Роль підкіркових структур і кори великого мозку у регулюванні діяльності серця

Центри, в яких замикаються серцеві реф­лекси, розміщені у довгастому мозку, а та­кож в інших відділах центральної нерво­вої системи.

Рефлекторна регуляція функції серця. В цьому випадку розглянемо тільки ті рефлекси, які здійснюються переважно або виключно серцем, без активної участі судинної, дихальної чи інших систем орга­нізму.

Рефлекс Гольца. Легке постукування по черевних органах зііерухомлеиої жаби спричинює уповільнення скорочень серця або його зупинку. Подібна реакція спосте­рігається і у людини після удару по пе­редній стінці живота. Подразнення меха-норецепторів шлунка, кишок та брижі спри­чинює потік імпульсів, які чутливими во­локнами черевного нерва передаються через спинний мозок до довгастого, а звідти по рухових волокнах блукаючого нерва — до серця, що і спричинюється до гальмування функції серця.

Рефлекс Ашнера. Натискування на очні яблука людини також спричинює уповіль­нення ЧСС. У клініці цей рефлекс ви­користовують для припинення нападів пароксизмальної тахікардії.

Рефлекс Бейнбріджа. Підвищення тис­ку крові у порожнистих венах і правому передсерді зумовлює збільшення ЧСС. Механорецептори зазначеного рефлексогенно­го поля подразнюються при розтягненні цих ділянок серцево-судинної системи під­вищенням тиску крові, імпульси від них надходять до центру довгастого мозку че­рез аферентні волокна блукаючого нерва, а звідти імпульси, що передаються по симпа­тичних нервових волокнах, зумовлюють прискорення ЧСС. Це, в свою чергу, приско­рює перекачування крові з венозного русла в артеріальне, знижує венозний тиск, усуває накопичення крові у венозному руслі й по­дразнення зазначених механорецепторів.

Велике значення у регулюванні діяльності серця належить вищому підкірковому центру автономної нервової системи - гіпоталамусу.

Збуд­ження його ядер зумовлює появу найрізноманітніших ефектів. Однак сам гіпоталамус не має прямих нервових зв'язків із серцем. Отримуючи інфор­мацію від рецепторів тіла і внутрішнього середовища організму, він здійснює інтегруючий вплив, що зумовлює модулювальну дію на центри автономної нервової системи, а через них - на діяльність серця.

Гіпоталамус тісно пов'язаний зі структурами лімбічної системи (тому емоційні зрушення супроводжуються зміною діяльності серця), руховими центрами ЦНС (вплив рухів на скорочення серця), ретикулярною фор­мацією мозкового стовбура (це пояснює реакції серця практично на будь-які подразнення, якщо вони досить сильні).

Значення кори великого мозку полягає у можливості умовнорефлектор­ного впливу на діяльність серця. Наприклад, зміни ритму і сили серцевих скорочень можна спостерігати в людини навіть за умови нагадування про

чинники, що викликають у неї конкретно-визначені емоції.

Умовнореф­лекторні реакції є в основі так званих передстартових станів у спорт­сменів: перед змаганнями в них спостерігаються зміни багатьох автоном­них функцій, у тому числі і діяльності серця.

У нормі для різних рівнів регуляції діяльності серця характерна широ­ка взаємодія. ЦНС керує не окремими параметрами кровообігу, а створює типи інтегративних реакцій, що включають одночасно активність усіх не­обхідних для цього структур від кори до спинного мозку, які через свої шляхи впливають на різні функції серця, регулюючи його діяльність адек­ватно до конкретних потреб організму.

Через рефлекторні дуги екстракардіальних рефлексів по симпатичних і парасимпатичних нервах передаються не тільки власні команди до кардіоміоцитів, але й коригуються місцеві рефлекси.

Проте можна виробити й умовні рефлекси серця.

Приміром тривале одночасне комбінування звукового сигналу і на­тискування на очні яблука (спряжений рефлекс Ашнера - зумовлює сповільнення частоти серцевих скорочень) надалі викличе сповіль­нення частоти серцевих скорочень лише при застосуванні одного зву­кового сигналу.

Нервова регуляція - це також зони Геда, наприклад, біль яких виникає при ішемії міокарда, може переда­ватись і на інші органи та ділянки - шкіру, органи черевної порожнини.