовлене недостатнім кровопостачанням головного мозку. Суб'єктивно непритомність виявляється запамороченням і по­темнінням в очах або навіть утратою свідомості. Однак найчастіше цього не відбувається, оскільки механізми регуляції швидко компенсу­ють тимчасове зниження венозного повернення. Крім того, мозковий кровообіг має досить ефективну систему регуляції, що здебільшого ізолює його від змін центральної гемодинаміки (див. нижче), що також сприяє якнайшвидшій нормалізації кровопостачання мозку.

У такому разі нерідко навіть підвищується секреція катехоламінів, іазопресину й активується РААС.

У разі клиностатичної проби

всі зазначені реакції будуть протилеж­ними за напрямком

Тобто, перехід з вертикального положення в горизонтальне спричинює протилежну спрямованість змін гемодинаміки.

Зазначені вище зміни системи кровообігу дають змогу застосовува­ти для тестування надійності системи його регуляції так звані кліноортостатичні проби. Вони ґрунтуються на змінах ЧСС після переходу з положення лежачи (кліно-) у положення стоячи (ортостаз) і навпаки.

Проведення орто- і клиностатичних проб та проби з фізичним навантаженням дає можливість визначити тип судинних реакцій:

• нормальний тип,

• гіпо- (астенічний),

• гіперкінетичний,

• дистонічний.

Про нормальний стан кровообігу свідчить зменшення ЧСС на 4—6 за 1 хв під час переходу з вертикального в горизонтальне положення (кліностатичний рефлекс Данієлопуло) або збільшення ЧСС на 6—24 за 1 хв під час переходу з горизонтального у вертикальне положення (ортостатичний рефлекс Превеля). Вираженість зміни порівняно із за­значеною нормою дає змогу оцінити стан кровообігу й активності сис­теми його регуляції.

Перший тип регуляторних механізмів забезпечує швидкий роз­виток рефлексів протягом кількох секунд. Типовими є орто- та клиностатична проби. Величини артеріального й венозного тисків впливають на обмін во­ди в капілярному руслі і, таким чином, на величину венозного по­вернення та відповідно на системний артеріальний тиск. Зі збільшен­ням тиску наповнення повинен зростати артеріальний тиск. Але цьому протидіє релаксація напруження судин. Внаслідок чого при розтяганні судин, пов'язаному зі зростанням тиску, їх розтягуваність поступово зростає. Усі реакції, наведені вище, розвиватимуться у протилежному напрямку. Зазначені реакції відносять до другого типу регуляторних механізмів.

Третій тип також пов'язаний із співвідношенням внутрішньосудинного об'єму крові й ємністю судин через ренін – ангіотензин - альдостеронову систему та споживання і виділення рідини нирками.