VI. Зміст лекційного матеріалу

А) розгорнутий конспект .

Підтримання сталості внутрішнього середовища є умовою нормальної життєдіяльності організму. Гомеостаз значною мірою залежить від функціонування систем виділення.

Виділенням в навколишнє середовище різних шлаків займаються дихальна, травна, сечова системи та шкіра і слизові оболонки. Але найголовнішою з перерахованих екскреторних систем є сечова система, яка виводить з організму зайву воду та продукти метаболізму ( особливо продукти білкового обміну).

Саме фізіологію видільної системи ми і розглянемо на сьогоднішній лекції. План лекції такий:

1. Органи виділення (нирки, шкіра, легені, травний канал), їхня участь у підтриманні гомеостазу організму.

2. Система виділення, її будова, функції. Нефрон як структурна й функціональна одиниця нирки. Кровообіг у нирці, його особливості.

3. Основні процеси сечоутворення: фільтрація, реабсорбція, секреція в канальцях, механізм. Секреторні процеси в канальцях. Регуляція сечоутворення.

4. Кінцева сеча. Коефіцієнт очищення (кліренс). Визначення швидкості фільтрації в нирках.

5. Участь нирок у підтриманні параметрів гомеостазу. Роль ренін-ангіотензин-альдостеронової системи в регуляції водно-сольового обміну.

6. Сечовиділення, його регуляція.

7. Фізіологічна основа дослідження загального аналізу сечі та проби сечі за методом Зимницького.

1. Органи виділення (нирки, шкіра, легені, травний канал), їхня участь у підтриманні гомеостазу організму.

Система виділення включає

• нирки;

• легені;

• шкіру з потовими, саль­ними і молочними залозами;

• шлунково-кишковий тракт з великими й малими секреторними залозами та

• апарат регуляції.

Все це об'єд­нується в єдине ціле з метою забезпечення гомеостазу внутрішнього середовища організму шляхом виведення води, електролітів, метабо­літів. У результаті це забезпечує протоковість системи організму.

Видільна функція шкіри забезпечується потовими і сальними залозами. З потом виділяються не тільки вода, солі, але й сечовина, азот та багато інших токсичних сполук, які надходять в організм ззовні або утворюються у ньому (наприклад, ацетон, жовчні кислоти). Концентрація сечовини в поті може бути в 2 рази вищою, ніж у плазмі крові, молочної кислоти - у 4 рази, калію - у 1,2 разу. З потом виводяться також іони натрію, хлору тощо.

Видільна функція органів системи травлення дуже важлива. Через травний тракт виводяться як ендогенні метаболіти, так і екзогенні речовини. Слинні залози можуть виводити сечовину, сполуки ртуті, вісмуту, брому, йоду. Сли­зова оболонка шлунка має здатність екскретувати сечовину, сполуки ртуті, миш'яку, хлороформу, брому, саліцилати.

Різні відділи тонкої кишки виділя­ють сечовину, сечову кислоту, іони калію, кальцію, фосфору, хлору, сполуки ртуті, нікелю тощо.

Підшлункова залоза виводить сечовину, сечову кислоту, солі кальцію, цинку, заліза, ртуті, срібла, брому, хінін, сульфонаміди.

Печінка виводить сечовину, глутамін, креатинін, холестерин, жовчні пігменти і багато інших сполук.

Через легені виводяться леткі сполуки: СО2, ефір, хлороформ, ацетон, алкоголь тощо.

Шкіра, органи системи травлення, легені виводять також значну кількість води.

Значення ектраренальних шляхів виведення різко зростає на тлі ура­ження нирок, хоча цілком замінити їх вони не можуть.