Провідникова функція

Провідникова функція полягає в тому, що через середній мозок проходять усі висхідні шляхи до вищих відділів: таламусу (спинно-таламічний шлях), великого мозку і мозочка. Нисхідні шляхи йдуть через середній мозок до довгастого і спинного мозку: це пірамідальний шлях; руброретикулоспінальний шлях.

Рефлекси заднього мозку.

У задньому мозку замикаються дуги бага­тьох вегетативних і соматичних рефлексів Його функції найтісніше по­в'язані з функцією присінкового апарату.

До вегетативних належать рефлекси, що регулюють за допомогою парасимпатичних ядер лицевого і язикоглоткового нервів функцію слинних залоз. Крім того, ядра моста беруть участь у регуляції сльозо-і потовиділення, координації актів жування і ковтання, кліпання очима тощо. Парасим­патичне ядро блукаючого нерва входить до системи рефлекторної регуляції дихан­ня і кровообігу.

Соматичні рефлекси заднього моз­ку поділяють на ланцюгові й тонічні.

В здійсненні ланцюгових беруть участь структури задньо­го мозку, зокрема нейрони ядер трійчастого і лицевого нервів.

Тонічні, або постуральні (статичні) рефлекси — це група рефлексів, у здійс­ненні яких беруть участь структури довгас­того, заднього і середнього мозку. Вони спрямовані на підтримання певного поло­ження тіла (пози) чи його частини у прос­торі. Залежно від джерела аферентних сиг­налів топічні рефлекси поділяють на шийні і присінкові.

Ш и й н і топічні рефлекси виклика­ються збудженням ироиріорецеиторів м'язів шиї. Вперше вони були описані Р. Маг-ну сом у котів з перетином стовбура голов­ного мозку. У чистому вигляді ці реф­лекси можна спостерігати лише після руй­нування присіпкового апарату, який надає відповідну інформацію про положення го­лови у просторі.

Як показали досліди Р. Магпуса, за­кидання котові голови назад супроводжу­ється зростанням тонусу м'язів — розги­начів передніх кінцівок з одночасним зни­женням тонусу м'язів — розгиначів задніх кінцівок (мал. 159). Згинання голови ви­кликає протилежні реакції, а повороти го­лови праворуч і ліворуч стосовно поздовж­ньої осі зумовлюють компенсаторне під­вищення тонусу м'язів — розгиначів тих кінцівок, у бік яких повернено голову. Це рефлекси обертання за Р. Магпусом.

Ефекторпою лапкою шийних рефлексів можуть бути і м'язи очного яблука, оскіль­

ки вони рефлекторно забезпечують ком­пенсаторне встановлення очей зі зміною положення голови.

Усі шийні рефлекси є полісипаитич-иими. Імпульси від иронріорецепторів ший­них м'язів проходять через клиноподіб­не ядро (Бурдаха) до відповідних цент­рів довгастого мозку, а звідти до рухових нейронів спинного мозку або рухових ядер відвідного нерва і викликають зміни по­ложення тіла і тонусу м'язів очного яб­лука.

Присінкові (вестибулярні) рефлекси поділяють па статичні і статокінетичпі.

Статичні рефлекси пов'я­зані переважно зі збудженням рецепто­рів перетинчастого лабіринту нрисінка і забезпечують підтримання пози й рівно­ваги тіла при змінах його положення у просторі — рефлекси пози, рефлекси ви­прямлення. Наприклад, якщо кіт падає з висоти спиною донизу, то спочатку у ньо­го завдяки присіпковому рефлексу ви­прямлення відновлюється нормальне по­ложення голови (мордою донизу). Ця змі­на положення голови збуджує пропріо-рецептори шийних м'язів, спрацьовує ший­ний рефлекс випрямлення, внаслідок чого нормального положення набуває також тулуб.

Статокінетичпі рефлекси спрямовані на підтримання пози у разі зміни швидкос­ті руху. Ці рефлекси зумовлені збуджен­ням рецепторів півколових каналів, яке ви­никає під час руху ендолімфи всередині каналів. Прискорення під час обертання тіла у горизонтальній площині збуджує ре­цептори горизонтального півколового ка­налу і викликає рефлекторну реакцію око­рухового апарату — горизонтальний оч­ний ністагм. Ця реакція полягає в тому, що в момент прискорення обертання оч­ні яблука рухаються в бік, протилежний напрямку обертання. Досягнувши мак­симально можливого відхилення, очні яблука швидко переміщуються у напрямку руху, і в поле зору потрапляє інша точка про­стору.

Ністагм сприяє збереженню нормаль­ної зорової орієнтації. Цю реакцію вико­ристовують також з діагностичною ме­тою для перевірки функціонування ста-токінетичиого аналізатора (присіпкового апарату). Площина ністагму збігається з площиною обертання, ось чому крім го­ризонтального розрізняють також вер­тикальний, діагональний та коловий ністагм.

До статокіиетичиих рефлексів належать також рефлекси ліфта: ири підійманні в ліфті з прискоренням кінцівки розгина­ються, а при опусканні — згинаються.

Статичні і статокінетичпі рефлекси є у людини вже під час внутрішпьоутробіїого розвитку. Після народження, в міру дозрі­вання і вдосконалення центральних ме­ханізмів координації первово-м'язового апарату у дитини послідовно виникають рефлекторні реакції, які зумовлюють утри­мання голови, сидіння, стояння і ходіння. У подальшому відбувається вдосконален­ня процесів управління позами і рухами, зокрема розвивається кірковий контроль за функцією нервових центрів заднього мозку.