Бронхи.

Бронхіальне дерево складається із розгалужених бронхів, просвіт яких поступово зменшується.

Правий головний бронх ширший і коротший. Лівий – тонший і довший. Від головних бронхів відходять часткові бронхи (відповідно до часток легень), що дають початок більш дрібним сегмен­тарним бронхам. Далі ідуть часточкові бронхіоли,які розгалужуються на кінцеві бронхіоли. На них і закінчується бронхіальне дерево.

Кожен бронх поділяється на два бронхи, тобто ділиться дихотомічно.

Усього нараховується 23 генерації бронхів. Довжина і діаметр кожного наступ­ного бронха зменшуються.

Перші 16 генерацій (бронхи, бронхіоли та термінальні бронхіоли) утворюють повітроносні шляхи, якими транс­портуються гази від і до навколишнього середовища.

Решта 7 генерацій (дихальні бронхіоли, альвеолярні протоки, альвеоли) - перехідний та власне дихальні відділи, де відбувається газообмін. Такий структурний множинний поділ надзвичайно збільшує сумарний переріз дихальних шляхів.

Дихальні шляхи поділяють на три зони:

• кондуктивну (провідну),

• транзиторну (перехідну) і

• дихальну.

До першої належать 1-ша-16-та,

до другої -17-19-та генерації бронхів.

Дихальні бронхіоли включають 17-ту-23-тю генерації, так як на їхній стінці з'являються альвеоли. Кількість альвеол на стінці бронхіол поступово зростає аж до 23-ї генерації. 23-тя генерація бронхіол переходить в альвеолярні мішечки, розділені перегородками приблизно на 20 порожнин - альвеол. Форма альвеол близька до усіченої сфери діаметром 0,15-0,3 мм.

Із загального об'єму легень (близько 4500 мл)

• провідна зона охоплює 3% (близько 150 мл),

• наступні генерації -близько 30% (приблизно 1500 мл),

• а інший об'єм - альвеолярні мішечки. Власне дихальна зона складається приблизно з 300 млн альвеол.

Бронхи вистелені миготливим епітелієм з великою кількістю келихоподібних клітин. Каркас бронхів складають хрящові кільця.

У міру зменшення діаметру бронхів відбувається поступове зменшення розміру хрящових пластин у їх стінках і збільшення непосмугованої м'язової тканини. У дрібних бронхах хрящо­ва тканина відсутня.

Функції бронхів:

- очищує, зігріває, і зволожує повітря,

- проводить повітря до легень та приймають участь в вентиляції легень.

Дихальні шляхи (трахея, бронхи, бронхіоли), хоча й містять у собі повітря, не беруть істотної участі в газообміні. Через це цей простір у дихальних шляхах називають "мертвим". Це так званий анатомічний "мертвий простір", у середньому його об'єм становить 140-160 мл.

Уздовж всіх дихальних шляхів розташовані іритантні рецептори, які дають початок захисним рефлексам чхання та кашлю, призначеним для захисту дихальних шляхів від засмічення.

Легені

розташовані в грудній порожнині по боках від органів середостіння. За формою нагадують конус. Мають 3 поверхні:

• нижню – діафрагмальну,

• присередню – середостінну,

• бічну – реберну.

На присередній поверхні кожної ле­гені наявні серцеві втиснення. Кожна легеня має ворота, через які проходять головний бронх, артерії і нерви, виходять вени та лімфатичні судини, які утворюють корінь легені.

Кожна легеня має три краї:

• передній,

• нижній і

• задній.

Легеня поділена щілинами (косою в лівій легені та косою і поперечною – в правій легені) на частки. Ліва легеня складається з двох, а права - з трьох часток. Частки легені складаються із сегментів, що, у свою чергу, утворені з часточок (приблизно 80 часточок в одному сегменті).

Функціональною одиницею легені є легеневий ацинус,

Ацинус – це анатомо – фізіологічна одиниця легень, яка представляє собою систему розгалу­жень однієї кінцевої бронхіоли, що поділяється на 14-16 дихальних бронхіол, які утворюють до 1500 альвеолярних (коміркових) ходів; останні мають альвеолярні мішечки та альвеоли (легеневі комірки).

Альвеоли - це міхурці неправильної форми, які розділяються міжальвеолярними перегородками, де розташовані кровоносні капіляри, сполучнотканинні волокна та клітин сполучної тка­нини.

Внутрішня поверхня альвеол вистелена одношаровим плоским епітелієм (дихальні альвеолоцити). Крім того, тут є великі альвеолоцити, що продукують сурфактант - речовину, яка вкриває аль­веоли зсередини. Завдяки сурфактанту поверхневий натяг в альвео­лах близький до нуля, що запобігає їх зли­панню під час видиху. Крім того, сурфактант, у ліпідах якого добре розчиняються вуглекислий газ і кисень, полегшує перехід цих газів крізь стійку альвеол у кров. Сурфактант запобігає перерозтяганню одних альвеол і спаданню інших. Таким чином він зменшує поверхне­вий натяг альвеол з 2 до 10 разів, що запобігає спаданню альвеол. Сур­фактант міститься на плеврі, очеревині, перикарді, синовіальних обо­лонках, очному яблуку.

У недоношених дітей секреція сурфактанту недостатня, що спричиняє значне зростання поверхневого натягу рідини, яка покриває альвеоли. Це створює загрозу для нормального розпрямлення легень при народженні, оскільки вони наповнюються рідиною. Таким новонародженим інтратрахеально вводять штучні сурфактанти, витяжки з легень тварин або амніоцитної рідини людини. ( альвеофакт, екзосурф).

В альвеолах наявні й інші типи епітеліальних клітин: альвеолярні макрофаги легень (АМЛ), лімфоцити, плазматичні клітини, АРЦД-клітини та мастоцити, що містять гепарин, ліпіди, гістамін і проте­ази. Зовні до базальної мембрани прилягають кровоносні капіляри.

В обох легенях людини міститься приблизно 600-700 млн альвеол, а загальна площа їх поверхні коливається у межах 40-120 м².

Легені виконують:

• дихальну функцію( тут відбувається газообмін) ,

• інкреторну функцію та захисну (дест­рукція деяких БАРів - пептидів, циклічних нуклеотидів, простагландинів, медикаментів, деяких гормонів; секреція аль­веолярними макрофагами лізоциму, колагенази, еластази, каталази, фосфоліпази, хемотаксичного фактора, лейкотрієнів, імуноглобулінів тощо),

• беруть участь в регуляції зсідання та протизсідання крові,

• здійснюють терморегуляцію та регуляцію водного та кислотно-ос­новного балансів організму;

• інактивують гістамін та серотонін, на по­верхні ендотелію в кровоносних судинах легень синтезується ангіотензин II з ангіотензину І;

• виділяють воду та пари летких речовин.