Тема 17. Фінансово-кредитна система

Сутнiстъ фiнансiв, закономiрностi х розвитку, сфера охоплюваних ними товарно-грошових вiдносин i роль у процесi суспiлъного вiдтворення визначаються економiчним ладом суспiлъства, природою i функцiями держави. Фiнанси - iсторична категорiя. Вони з’явилися одночасно з виникненнямдержави при розшаруваннi суспiлъства на класи. В часи первiснообщинного ладу не було класiв, не було держави. В докапiталiстичних формацiях велика частина потреб держави задовольнялася шляхом встановлення рiзноманiтного роду натуральних повинностей i зборiв. В умовах капiталiзму фiнанси стали виражати економiчнi вiдносини у зв’язку з угноренням, розподiлом i використанням фондiв коштiв у процесi розподiлу i перерозподiлу нацiоналъного доходу.

Рiзкий розвиток фiнансових вiдносин вiдбувся в ХХ ст., особливо пiсля друго свiтово вiйни. Обсяги державних бюджетiв стали виражатися в мiлъярдах нацiоналъних валют. В усiх кранах вiдбулося одержавлення значно части- ни нацiоналъного доходу (вiд 30 до 50%). Маючи величезнi фонди коштiв, держави стали робити iстотний вплив на процес вiдтворення. Роэширилася сфера фiнансових вiдносин. Держава стала акумулювати не тiлъки ресурси бюджетно системи, а й численних позабюджетних фондiв. Значний розвиток одержали фiнанси пiдприсмств рiзноманiтних форм власностi. У промислово розвинутих кранах основною органiзацiйно-правовою формою стали акцiонернi товариства. Головним матерiалъним джерелом грошових фондiв виступас нацiоналъний дохiд країни - нова вартiстъ, або вартiстъ валового внутрiшнъого продукту за вiдрахуванням спожтих у процесi виробництва знарядь i засобiв виробництва. Обсяг нацiонального доходу визначас можливостi задоволення загальнодержавних потреб i розширення суспiльного виробництва. Саме з урахування розмiрiв нацiонального доходу i його окремих частин - фонду споживання i фонду накопичення - визначаються пропорцi розвитку економiки її структури. От чому у вых країнах надасться важливого значення статистицi нацiонального доходу. Без участi фiнансiв нацiональнийдохiд не може бути розподiлений. Фiнанси - невiддiльна сполучна ланка мiж створенням i використанням нацiонального доходу. Фiнанси впливають на виробництво, розподiл i споживання i носять обєктивний характер. Вони виражають визначену сферу виробничих вiдносин i належать до базисної категорiї. За своїм матерiальним змiстом фiнанси - це цiлъовi фонди коштiв у сукупностi з фiнансовими ресурсами країни. Головна умова зростання фiнансових ресурсiв - збiлъшення нацiоналъного доходу. Фiнанси i фiнансовi ресурси - не тотожiні поняття. Фiнансовi ресурси самi по собi не визначають сутностi фiнансiв, не розкривають їх внутрiшнього змiсту i суспiльного призначення. Фiнансова наука вивчає не ресурси як такi, а суспiльнi вiдносини, що виникають на основi утворення, розподiлу i використання ресурсiв; вона дослiджує закономiрностi розвитку фiнансових вiдносин. Поняття “фiнансова система” є розвитком бiльш загального поняття “фiнанси”. Фiнанси, як вiдзначалося ранiше, виражають економiчнi суспiльнi вiдносини. Проте в кожнiй ланцi фiнансiв цi вiдносини виявляються по-рiзному, мають свою специфiку. Кожна ланка фiнансiв певним чином впливае на процес вiдтворення, мае свої, властивi їй функцii. Так, фiнанси пiдприємств обслуговують матерiальне виробництво. При їх участi створюеться ВВП, що розподiляється усерединi пiдприемств i галузей господарства. Через державний бюджет мобiлiзуютъся ресурси в основний централізований фонд держави, i відбувається перерозподіл коштів між галузями господарства, економічними регіонами, окремими соціальними групами населення.

Позабюджетні спецiальнi фонди мають строго цільове призначення. Так, найбільший спеціальний Пенсійний фонд України мобiлiзує кошти на виплату пенсій громадянам країни. Фонди страхування призначені для відшкодування збитку, завданого стихійними лихами підприємствам i населенню, а по особистому страхуванню - виплати застрахований особі або його сім’ї матеріального забезпечення при настанні страхового випадку. Таким чином, кожна ланка фiнансовоi системи являє собою визначену сферу фінансових відносин. Фінансова система - це система форм i методів утворення, розподілу i використання фондів коштів держави i пiдприсмств. Фінансова система України включає такі ланки фінансових відносин: • бюджетна система, яка включає Державний бюджет, бюджет Автономної Республіки Крим, а також мiсцевi бюджети; • централiзованi цiлъовi фонди грошових коштів загальнодержавного призначення; • фінанси підприємств різних форм власності, органiзацiй, установ i галузей народного господарства; • майнове та особисте страхування; • кредит (державний та банківський). В будъ-якiй країні державний бюджет — головна ланка фінансової системи. Він об’єднує головнi доходи i витрати держави. Бюджет є єднiстю основних фінансових категорій (податків, державного кредиту, державних витрат) у їх взаємодії, тобто через бюджет здійснюються постійна мобiлiзацiя ресурсів i х витрата. Державний бюджет являє собою основний фінансовий план держави на поточний рiк, що має силу закону. Бюджет затверджується законодавчим органом влади - парламентом. Державний бюджет — головна ланка бюджетної системи. Вiн виражає економiчнi грошові відносини, що опосередковують процес утворення i використання централізованого фонду коштів держави, i затверджується Верховною Радою України як закон. Через цей бюджет мобiлiзуються кошти підприємств рiзноманiтних форм власності i частково доходи населення. Вони спрямовуються на фінансування народного господарства, соціально-культурних заходів, зміцнення обороноздатності крани, на утримання органів державного управління, фінансову підтримку бюджетів мiсцевого рiвня, на погашення державного боргу, створення державних матерiальних i фiнансових резервiв i iн. Централiзацiя коштiв має важливе економiчне i полiтичне значення, оскiльки мобiлiзованi доходи служать одним з головних знарядь перетворення в життя заходiв, якi намiчаються державою. Це дає можливiсть маневрувати ресурсами, зосередити їх на вирiшальних дiлянках економiчного i соцiального розвитку, здiйснювати єдину економiчну i фiнансову полiтику на території країни. При переході до ринкової економіки державний бюджет зберігає свою важливу роль. Але методи його впливу на суспiлъне виробництво i сферу соцiалъних вiдносин змiнюються. Основними функпiями бюджету є: - перерозподiл нацiонального доходу i ВВП; - державне регулювання i стимулювання економiки; - фiнансове забезпечення соцiальноiполiтики; - контроль за утворенням i використанням централiзованого фонду коштiв. Державний бюджет - основне знаряддя перерозподiлу нацiонального доходу i ВВП. Через цей бюджет перерозподiляється близько 50% ВНП. Бюджет широко використовусться для мiжгалузевого i територiального перерозподiлу фiнансових ресурсiв з урахугзанням вимог найбiльш рацiонального розмiшения продуктивних сил, пiднесення економiки i культури на всiй територii України, включаючи областi, райони.

В сучасній економіці поширені економічні відносини, що пов'я­зані з наданням грошей у позичку. Первісною формою цих відносин було лихварство. Лихварі на умовах дуже високих відсотків пози­чали гроші головним чином для купівлі споживчих товарів. Часто одержувачі позичок не мали можливості своєчасно віддати борги й опинялися в поневоленому стані.

Економічною базою лихварства були ще не розвинені товарно-грошові відносини, низький рівень нагромадження грошей. Тому лихварство перешкоджало розвитку капіталістичних відносин.

В сучасній ринковій економіці створюються нові джерела фор­мування грошових фондів у вигляді позичкового капіталу. Позичковий капітал формується за рахунок заощаджень юридичних і фізичних осіб. Частину заощаджених коштів отримують з фонду амортизації. Кошти з цього фонду витрачаються тоді, коли виникає потреба у відновленні основного капіталу, а до цього моменту про­тягом певного періоду вони тимчасово вільні. Тому виникає можли­вість їх використання іншими господарчими суб'єктами.

В деяких галузях виробництво має сезонний характер (напри­клад, цукрова промисловість, будівництво). В період скорочення або припинення виробництва частина коштів підприємств цих га­лузей може бути джерелом позичок. Якщо моменти надходження коштів на рахунок підприємства і витрачання коштів для виплати заробітної плати й інших потреб не співпадають, то в цьому ви­падку також виникає можливість використання тимчасово вільних коштів для іншого призначення. Якщо на одних підприємствах виникають тимчасово вільні кошти, то на інших підприємствах існує необхідність одержати до­даткові. В сучасних умовах значно поширюється використання по­зичкових коштів. Таким чином виникає ринок позичкових капіталів.

Процент являє собою своєрідну ціну тієї грошової позички, котра дається з боку кредитора її одержувачу Одним з головних питань теорії відсотка є аналіз умов, які впли­вають на ставку процента. Ця ставка обчислюється як відношення плати за кредит до розміру позички. Перший фактор впливу на ставку процента становить попит на позичкові кошти, другий фак­тор - це пропозиція цих коштів.

Відповідно великий вплив на розмір попиту на позички робить потенційний рівень процентної ставки за використання кре­диту: чим нижче потенційна процентна ставка, тим вище попит на позички.

Також попит на кошти залежить від прогнозу економічної кон'юнктури - сприятливий прогноз на підвищення виробництва сприяє підвищенню попиту, а песимістичний прогноз буде орієнту­вати попит на зниження. Безумовно, вплив чекання кон'юнктурних змін стану економіки на попит значно більший у порівнянні з тим, котрий залежить від потенційної ставки процента. Більш значними факторами впливу на грошову пропозицію є обсяг національного доходу і середня величина доходу на одного мешканця.

Пропозиція позичкових фондів також пов'язана з інституціональною структурою суспільства. Якщо в суспільстві спостерігає­ться політична нестабільність, то заощадження будуть зменшу­ватися, бо надійність позичкових операцій в цьому випадку стає сумнівною.

Інституціональний фактор впливає на пропозицію грошей зав­дяки рівню розвитку спеціальних фінансових закладів, що здій­снюють, стимулюють і ефективно використовують заощадження.

Центральний банк, здійснюючи певні фінансові заходи, про­водить процентну політику. Сутність цієї політики полягає в тому, щоб підтримати оптимальний для кожної економічної ситуації за­гальний рівень процентних ставок, а також співвідношення між окремими видами ставок, які впливають на рівень доходів і ви­трат підприємств і різних соціальних груп населення.

Головні цілі процентної політики такі:

стимулювання економічного зростання;

обмеження інфляційного процесу в економіці;

стимулювання науково-технічного прогресу й орієнтація під­приємств і фірм на вибір найбільш ефективних варіантів інве­стицій;

регулювання обмінного курсу національної валюти.

В процесі відтворення здійснюється нагромадження в грошовій формі позичкового капіталу. Надання цього капіталу за плату для тимчасового користування становить кредит.

Кредит має дві головні форми - комерційний і банківський кредит. Комерційний кредит надається одними виробниками ін­шим у формі продажу товарів з відстрочкою оплати. Функцію засобу обігу при продажу товарів у кредит виконує вексель - спеціальне боргове зобов'язання позичальника сплатити певну суму грошей у певний строк.

Векселі поділяються на прості і переказні. Простий вексель - це зобов'язання, яке видає позичальник кредитору. В цьому до­кументі вказуються місце і час його видачі, сума боргу, місце і строк його оплати. Переказний вексель - це письмове розпоря­дження кредитора позичальнику сплатити вказану у векселі суму боргу пред'явнику цього документа. В міжнародній комерційній практиці вищевказані дійові особи мають спеціальні назви. Особа, яка видає переказний вексель, називається трасантом. Особа, яка повинна сплатити борг,- трасатом, а той, хто має отримати борг- ремітентом.

Обсяг комерційного кредиту обмежений величиною вільних коштів, які мають підприємства. Позичковий відсоток за. комер­ційний кредит нижче у порівнянні з платою за банківський. кре­дит. Це пояснюється тим, що головна мета комерційного креди­ту - прискорення обігу коштів.

Банківський кредит надається позичальникам банками у ви­гляді грошових позичок. Цей кредит може використовуватись у двох напрямках - для збільшення обсягу основного капіталу і для оплати боргів за отримані товари.

Поєднання елементів комерційного і банківського кредиту ви­ражається в споживчому кредиті. Цей кредит надається приват­ним особам для придбання речей довгострокового користування. В одних випадках комерційний кредит здійснюється через відстроч­ку плати за товари, одержані в торгових підприємствах.

В сучасній економіці важливу роль відіграє державний кредит. Він охоплює сукупність кредитних відносин, коли позичальниками чи кредиторами є державні органи.

З одного боку, державні позички здійснюються через механізм продажу облігацій підприємствам і приватним особам. З друго­го - держава може надавати кредити тим господарчим галузям і підприємствам, котрі мають для суспільства особливе значення.

В сфері міжнародних Економічна відносин функціонує між­народний кредит. Він здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів іноземним позичальникам. Кошти для міжна­родного кредиту формуються за рахунок використання ресурсів, державних регіональних і міжнародних організацій, міжнародного і національного ринків позичкового капіталу.

По своїй формі ці кредити поділяються на валютні і товарні. Вони включать у себе кредити, що забезпечені товарами, комер­ційними документами, і не забезпечені, так звані бланкові.

В залежності від особливостей кредитора можна виділити приватні, державні кредити і кредити міжнародних організацій. Приватні кредити надаються приватними фірмами і банками. Дер­жавні кредити надаються урядовими кредитними установами. Умо­ви цих кредитів мають у порівнянні з умовами приватних кредитів більш пільговий характер.

З точки зору об'єктів міжнародного кредитування виділяють фінансові і комерційні кредити.

В сучасній економіці важливу роль відіграє державний кредит. Він охоплює сукупність кредитних відносин, коли позичальниками чи кредиторами є державні органи.

З одного боку, державні позички здійснюються через механізм продажу облігацій підприємствам і приватним особам. З друго­го - держава може надавати кредити тим господарчим галузям і підприємствам, котрі мають для суспільства особливе значення.

В сфері міжнародних Економічна відносин функціонує між­народний кредит. Він здійснюється шляхом надання валютних і товарних ресурсів іноземним позичальникам. Кошти для міжна­родного кредиту формуються за рахунок використання ресурсів, державних регіональних і міжнародних організацій, міжнародного і національного ринків позичкового капіталу.

По своїй формі ці кредити поділяються на валютні і товарні. Вони включать у себе кредити, що забезпечені товарами, комер­ційними документами, і не забезпечені, так звані бланкові.

В залежності від особливостей кредитора можна виділити приватні, державні кредити і кредити міжнародних організацій. Приватні кредити надаються приватними фірмами і банками. Дер­жавні кредити надаються урядовими кредитними установами. Умо­ви цих кредитів мають у порівнянні з умовами приватних кредитів більш пільговий характер.

З точки зору об'єктів міжнародного кредитування виділяють фінансові і комерційні кредити.

На сучасному етапі ринкової економіки сформувалася розви­нена банківська система. Ця система має два рівні. Перший рівень цієї системи - Національний банк, який виступає як головний керуючий орган всієї банківської системи. Національний банк виконує ряд важливих функцій. Однією з найбільш важливих і давніх функцій є емісійна. В сучасних умовах значна кількість фінансових розрахунків здійснюється з допомогою безготівкових грошей. Національний банк приймає і зберігає резерви комерційних банків, які утворюються в певній пропорції до суми депозитів у цих банках. Він здійснює різні фінансові операції з державними органами.

Національний банк надає кредити комерційним банкам, здійснює нагляд за діяльністю кре­дитно-фінансових установ і виконанням фінансового законодавства. Другий рівень банківської системи - комерційні банки. Ці банки ведуть роботу в трьох головних напрямках. По-перше, вони приймають вклади від Економічна суб'єктів, ведуть їх поточні рахунки, сплачують по чеках. По-друге, надають кредити підпри­ємствам. По-третє, здійснюють розрахунки між окремими госпо­дарськими одиницями.

Комерційні банки для поширення платіжного обороту в народ­ному господарстві широко використовують кредитні гроші.

Головною метою діяльності комерційного банку є максимізація прибутку і зростання власного капіталу. В той же час банк повинен проводити обережну політику. Якщо він буде без обме­ження видавати за рахунок вкладів кредити, то він може стати неплатоспроможним. Тому банк залишає частину коштів на депо­зитах як резерв. Як правило, резервну норму встановлює держа­ва.

До складу комерційних банків входять також спеціалізовані банки, які здійснюють певні види фінансово-кредитних операцій. Інвестиційні банки здійснюють фінансування і довгострокове кре­дитування капітальних вкладень. Іпотечні банки надають позички: в заставу нерухомості. Експортно-імпортні банки кредитують зо­внішню торгівлю і здійснюють розрахунки з іноземними контр­агентами.

Фінансові операції банку можна поділити на пасивні й активні. Пасивні операції пов'язані з банківськими депозитами.

В сучасних умовах формування значної частини капіталу здій­снюється через механізм акціонерних товариств. Акціонерне то­вариство - це організаційна форма об'єднання коштів підприємств^ організацій, інших юридичних осіб, а також окремих громадян з метою здійснення економічної діяльності. Акціонерне товари­ство формує статутний фонд, який охоплює певну кількість акцій, що випускаються товариством. На товариство накладається від­повідальність за свої зобов'язання в розмірі власного майна.

Кошти акціонерного товариства понад власний капітал становлять його акціонерний капітал. Акціонерний капітал створюється шляхом продажу акцій. Купуючи акцію, покупець одержує цінний папір, який становить титул власності і дає його власнику право на певну частину прибутку акціонерної компанії, так званий ди­віденд.

Акція як титул власності надає акціонеру право брати участь в управлінні акціонерним капіталом. Акція як право на частину прибутку компанії ще не дає її власнику можливість одержувати дивіденди безперервно.

Акціонерні товариства випускають різні види акцій. Перш за все слід виділити акції на пред'явника та іменні. Акція на пред'яв­ника свідчить про те, що її власник має статус акціонера фірми. Іменні акції надають права акціонера тільки тим особам, котрі зареєстровані в документах акціонерної компанії.

В діяльності акціонерних товариств також широко використо­вуються звичайні і привілейовані акції. Володіння звичайними акціями надає власнику право на отримання дивідендів у залеж­ності від фінансових результатів господарського року, а також можливість брати участь у вирішенні питань діяльності акціонер­ного товариства шляхом голосування.

Особливість привілейованих акцій полягає в тому, що вони в більшій мірі порівняно із звичайними акціями забезпечують своїх власників гарантованими дивідендами.

Існують два види привілейованих акцій:

1. Які забезпечують отримання фіксованого дивіденду. Ці акції з точки зору економічного змісту наближаються до облігацій.

2. Що передбачають виплату дивідендів двома методами: а) власник акції отримує фіксований дивіденд разом із правом участі в розподілі прибутку компанії; б) фіксований дивіденд до­повнюється виплатою в залежності від дивіденду по звичайних акціях.

Акції - це один із головних видів цінних паперів, тобто таких фінансових документів, що надають право його власнику отрима­ти у майбутньому грошовий доход. Цінні папери в ринковій економіці мають свій власний ринок. Головну частину цього ринку становить фондова біржа.

Фінанси включають лише ті відносини, які стосуються процесу утворення, розподілу та використання фондів грошових коштів на підприємствах, у регіонах і народному господарстві країни в цілому. Фінанси обслуговують кругооборот та оборот виробничих фондів у грошовій, виробничій та товарній формах, а також охоплюють широкий спектр податкових платежів населення, позики, лотереї, вклади в банках тимчасово вільних коштів від юридичних та фізичних осіб.

Фінансові відносини складаються також між підприємствами і банками, організаціями матеріально-технічного постачання; у внутрігосподарських зв’язках, особливо за умов розвинутого внутрігосподарського розрахунку; при акціонуванні певної частини суспільного виробництва також народжуються нові форми фінансових відносин, які сприяють залученню додаткових коштів трудящих у виробництво й заохоченню підвищення продуктивності та інтенсивності праці.

Фінанси функціонують через фінансову систему, яка включає сукупність різних форм організації фінансових відносин між державою і підприємствами, між підприємствами, організаціями, відносини держави з підприємствами та організацій з населенням. Найважливішими інструментами даної системи є податки, платежі до бюджету, платежі за державні кредити, рентні платежі, формування бюджетних та позабюджетних фондів і їх використання для задоволення суспільних потреб та ін.

Метою теми – є дослідження руху коштів в країні, які забезпечують безперервне функціонування суспільного виробництва та бюджетної сфери.