5. Функціонально-структурна організація лімбічної системи: гіпокампу, мигдалин, гіпоталамусу, лімбічної кори. Їхня роль у забезпеченні емоцій.

Деякі утвори головного мозку, які розташовані переважно на медіаль­них поверхнях півкуль, визначають як лімбічну систему. До неї входять структури нюхового мозку, а також інших відділів мозку - деякі ядра гіпо­таламуса, таламуса, мигдалеподібне ядро.

Лімбічна система - це складне переплетення висхідних і низхідних шляхів, що утворюють безліч замкну­тих функціональних нейронних кіл, по яких циркулює аферентна інфор­мація.

До цієї системи від­носять ті зони кори, які розміщені у ви­гляді двостороннього кільця на межі з новою корою і відокрем­люють її від стовбура мозку й гіпоталаму­са.

Найважливішими структурами лімбічної системи є:

• мигдалеподібне тіло,

• морський коник,

• прозора перетин­ка.

Для лімбічної системи дуже характерні численні нервові ланцюги, наприклад коло Папеца, які об'єднують у замкнену мережу різні її утвори (див. мал. 167), що забезпе­чує виконання ними складних інтегратив­них функцій.

Інтегративні функції.

Лімбічна система бере активну участь у підтриманні внут­рішнього гомеостазу організму. Проте ос­новною її функцією вважають модуляцію чутливої, рухової і гомеостатичної систем.

Модулююча активність виявляється у полегшенні чи гальмуванні функції струк­тур, розміщених нижче. Вона забезпечується численними зв'язками різних утворів лімбіч­ної системи з іншими відділами мозку.

Мигдалеподібне тіло.

функціонально поділяють на основнобічну і кірковоприсередню частини. Кірковоприсередня (кортикомедіальна) зумовлює підвищення хар­чової і пригнічення захисної поведінки,

а основнобічна (безолатеральна) навпаки, пригнічення харчової і активування захис­ної поведінки.

За характером реагування на зовнішні подразнення усі нейрони мигдалеподібно­го тіла поділяють на:

• неспецифічні, (відповідають реакцією збудження незалеж­но від значущості стимулу);

• специфічні, ( реагують тільки на нейт­ральні стимули певної модальності),

• пове­дінкові (змінюють свою активність в умовах вільної поведінки тварин і відпові­дають на біологічно значущі сигнали).

Отже, одна частина нейронів мигдалепо­дібного тіла виконує специфічні функції, а друга — забезпечує певний рівень неспе­цифічної активації, створює потрібний ба­ланс між збудженням і гальмуванням під час реалізації поведінкових реакцій.

Морський коник

є од­нією з найважливіших структур лімбічної системи, де розміщені пірамідні нейрони, що продукують регулярний тета-ритм електро­енцефалограми, пов'язаний з певним рівнем емоційного напруження типу страху, агресії, сексуальної потреби.

Морський коник поділяють на дорсаль­ну і вентральну частини. Вибіркове руй­нування цих структур мало виливає на швидкість утворення харчоздобувних умов­них рефлексів, проте значно ускладнює їх зміцнення через підвищення рівня загаль­ної збудливості й ослаблення гальмівних процесів.

Руйнування дорсальної частини полегшує, а вентральної — погіршує фор­мування активних захисних реакцій. В обох випадках значно слабшають процеси внут­рішнього гальмування.

Морський коник справедливо назива­ють серцем лімбічної системи, оскільки йо­го функції дуже різноманітні:

• фор­мування складних мотивацій і реалізації соціально-поведінкових актів,

• формування простих емоційно-вегетативних реакцій.

• забезпечує також формування реакцій організму на сигнали з малою ймовірністю підкріплення, він пов'язаний з інформаційним компонентом емоцій.

Основні специфічні функції морського коника полягають у регуляції навчання і пам'яті, особливо несправжнього пізнавання , в згортанні і роз­гортанн\і пам'ятного сліду. Вважають, що фор­мування пам'ятного сліду відбувається внаслідок тривалої циркуляції (ревербе­рації) нервових імпульсів замкненими ко­лами нейронів. Специфічні нейрони морського коника реагують на складні біологічно значущі подразники, що відіграє важливу роль при визначенні біо­логічної (а для людини — і соціальної) цінності інформації для формування до­цільної поведінки.