Іі. Будова серця, його функції. Серцевий м’яз, його будова, функції. Фізіологічні властивості міокарда та їхні особливості.

Серце - порожнистий м'язовий орган, розташований асиметрично в се­редньому середостінні. Значна частина його зміщена вліво від серединної лінії. Серце людини має груднинно-реберну (передню), діафрагмальну (ниж­ню) та легеневі поверхні.

Серце має чотири камери: два передсердя (ліве і праве) і два шлуноч­ки (лівий і правий). Між передсердями і шлуночками розташовані передсердно-шлуночкові (атріовентрикулярні) перегородки. У них наявні передсердно-шлуночкові отвори, по краях яких розташовані клапани, утво­рені складками ендокарда. В основі клапанів знаходиться щільна волок­ниста сполучна тканина: правий складається з трьох стулок, а лівий - з двох (або мітральний клапан). До вільних країв стулок клапана прикріплюються сухожильні нитки, які своїми протилежними кінцями приєднані до верхівок сосочкових м'язів, що виступають із стінки шлуноч­ка. Сухожильні нитки і сосочкові м'язи не дозволяють вивертатися стул­кам клапана в передсердя під час скорочення шлуночка.

З правого шлуночка виходить легеневий стовбур. З лівого шлуночка кров викидається в отвір аорти.

Стінка серця утворена трьома оболонками: зовнішньою (епікардом), середньою (міокардом) і внутрішньою (ендокардом). Серце лежить всере­дині фіброзного мішка - перикарда. Між перикардом та епікардом є неве­лика кількість серозної рідини, яка полегшує рухи серця.

Ендокард вкриває зсередини камери і клапани серця, папілярні м'язи, сухожильні нитки.

Міокард, або серцевий м'яз, складається із серцевої м'язової тканини і прошарків пухкої сполучної тканини із судинами та нервами. Серцева м'язова тканина за будовою є посмугованою.

ІІІ. Автоматизм серця, ритму. Провідна система, її функціональні особливості, швидкість проведення збудження структурами серця. Механізм скорочення та розслаблення кардіомицитів.

Фізіологічні властивості міокарда.

За функціональними проявами для міокарда характерні властивості посмугованих і непосмугованих м'язових волокон.

До фізіологічних властивостей міокарда належать:

• автоматія,

• збудливість,

• провідність,

• рефрактерність та

• скоротливість.

Особливості серцевого м'яза. Серце­вий м'яз — міокард — має унікальні особ­ливості, за якими він істотно відрізняється як від посмугованих, так і від гладких м'язів.

По-перше, це єдиний м'яз внутрішніх орга­нів, що має поперечну посмугованість.

По-друге, це єдиний з посмугованих м'язів тіла, що є автономним, тобто незалежним від нашої волі. Виявлено ще деякі відмін­ності в його будові та властивостях.

За будовою серцевий м'яз нагадує син­цитій. Клі­тини міокарда — серцеві кардіоміоцити — кон­тактують між собою переважно торцями за допомогою вставних дисків. У цих дисках мембрани обох клі­тин ідуть паралельно, але не по прямій лі­нії, а зигзагоподібно, ступінчасто (мал. 19).

У дисках є плями злипання ( нексуси), в яких ширина щілини між мемб­ранами серцевих міоцитів не перевищує 4 нм (за межами нексуса 10-30 нм). У ре­зультаті проникність мембран у місці та­кого контакту для йонів у десятки разів вища, ніж за його межами. Завдяки цьо­му потенціал дії, а також збудження, що виникло в одній клітині, може охопити всю товщу міокарда, тобто серцевий м'яз є функ­ціональним синцитієм, хоча морфологіч­но серцеві кардіоміоцити відокремлені один від одного мембранами.

Така особливість будови міокарда зумо­вила одну дуже важливу властивість, а саме: серце реагує на поодинокі под­разнення за законом "усе або нічо­го". Тобто за сталих умов сила скорочення серцевого м'яза не залежить від сили подразнення, якщо вона досягла порогового чи понадпорогового рівня, причому скорочення завжди є максимальними.

Серцевий м'яз завдяки наявності нексусів реагує як одна клітина.

Якби міокард скорочувався не весь одночасно, то кров зі шлуночка не виштовхувалась би, а переливалась з однієї частини шлуночка до іншої.

Ще одна особливість серцевого м'яза, що має велике значення для роботи серця, — це його тривалий рефрактерний період

Протягом серцевого циклу постійно змінюється збудливість міокарду.

У момент ви­никнення збудження серце втрачає збуд­ливість — фаза абсолютної рефрак­терності, яка триває протягом усього періоду скорочення (0,27-0,30 с).

Під час розслаблення міокарда збудливість посту­пово відновлюється — фаза відносної реф­рактерності (0,03-0,08 с), і в цей час можна сильним штучним подразненням ви­кликати позачергове скорочення — екстрасистолу, за якою обов'язково йде компен­саторна пауза.

І, нарешті, в паузі між ско­роченнями серця розвивається підвищена збудливість — екзальтаційна фаза, під час якої ефект може викликатися і допороговим подразненням.

Та обставина, що серцевий м'яз протя­гом усього скорочення перебуває в стані рефрактерності, запобігає новому скоро­ченню до закінчення попереднього, тобто тривалому тетанічному скороченню, що унеможливлювало б виконання серцем насосної функції. Крім того, така велика тривалість рефрактерного періоду запобі­гає рециркуляції збудження в міокарді, що також порушувало б нормальне чергу­вання скорочення і розслаблення серця.

Відома висока невтомлюваність серцевого м'яза. Людина в нормі не відчу­ває ніяких ознак втоми серця, яке за 60 років життя скорочується 2,3 млрд разів і перекачує понад 150 млн. л крові.

Така виняткова працездатність серця має кілька причин.

По-перше, ритмічність його ро­боти;

по-друге, високий рівень кровопостачання міокарда ,

по третє ( найголовніше)— висока ефективність метаболічних ферментів, здатних за 0,3-0,5 с між скоро­ченнями серця повністю відновити біохі­мічний і енергетичний стан кардіоміоцитів.