Гіпоталамус

розташований під дном III шлуночка, медіально від ніжок мозку і над ними.

Він містить 32 пари ядер.

У передній гіпоталамічній ділянці розташовані ядра, що виділя­ють гормони, які надходять у задню частку гіпофіза.

Нейрони ядер медіальної гіпоталамічної зони проду­кують нейрогормони, що надходять у передню частку гіпофіза.

Сірий горб гіпоталамуса бере участь у регуляції автономних функцій.

Гіпоталамус є вищим інтегративним центром вегетативних та ендокринних функцій.

Більшість ядер гіпоталамуса мають не­чіткі межі і важко виявити також їх чіткі специфічні функції.

Функ­ціональну специфіку гіпоталамуса пов'я­зують не з його ядрами, а з окремими ділян­ками і зонами.

Так, передзорові й передні ядра утворю­ють гіпофізотропну ділянку, нейрони якої продукують рилізинг-гормони (ліберини і статини), що регулюють функцію аденогіпофіза, а через механізм нейросекреції - нейрогіпофіза. Там також знаходяться ней­рони, які реагують на температуру тіла, — центральні терморецеитори.

Середня група ядер належить до присередньої зони гіпоталамуса (медіального гіпоталамуса), де знаходяться нейрон-датчики, що реагують на зміни внутрішнього середовища організму (водно-електролітний склад плазми крові, вміст гормонів у крові тощо). Присередня зона гіпоталамуса, де міститься центр насичення, регулює актив­ність травної системи і харчову поведінку.

Бічна зона гіпоталамуса (латераль­ний гіпоталамус) є без'ядерною. В ній ди­фузно розміщені окремі нейрони і прохо­дить присередній пучок кінцевого мозку. Структури бічної зони гіпоталамуса також стосуються регуляції функції травної си­стеми і харчової поведінки.

Зад­ня група ядер гіпоталамуса (задній гіпота­ламус) є регуляторним центром симпа­тичної нервової системи.

Передня гру­па ядер (передній гіпоталамус) регулює функції парасимпатичної нервової сис­теми.

Зв'язки гіпоталамуса.

Гіпоталамус є вищим інте­гративним центром автономних, сома­тичних та ендокринних функцій, який відповідає за реалізацію складних гомео­статичних реакцій.

Він забезпечує ре­гуляцію функції майже всіх внутрішніх ор­ганів і насамперед серцево-судинної систе­ми та органів травлення.

Гіпоталамус під­тримує гомеостаз організму, регулюючи за­гальний обмін речовин, водно-сольовий обмін, сечовиділення, температуру тіла, ендокринні функції.

Він бере активну участь у формуванні пристосовної пове­дінки завдяки наявності складних взаємо­зв'язків з корою великого мозку та під­кірковими ядрами.

Гіпоталамус має безпо­середнє відношення до формування і ви­явлення життєвих (вітальних) потреб, зок­рема голоду, спраги, захисних реакцій, ста­тевого потягу, що супроводжуються, як правило, відповідними емоційними і пове­динковими реакціями.

Інтегративні функції гіпоталамуса.

Гіпо­таламус є важливим інтегративним цен­тром для різних видів поведінкових реак­цій — харчової, захисної, сексуальної тощо.

Так, подразнення бічної зони гіпоталамуса викликає відповідні вегета­тивні реакції: секрецію травних залоз та рухову активність кишок, збільшення кро­вотоку через кишки і зменшення його че­рез скелетну мускулатуру.

Ось чому бічну зону гіпоталамуса вважають харчовим цен­тром, або центром голоду.

Протилежні реакції спостерігаються під час стимуляції вентроприсередньої части­ни гіпоталамуса: підвищення артеріально­го тиску і пригнічення харчової поведінки та споживання їжі навіть у голодних тва­рин. Тому вентроприсередню ділянку гіпоталамуса нази­вають центром насичення.

Ушкодження або руйнування різних відділів гіпоталамуса спричинюють зміни відповідно до їх функціонального призна­чення: ушкодження бічної зони гіпотала­муса у тварин призводить до афагії (від­мова від їжі) і смерті від голоду, а руй­нування вентромедіального гіпоталамуса викликає невгамовану жадобу до їжі (гіпоталамічну гіперфагію), що призводить до значного збільшення маси тіла.

У бічній зоні гіпоталамуса знаходиться також центр захисної поведінки (неподалік від харчового). Стимуляція цієї зони зу­мовлює у ссавців чіткі захисні поведінкові реакції, які мають назву несправжньої безадресної люті. Такі реакції є видоспецифічними. Вони супроводжуються слиновиділенням, розширенням зіниць, пілоерекцією, почастішанням дихан­ня. У людей такий тип поведінки вважаєть­ся емоційним виразом страху і люті.

Крім того, захисна поведінка зумовлює підвищення артеріального тиску, зменшен­ня моторики кишок, зниження кровотоку через кишки і зростання його через скелет­ну мускулатуру тіла, тобто ці вегетативні реакції мають протилежну спрямованість порівняно з харчовою поведінкою. Всі вегетативні реакції під час захисної пове­дінки зумовлені підвищенням активності симпатичної нервової системи. Крім того, захисна поведінка супроводжується збіль­шенням виділення наднирковими залозами адреналіну й норадреналіну, а аденогіпофізом — кортикотропіну.

Гіпоталамус також прямо стосується системи винагороди.

Так, ще у 1955 р. Дж. Олдс і П. Мілпер вперше описали у щура центр задоволення, розміщений у гіпоталамусі. Використавши методику самоподразнення через вживлені у мо­зок тварини електроди, дослідники поміти­ли, що за наявності вибору тварина май­же безперервно натискає на ту педаль, яка замикає коло подразнення центру (ймовір­но) задоволення і уникає подразнення іншої ділянки мозку, яку було названо центром покарання. Частота такої стимуляції пер­шого центру досягає 60-80 за 1 хв.

2. Функціональна організація та зв’язки базальних ядер (хвостового ядра, лушпини та блідої кулі), регуляція ними м’язового тонусу та складних рухових актів, їхньої взаємодія з гіпоталамусом і чорною субстанцією. Клінічні прояви в разі ушкодження базальних ядер.

Кінцевий мо­зок є новим утвором еволюції, який взяв під контроль функції всієї нервової сис­теми. Він став основою для складних форм поведінки і пристосування організму до мінливих умов навколишнього середо­вища.

Кінцевий мозок представлений великими півкулями, у яких розрізня­ють:

- нюховий мозок,

• базальні ядра,

• кора великого мозку.

Нюховий мозок - найдревніша частина переднього мозку. До його складу входять:

• периферійний відділ - нюхова частка (нюхова цибулина, нюховий тракт, нюховий трикутник, передня променистість),

• централь­ний відділ - морський коник (гіпокамп), зубчаста і склепінна звивини.

Базальні ядра - це сукупність структур і ядер, розміщених у білій речовині півкуль великого мозку.

До них належать:

• смугасте тіло,

• огорожа,

• миг­далеподібне тіло.

Смугасте тіло ( стріатум).

У смугастому тілі розрізняють:

- бліді кулі,

- хвостате ядро,

- шкарлупу,

- огорожу.

Ядра смугастого тіла утворюють стріопалідарну систему.

Стріатум (вищий відділ) з чорною субстанцією та червоними ядрами утворюють екстрапірамідну систему.

Стріопалідарна система справляє в ос­новному гальмівний вплив на рухові та емоційні компоненти по­ведінки.