Отже, на сьогоднішній лекції ми розглянемо такі питання:

1. Групи крові: системи АВ0, СDЕ та ін.

2. Антигенні структури еритроцитів.

3. Методи визначення груп крові.

4. Поняття про сумісність крові. Фізіологічні основи переливання крові.

5. Кровотворення і його регуляція

1. Групи крові: системи ав0, сdе та ін. Антигенні структури еритроцитів.

Для еритроцитів характерна антигенна специфічність, що визначає групи крові.

Групові антигени фіксуються на мембранах еритроцитів. Вони назива­ються аглютиногенами, з якими можуть реагувати специфічні розчинені у плазмі антитіла (аглютиніни).

Аглютиногени (ізоантигени) — це складні анти­генні комплекси, вмонтовані у мембрани еритроцитів, а також інших клітин організ­му людини. Вони виявляються вже на 7-8-му тижні розвитку плода.

Аглютиніни (ізоантитіла) мають біл­кову природу. Важливо, що в нормі у крові антитіл до власних антигенів — ізоантигенів немає. Це пояснюється тим, що імунна система організму запрограмована на забо­рону продукування антитіл до «своїх» анти­генів. З іншого боку, ця ж система вироб­ляє, починаючи з 6-8-місячного віку, ізоанти­тіла (аглютиніни а і в) до антигенів, яких немає в організмі. Пояснення цьому явищу ще немає, але припускають, що такими анти­генами в даному разі можуть бути речовини кишкової мікрофлори чи їжі, яку спожи­ває молодий організм.

У крові кожної людини міститься індивідуальний набір специфічних еритроцитарних аг­лютиногенів.

На даний час їх виділено близько 400; близько 30 із них зустрічаються досить часто. Однак антигенні властивості більшості аглю­тиногенів виражені слабко і найбільше значення для медицини мають ан­тигенна системи АВО.

Система аво

Люди з групою крові 0 мають антиген Н, а в плазмі є аглютиніни альфа, бета.

Люди з групою крові І мають антиген А, а в плазмі є аглютинін бета.

Люди з групою крові ІІ мають антиген В, а в плазмі є аглютинін альфа,

Люди з групою крові IV мають антигени АВ, а в плазмі аглютининів немає.

Існують певні особливості географічно­го розподілу груп крові.

Так, у Центральній Європі кількісні співвідношення між людь­ми, що мають різні групи крові, є такими:

0 гр - 44 %,

ІІ грА - 40,

ІІІ гр. В - 10 ,

IV гр АВ - 6 %;

у Центральній Азії

групу А виявлено всього у 20 % людей,

в індіанців Америки та корінних жителів Полінезії антигену В взагалі немає.

Нерівномірно поширений і Rh-фактор:

серед європейців найбільше Rh-негативних людей

в Англії — 15,6 %,

евенки Магадана усі мають Rh-негативну кров.

В крові людини в нормі не може зустрічатися одноіменний антиген і антитіло. Якщо ж це відбудеться ( наприклад, при неправильному переливанні крові), відбудеться реакція аглютинації( склеювання еритроцитів)

Аглютинація еритроцитів виникає унаслідок реакції "антитіло-антиген-антитіло". Антигени А або В взаємодіють з наявними в плазмі крові іншої людини антитілами, що позначаються відповідно а або в. Це і приз­водить до аглютинації еритроцитів.

Вважають, що аглютиніни мають два активні центри, які зв'язують два сусідні еритроцити. У такому разі А взаємодіє з а, а В - з в. До аглютиногена Н у сироватці крові немає аглю­тиніну.

Лізис еритроцитів відбувається за участі системи комплементу протеолітичних ферментів, що під час цього утворюються. Гемоліз відбу­вається за наявності високого титру антитіл.

При переливанні крові між групами, в яких містяться аглютиногени й аглютиніни, наприклад А (II група) та В (III група), в організмі реципієнта виникає реакція аглю­тинації — склеювання еритроцитів донор­ської крові, що може призвести до загибе­лі хворого. У табл. наведено результати змішування різних груп крові, наявність аглютинації позначено знаком (+).

Хоча табл. свідчить про можливість переливання крові різнойменних груп, на­приклад крові групи 0 (І) усім особам з кров'ю інших груп системи АВО, нині гематологи користуються правилом пе­реливання тільки однойменних груп крові. Це пов'язано з тим, що в крові 0 (І)- і А (И)-груп виділено антигени (0, Н, А2, АЗ ), які не виявляються звичайними метода­ми визначення груп крові, і це може при­звести до помилки під час установлення групи крові.

Плазма крові немовляти ще не має антитіл а і в. Після народження во­ни поступово з'являються (росте титр) до того фактора, якого немає у йо­го еритроцитах. Вважають, що продукція названих антитіл пов'язана із надходженням у кров дітей якихось речовин з їжею або тих, що продуку­ються кишковою мікрофлорою. Ці речовини можуть надходити з кишок у кров у зв'язку з тим, що травний тракт немовляти здатний усмоктувати неперетравлені білки та інші великі молекули. Титр аглютинінів досягає максимуму у віці 10-14 років і поступово знижується з віком.

У разі переливання великої кількості крові необхідно переливати лише одногрупну кров. Невеликі кількості крові не слід пере­ливати, оскільки в такому разі відбувається імунізація реципієнта антиге­нами донорської крові, а лікувальний ефект є незначним.