Еритропоез

— це склад­ний процес, що регулюється комплексом гуморальних факторів.

Так, при крово­втратах або в умовах низької напруги кис­ню в крові з'являється глікопротеїд еритропоетину який стимулює еритропоез. Ціанокобаламін ( віт. В₁₂) та фолієва кислота (віт. В₁₅) необхідні для синтезу глобіну та дозрівання еритроцитів;

вітаміни — аскорбінова кислота (віт. С), рибофлавін (віт. В₂), піридоксин (віт. В₆) та інші — контролюють синтез гема і строми еритро­цитів, при цьому використовується залізо зруйнованих еритроцитів.

Еритрон

Велике значення еритроцитів потребує цілої системи для підтримання їх оптимальної кількості в одиниці об'єму відповідно до їхніх потреб, а точніше - відповідно до інтенсивності метаболізму, потреб кисневого забезпечення організму. Для цього існує система еритрону.

Еритрон - система підтримання оптимальної кількості еритро­цитів в організмі.

До еритрону входять:

• еритроцити циркулюючі й депоновані,

• органи кровотворення і кроворуйнування,

• механізми регуляції.

Самі механізми підтримання оптимальної кількості еритроцитів здійснюються за допомогою контуру біологічної регуляції

Фізіологічна еритремія спостерігається у людей, які проживають високо в горах, у зв'язку з низьким р02 в атмосфері. У 14-річному віці у дівчаток внаслідок активації синтезу естрогенів, які гальмують процеси еритропоезу, спостерігається ювенільний хлороз, або анемія. Вона проходить із зрівноваженням гормонального стану. Однак частіше анемії розвиваються після крововтрат та внаслідок гемолізу (гемолітичні анемії).

Підрахунок кількості еритроцитів

проводять еритрогемометрами й електрофотокалориметрами, які за допомогою фотоелемента вимірюють кількість світла, поглинутого і розсіяного при його проходженні через сус­пензію еритроцитів.

Інший спосіб - целоскопи. Вони реєструють зміну опору при проходженні еритроцитів через вузенький капіляр. Електро­магнітний лічильник відраховує їх кількість в об'ємі.

І, нарешті, спосіб за допомогою розрахункової сітки. Найбільш поширена сітка Горяєва.

Принцип полягає в розведенні крові в 200 разів.

Для чого 0,02 мл крові вміщують у 4 мл 5 %-ного цитрату Na+ або 3,5 %-ного NaС1 і надалі крап­лину переносять у сітку. Підрахунок ведуть у п'яти великих квадратах з перерахуванням на 1 л. Відстань між покривним скельцем і камерою (гли­бина камери) дорівнює 0,1 мм.

3. Гемоглобін

Найбільш важливою функцією еритроцита є транспорт газів (кисню і вуглекислого газу), що зв'язуються з білком гемоглобіном, який знаходиться усередині еритроцита. Розміщення гемоглобіну всередині спеціалізованої клітини є істотним еволюційним надбанням.

Якби гемоглобін знаходився у крові у вільному стані, це призвело б до низки істотних порушень:

по-перше, велика кількість вільного гемоглобіну зумовлює токсичний вплив на різні тканини (нейрони, нирки),

по-друге - у руслі крові гемоглобін швидко окислюється до метгемоглобіну, а в еритроциті є системи, що перешкоджають цьому;

по-третє - такий рівень гемоглобіну, що необхідний для транспорту достатньої кількостіО₂, спричинив би різке підвищення в'язкості крові і

утруднив би роботу серця щодо просування її судинним руслом.

Молекула гемоглобіну складається з однієї білкової частини (глобін) і чотирьох субодиниць (гем). До складу кожного гема входить двовалентне залізо.

У 1 л крові міститься 140-160 г гемоглобіну.

Норма гемоглобіну становить:

• для жінок 120-140 г/л,

• для чоловіків 130-160 г/л,

• для новонароджених 180 – 240 г/л.

Білкова частина гемоглобіну - глобін складається із двох А та двох Р- поліпептидних ланцюгів. Такий гемоглобін називається А (НЬ А). У крові плода людини міститься НЬ Р.

Взагалі існує три види гемоглобіну :

• гемоглобін дорослих,

• фетальний гемоглобін,

• примітивний гемоглобін.

Останніх два є тільки у плода і вони більш споріднені з киснем ( краще його захоплюють і більше переносять).

Гемоглобін бере участь у транспорті газів та утворює різні сполуки із ними.

Гемоглобін, що приєднав кисень, перетворюється в оксигемоглобін - сполуку яскраво-червоного кольору. В оксигемоглобіні залізо гема є двовалентним.

Гемоглобін, що віддав ки­сень тканинам, називається відновленим, або дезоксигемоглобіном, він має темніший колір.

У венозній крові частина гемоглобіну приєднує вуглекислий газ і утворює карбгемоглобін.

Всі вищеперераховані сполуки є в нормі.

Іноді в крові утворюються патологічні види сполук гемоглобіну. Наприклад, під час дії сильних окисників, тоді залізо гема може перетворюва-

тися у тривалентне і утворюється міцна сполука з О₃ – метгемоглобін. У нормі метге­моглобін утворюється у незначних кількостях, що контролюється відповідними ензимами еритроцитів.

За наявності у повітрі, що вдихається, чадного газу утворюється сполу­ка із окисом вуглецю - карбоксигемоглобін (НЬСО). Сприйняття гемо­глобіном СО у сотні разів перевищує сприйняття СО2, тому в разі отруєння чадним газом можливість транспорту кисню різко погіршується. Однак за умови вдихання чистого повітря, а ще краще кисню, СО повільно від'єднується і кисневотранспортна функція гемоглобіну відновлюється.

За тривалого зловживання медикаментами (наприклад фенацитином) у крові може утворюватися сульфогемоглобін - похідна сполука ге­моглобіну, яка виникає у разі реакції оксигемоглобіну із сірководнем або сіркою. Поява цієї сполуки у крові називається сульфогемоглобінемією.