Отже, на сьогоднішній лекції ми розглянемо такі питання:

1) Фізіологічна регуляція функцій організму.

2) “Теорія нервізму” І.М. Сєченова та І.П. Павлова.

3) Рефлекс, рефлекторна дуга, будова та види, фізіологічне значення.

4) Роль рецепторів, їх види.

5) Теорія функціональних систем П.К. Анохіна.

6) ”Позитивний” і “негативний” зворотний зв’язок.

7) Регуляція зі збурення та відхилення.

І. Фізіологічна регуляція, її роль у взаємозв’язку органів і систем організму, вплив довкілля.

Фізіологічну регуляцію діяльності організму ми з вами почали розглядати на минулій лекції. Ви вже знаєте , що фізіологічну регуляцію здійснюють 3 системи: нервова, гуморальна, імунна. Ми також зазначали, що провідна роль в цій регуляції належить нервовій системі.

Біологічна( фізіологічна) регуляція - це процес взаємодії елементів організму, спрямований на досягнення кінцево-пристосовного результату.

Саме біологічна регуляція допомагає організмові вижити в зовнішньому середовищі, підтримавши існування (зберігши константи), незважаючи на постійну дію часто несприятливих факторів.

Фізіологічна регуляція організму базується на принципі нервізму, яка визнає провідну роль нервової системи в регуляції будь-якої функції організму.

ІІ. “Теорія нервізму” І.М. Сєченова та І.П. Павлова.

Нервізм - це концепція, що визнає провідну роль нервової системи в регуляції функцій всіх органів і тканин організму (фізіологічний нервізм).

Концепція нервізма пройшла досить довгий історичний шлях свого розвитку. Підгрунтя для цієї концепції підготував Р. Декарт (1596-1650), який висунув ідею про рефлекторний принцип діяльності нервової системи.

Теорія нервізму формувалася в декілька етапів. Основними з них є такі :

І ЕТАП - І. М. Сєченов прийшов до висновку, що в основі формування діяльності людського організму лежить принцип рефлексу. Це положення він висловив наступною фразою: «Всі акти свідомої і несвідомої життя по способу походження суть рефлекси». Таким чином, І. М. Сєченов став на шлях детермінізму в питаннях психічної діяльності людини. При вивченні рефлексів він обгрунтував пристосувальний характер мінливості рефлексу, відкрив гальмування рефлексів (центральне гальмування; 1863), сумація збудження в ЦНС (1868).

ІІ ЕТАП - В. М. Бехтерєв — вивчив функції головного мозку в експерименті у здорової та хворої людини. Головному мозку належить провідна роль у регуляції функції організму.

ІІІ ЕТАП - С. П. Боткін виявив, що різні захворювання мають нейрогенну природу. При ураженні центральної нервової системи, стрессорних впливах можливий розвиток захворювань. Боткін вважав, що нейрогенна причина лежить в основі таких захворювань, як: базедова хвороба, виразка, гіпертонічна хвороба, цукровий діабет.

ЕТАП IV - розроблені основи вчення про вищу нервову діяльність (І. П. Павлов, початок XX в.). І. П. Павлов відкрив умовні рефлекси і використовував їх як об'єктивний метод вивчення психічної діяльності (вищої нервової діяльності - по І. П. Павлову). Він сформулював 3 принципи рефлекторної теорії:

Принцип детермінізму (принцип причинності), згідно з яким будь-яка рефлекторна реакція причинно обумовлена.

Принцип структурності, суть якого полягає в тому, що кожна рефлекторна реакція здійснюється за допомогою певних структур і чим більше структурних елементів бере участь у здійсненні цієї реакції, тим вона досконаліша.

Принцип єдності процесів аналізу та синтезу в складі рефлекторної реакції: нервова система аналізує (розрізняє) за допомогою рецепторів всі діючі зовнішні і внутрішні подразники і на підставі цього аналізу формує цілісну відповідну реакцію (синтез).

ЕТАП V - створено вчення про функціональних системах (П. К. Анохін, середина XX ст).