Базофіли

становлять 0,5-1% лейкоцитів крові. Це клітини із сегменто-ваним ядром, що мають діаметр 10-12 мкм. Ці клітини містять велику кількість таких біологічно активних сполук, як

- гістамін, що підвищує проникність стінок капілярів і розширює дрібні судини, та

- гепарин - протизгортальну речови­ну.

У початковий період надходження в організм мікроорганізмів ба­зофіли сприяють розвитку запалення, а після його ліквідації - беруть участь у розсмоктуванні запального вогнища.

Базофіли є також джерелом брадикініну, серотоніну і низки лізосомальних ферментів.

Еозинофіли

клітини діаметром 12-17 мкм, що містять двосегментне ядро. Функціонально еозинофіли належать до мікрофагів.

Під впливом хемотаксичних факторів вони мігрують до місця появи невеликої кількості антигену, де відбувається реакція "антиген-антитіло". Тут вони утворюють ніби захисний вал у вигляді місцевого некрозу і фіброзування, що обмежує поширення даної реакції. У великих гранулах еозинофілів міститься білок з молекулярною масою 9200, який здійснює цитотоксичний вплив на гельмінти і їх личинки. Вихо­дячи із зазначених функцій, зрозуміло, що підвищення кількості еози­нофілів у крові (еозинофілія) може свідчити про розвиток алергійних ре­акцій (бурхлива відповідь на впровадження антигену) або про глистову інвазію.

Моноцити

складають 2-8% лейкоцитів. Це найбільші клітини крові, що мають діаметр 16-20 мкм. Ядро їх велике, різноманітної форми, найчастіше бобоподібне.

Після свого порівняно тривалого періоду циркуляції (від 1- 2 до 72 год) моноцити остаточно залишають кров'яне рус­ло й у тканинах перетворюються у клітини-макрофаги, що можуть транс­формуватися в інші клітини, наприклад, в остеокласти. Таким чином, мо­ноцити крові не завжди є кінцевими диференційованими клітинами, вони зберігають здатність до подальшого розвитку.

Специфічною функцією моноцитів і макрофагів є фагоцитоз бактерій, ушкоджених і старих клітин.

Макрофаги беруть участь у продукції низки компонентів комплементу, синтезі інтерферону.

Із захисною функцією макрофага пов'язана і їх здатність продукувати у кровоток ендогенний піроген. Це білок, що синтезується під час фагоцито­зу. Він діє на терморегулювальний центр гіпоталамуса. Його вплив змінює стан терморегулювальних процесів в ор­ганізмі, внаслідок чого під дією патогенних збудників температура тіла зростає.

Макрофаги беруть участь у розпізнаванні антигену і формуванні ан­титіл.

Крім того, макрофаги задіяні у реакціях клітинного імунітету: захисті від ракових клітин, відторгненні чужорідного трансплантата.

Система макрофагів відіграє також важливу роль і в регуляції процесів кровотворення.

Лімфоцити

складають 25-40% лейкоцитів. Це клітини невели­кого розміру, що, на відміну від більшості інших клітин крові, зберегли здатність до проліферації і диференціювання. Після утворення у кістковому мозку лімфоцити надходять у кровонос­не русло. Більшість з них потрапляє у лімфоїдні органи, де і продовжуєть­ся процес їх дозрівання.

Розрізняють первинні та вторинні лімфоїдні орга­ни.

Одним із первинних лімфоїдних органів є тимус. Лімфоцити, як і інші клітини крові, утворюються із загальних стовбурових клітин-попередників, які ще у внутрішньоутробний період залишають кістковий мозок і потрапляють у тимус, де перетворюються у Т-лімфоцити. Дозрівання і розподіл Т-лімфоцитів у тимусі відбувається під впливом гуморальних факторів (тимозину, тимопоетину, Т-активіну тощо), які утворюються у клітинах епітелію тимуса.

Іншим первинним лімфоїдним органом у людини вважається кістко­вий мозок, а у птахів – сумка ( бурса) Фабріціуса. Лімфоцити, що тут дозрівають, нале­жать до В-лімфоцитів.

До вторинних органів належать лімфатичні вузли, селезінка і система лімфоепітеліальних утворів, що поєднують скупчення лімфоїдної тканини в слизових оболонках травного тракту, дихальних і сечостатевих шляхів. Сю­ди надходять лімфоцити з кісткового мозку і тимуса, тобто В- і Т-лімфоци­ти. У вторинних лімфоїдних органах відбувається проліферація лімфоцитів у відповідь на проникнення до організму чужорідного білка-антигену.

Зазначені Т-, а можливо, і В-лімфоцити здатні до рециркуляції: вони знову з'являються у крові і надходять у нові ділянки вторинних лімфоїдних органів, де утворюють колонії, які синтезують антитіла.

У крові дорослої людини частка Т-лімфоцитів складає близько 75%, 15% складають В-лімфоцити, а 10% лімфоцитів належать до так званих нульо­вих клітин.

Лімфоцити задіяні у реакціях клітинного і гуморального імунітету, тобто утворюють специфічну імунну систему.

В-клітини беруть участь у забезпеченні гуморального імунітету. Під час контакту з антигеном вони трансформуються у плазматичні клітини, що починають продукувати специфічні для даного антигену імуноглобуліни, які, вступаючи в реакцію, нейтралізують його (реакція антиген-антитіло).

Відомо п'ять класів імуноглобулінів - ІgМ, ІgС, Іg A, Іg G і Іg Е. Інші активо­вані антигеном В-лімфоцити перетворюються у В-клітини імунологічної пам'яті і "запам'ятовують" даний антиген.

Т-лімфоцити відповідальні за клітинну імунну відповідь. У разі проник­нення антигену вони перетворюються у:

- Т-ефектори чи довгоживучі

- Т-клітини імунологічної пам'яті.

Серед Т-ефекторів розрізняють:

1) Т- лімфокінові клітини, що виділяють лімфокіни (гормоноподібні речо­вини, які активують інші клітини організму, наприклад, макрофаги і гемо-

поетичні стовбурові клітини кісткового мозку);

2) Т- хелпери, що секретують речовини, які сприяють диференціації Т-клітин, а також фактори рос­ту В-клітин, що сприяють перетворенню їх у плазматичні клітини,

3) Т- кілери, клітини-вбивці, що вбивають чужорідні клітини, і

4) Т- супресори, що гальмують активність В- і Т-лімфоцитів.

Т- клітини імуно­логічної пам'яті циркулюють у крові і можуть розпізнавати антиген навіть через багато років після першого контакту з ним. У разі повторного кон­такту з цим антигеном вони ініціюють вторинну імунну реакцію, у ході якої інтенсивно проліферують, внаслідок чого швидко утворюється вели­ка кількість Т- ефекторів.

Кількість лейкоцитів у крові коливається протягом дня і досягає мак­симуму у вечірній час. Зміна кількості лейкоцитів має діагностичне зна­чення, якщо вона виражена і виявляється повторно.

Відсоткове співввідношення різних видів лейкоцитів між собою називається лейко­цитарною формулою.

Лейкоцитарна формула

Вид лейкоцита	Гранулоцити					агранулоцити
	нейтрофіли			еозинофіли	базофіли	лімфо­цити	моноцити
	Мета мієлоцити /юні/	паличко- ядерні	сегмен- тоядерні
Традиційні олиниці. %	0-1	1-6	47-72	0.5-5,0	0-1	18-37	3-11

За деяких захворювань характер лейкоци­тарної формули змінюється.

Збільшення кількості юних і паличкоядерних нейтрофільних гранулоцитів називається зсувом лейкоцитарної формули вліво, воно свідчить про оновлення крові і спостерігається на тлі гострих інфекційних та запальних захворювань, а також у разі лейкозу.

Збільшен­ня кількості агранулоцитів, особливо моноцитів, називається зсувом лей­коцитарної формули вправо і свідчить про "подолання хвороби ор­ганізмом".