Споживання кисню тканинами.

З таб­лиці видно, що різні органи і тканини в стані спокою організму споживають кисень з неоднаковою інтенсивністю, що пов'яза­но з виконуваною ними роботою.

Так, найінтенсивніше споживають кисень кора великого мозку, серце і кіркова речовина (кора) нирок — органи, які працюють без­перервно, навіть під час сну.

Найменше потребують кисню шкіра, скелетні м'язи та внутрішня мозкова речовина (мозок) ни­рок, їх функціональне навантаження у спокійному стані організму мінімальне.

Існує досить чітка залежність між інтен­сивністю споживання кисню органами і їх кровопостачанням у стані спокою та при навантаженні. Так, під час тяжкого фізично­го навантаження людини кровопостачання серця зростає в 4-6 разів, а скелетних м'я­зів - у 20-30 разів і досягає значень відпо­відно 400 і 70 мл/хв на 100 г тканини.

З кров'ю до органів надходить кисень, але вони використовують його не пов­ністю. Коефіцієнт утилізації кисню, що характеризує частку спожитого органом кисню від загального його вмісту в артеріальній крові, також свідчить про неодна­кову інтенсивність дихання різних орга­нів.

Так, для більшості органів

• у стані спо­кою коефіцієнт утилізації кисню становить 0,3-0,4,

• для серця — 0,6,

• у напружено функ­ціонуючих м'язах він зростає до 0,7-0,9,

• а в печінці може досягти навіть 0,97.

Клітини органів споживають лише ки­сень, розчинений у тканинній рідині. Однак його там дуже мало, і тканини для нор­мального функціонування потребують по­стійного надходження кисню з кров'ю. Тіль­ки скелетні м'язи й міокард завдяки наяв­ності в них пігменту міоглобіну, який зв'я­зується з киснем, здатні резервувати певну кількість кисню. У людини вміст міо­глобіну в м'язах невеликий, і, отже, депо­нованого в них кисню вистачає ненадовго. Що стосується серця, то в разі повного припинення його кровопостачання весь кисень у ньому використовується через 3-4 с і окисні процеси припиняються.

Звичайно, такий малий резерв кисню в міокарді не врятує організм від смерті у разі тривалого припинення кровопоста­чання серця, проте він відіграє надзвичай­но важливу роль в ті короткі моменти сер­цевого циклу, коли під час систоли волок­на міокарда перетискають дрібні вінцеві судини і кровотік у товщі міокарда на 0,2-0,3 с різко знижується або зовсім припи­няється.

Завдяки наявності міоглобіну і здатності міокарда використовувати енергію гліко­лізу серце людини може працювати ще кілька десятків секунд після припинення кровопостачання.

На відміну від серця го­ловний мозок, позбавлений будь-яких за­пасів кисню і маючи високий рівень його споживання, виявляє надзвичайно високу чутливість до нестачі кисню. Навіть корот­кочасне перетиснення однієї з двох сон­них артерій, через які кров живить мозок, призводить до миттєвої втрати свідомості людиною.

5. Статичні та динамічні показники функції зовнішнього дихання. Методи дослідження функції дихання.

Для визначення функціональних можливостей дихальної системи користуються статичними і динамічними показниками.

Більшість із них залежить переважно від розмірів грудної клітки і її рухомості.

До статичних показників належать:

1. Дихальний об'єм (ДО) - кількість повітря, що надходить у легені за один спокійний вдих (або яка видихається за один видих). У стані спокою він дорівнює приблизно 500 мл.

2. Резервний об'єм вдиху (РОвд) - максимальна кількість повітря, яку людина може вдихнути після нормального вдиху понад дихальний об'єм (близько 2500 мл).

3. Резервний об'єм видиху (РОвид) - максимальна кількість повітря, яку людина може видихнути після спокійного видиху понад дихальний об'єм (близько 1500 мл).

4. Життєва ємність легень (ЖЄЛ) - найбільша кількість повітря, яку людина може видихнути після максимально глибокого вдиху. Цей сумарний показник легко можна визначити, знаючи попередні показ­ники, за формулою: ЖЄЛ = ДО + РОвд + РОвид. ЖЄЛ залежить від віку, росту, маси тіла і фізичного розвитку людини.

5. Після максимального глибокого видиху в легенях залишається повітря, що називається залишковим об'ємом (ЗО), - близько 1000 мл.

6. Загальна ємність легень (ЗЄЛ) - кількість повітря, що міститься у ле­генях після максимального вдиху: ЗЄЛ = ЖЄЛ + ЗО.

7. Об'єм дихальних шляхів (об'єм «мертвого простору»). Його величина в середньому становить близько 150 мл.

8. Функціональна залишкова ємність (ФЗЄ) - кількість повітря, що за­лишається у легенях наприкінці видиху: ФЗЄ = РОвид + ЗО.

Для характеристики дихання людини визначають ще низку ди­намічних показників, що характеризують ефективність функціонування системи дихання у часовому аспекті (звичайно за 1 хв).

До функціональ­них динамічних показників належать:

1. Частота дихальних рухів за 1 хв - ЧДР.

2. Хвилинний об'єм дихання (ХОД) - добуток частоти дихальних рухів на ДО ( ХОД = ЧДР х ДО);

3. Альвеолярна вентиляція легень (АВЛ) дорівнює ДО мінус об'єм мертвого простору (МП), помно­жені на частоту дихальних рухів

( АВЛ = (ДО – МП) х ЧДР);

4. Максимальна вентиляція легень (МВЛ) - максимальна частота дихальних рухів, помножена на максимально можливу глибину дихання

( МВЛ = МЧДР х МГД);

5. Резерв дихання становить МВЛ - ХОД. Сюди ж відносять коефіцієнт легеневої вентиляції (КЛВ):

Індекс Тифно:

розраховують об'єм повітря, який проходить через легені за 1 с при максимально швидкому видиху після максимального вдиху і виражають його у відсотках від ЖЄЛ.

Його норма 75 - 84 %.

6. Відношення АВЛ до ХОК становить вентиляційно-перфузійний ко­ефіцієнт (ВПК): ВПК = АВЛ : МОК = 0,8.

Однак це співвідношення різне в різних частинах легень. У верхівках легень спостерігається пе­реважно вентиляція альвеол, в нижніх відділах - переважно перфузія.

Показники зовнішнього дихання визначають за допомогою таких методів дослідження:

• спірографії,

• спірометрії,

• пневмографії,

• пневмотахометрії.

Спірографія – метод графічної реєстрації змін усіх об'ємів легень за допомогою спірограма.

На спірограмі вкажіть легеневі об'єми і ємкості.