Інші антигени еритроцитів

На мембранах еритроцитів крім антигенів АВО(Н) містяться й інші ан­тигени, що визначають їх антигенну специфічність.

Виділяють більше двадцяти різних систем крові за наявністю інших антигенів. Однак до багатьох із цих чинників у природних умовах немає ан­титіл. Вони можуть утворюватися, як і звичайні імунні антитіла, після надходження в організм антигенів і будуть викликати гемоліз еритроцитів у разі повторного переливання. Тому в разі переливання крові бажана сумісність не тільки за системою АВО, але й за іншими чинниками. У ре­альних умовах важко домогтися повної сумісності, оскільки навіть із тих антигенів, що бажано враховувати, мож­на скласти майже 300 млн комбінацій.

Наведе­ні числа вказують на те, що за винятком монозиготиих близнюків на Землі не існує двох людей з імунологічно абсолютно іден­тичною групою крові. Антигенні власти­вості переважної більшості ізоантигенів настільки слабкі, що вони не виявляються при переливанні крові. Їх потрібно врахо­вувати при трансплантації органів, коли вони діють на імунну систему реципієнта протя­гом тривалого часу і можуть провокувати вироблення антитіл та відторгнення транс­плантата. Саме тому підбір адекватного донора є однією зі складних проблем трансплантології.

Біологічне значення поліморфізму груп крові у людини ще не з'ясовано. Можливо, це є проявом пос­тійно діючої еволюції виду. Принаймні можна стверджувати, що практично кож­ний індивід імунологічно неповторний і, що надзвичайно важливо, імунна система лю­дини здатна відрізняти "свої" клітини і білки від "чужих".

Резус-належність

Антигенна система СДЕ (резус (Rh) - належність) складніша за будо­вою і кількістю антигенів, ніж інші системи крові.

Резус-антигени, як і інші гру­пові ознаки крові людини, успадковуються від батьків, не змінюються протягом життя, локалізуються лише на еритроцитах.

Резус-фактор в ерит­роцитах людини був виявлений К. Ландштейнером та І. Вінером. Вони встановили, що плазма кролика, імунізованого еритро­цитами мавпи макаки-резус, аглютинує еритроцити людини, причому у 14 % лю­дей резус-фактор у крові не визначається. Резус-фактор — це ізоантиген (аглюти­ноген), точніше група ізоантигенів (С, Д, Е та ін.), серед яких найактивнішим є ізоаитиген Д.

Цілком природно, що відпо­відного ізоантитіла анти-Д-аглютиніну у резус-позитивних людей у крові немає. Однак немає його і у резус-негативних лю­дей. Тому останні ніяк не реагують на перше переливання їм крові з позитив­ним Д-антигеном. Проблеми виникають при повторних переливаннях, коли Rh-позитивні еритроцити донора стимулю­ють вироблення - Rh позитивних антитіл у крові Rh-негативного реципієнта. Цей про­цес відбувається досить повільно, протя­гом кількох місяців, і наступне переливан­ня Rh-позитивної крові Rh-негативній лю­дині спричинює аглютинацію з відповід­ними наслідками.

У більшості людей (до 85%) на мембрані еритроцита є так званий резус-фактор (Rh - фактор), що міститься також в еритроцитах мавп макака-резус. Такі люди назива­ються резус-позитивними. Але, на відміну від антигенів А і В, у сироватці крові резус-негативної людини відсутні антирезусні антитіла.

Вони з'яв­ляються після проникання резус-позитивних еритроцитів у русло крові резус-негативних людей, яких нараховується приблизно 15%.

Переливання резус-негативній людині резус-позитивних еритроцитів призведе до імунізації, тобто до появи в реципієнта резус-антитіл, на­явність яких становить небезпеку. Повторне переливання резус-позитивної крові резус-негативній людині може викликати групову несумісність крові, тому що в разі введення резус-позитивні еритроцити будуть склею­ватися і гемолізуватися резус-антитілами реципієнта.