Проблемні питання

1. Чому перехід від однієї економічної системи до іншої супроводжується значним економічним спадом?

2. Які економічні передумови стали причиною розпаду командно – адміністративної системи?

3. Які причини спонукали постсоціалістичні країни до вибору різноманітних форм переходу до ринкової економіки?

Питання для самостійного вивчення

1. За якими основними ознаками визначається необхідність та глибина державного втручання в економіку?

2. З яких причин приватизація та роздержавлення власності як найважливіші закономірності переходу до ринкової економіки привели до значного спаду виробництва?

Література

П.1 с. 328-343 П.30 с. 466-482 П.65 с. 66-73

П.7 с. 340-346 П.44 с. 261-273 П.69 с. 368-372

П.19 с. 312-331 П.57 с. 314-327 П.75 с. 169-175

Тема 13. Підприємство (фірма) в перехідній економіці

Однією з найважливіших проблем реформування економічної системи України, створення поля дії ринкових законів є становлення та розвиток підприємництва. Тому підприємництво слід розглядати як провідну, об'єктивно обумовле­ну форму реалізації власності і, насамперед, власності на засоби виробництва, бо той, хто є власником засобів виробництва, може, здійснивши найм робочої сили (або без нього: сам чи зусиллями своєї родини), організувати процес ви­робництва, керувати цим процесом або доручати керівництво якомусь іншому працівнику, привласнювати результати цього виробництва і розпоряджатись на свій розсуд тією часткою прибутку, яка залишиться після сплати податків і платежів до бюджету.

Особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, має керуватись такими принципами:

1. вільний вибір видів діяльності;

2. залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяль­ ності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

3. самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виробленої продукції, встановлення цін на неї;

4} вільний найм працівників;

5) залучення і використання всіх видів ресурсів, використання яких не за­боронено або не обмежено чинним законодавством;

6. вільне розпорядження прибутком, який залишається після сплати по­ датків та внесення платежів;

7. самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньо­ економічної діяльності - використання належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Сутність підприємницької діяльності може бути з'ясована в процесі вико­нання ним певних функцій, а саме:

1. підприємець бере на себе Ініціативу поєднання факторів виробництва, тобто організувати процес виробництва товарів (послуг) з метою отримання прибутку¹;

2. підприємець визначає стратегію і тактику діяльності підприємства (фірми) і бере на себе відповідальність за результати такої діяльності;

3. підприємець - це новатор, який, застосовуючи комерційний підхід, впроваджує нові види продукції (послуг), нові технології, нові форми органі­ зації справи;

4. підприємець - людина, яка не боїться ризику і свідомо йде на нього заради досягнення мети — отримання прибутку.

Як бачимо, щоб успішно виконувати зазначені функції, цій людині по­винні бути притаманні певні здібності, серед них — ініціативність, здатність самостійного мислення та прийняття рішень, завзятість щодо досягнення мети, вміння організувати та вести за собою колектив, зробити цей колектив групою однодумців.

Виділяють три основних види підприємницької діяльності: виробничу, комерційну (торговельну) та фінансову.

Виробнича підприємницька діяльність охоплює фазу виробництва та фазу споживання товарів (послуг). Діяльність вважається доцільною, якщо річний прибуток складає 15-20% від витрат.

Комерційна (торговельна) - пов'язана з проведенням операцій та угод з перепродажу товарів (послуг). Вважається доцільною, якщо чистий прибуток складає не менше 20-30% грошової виручки.

Фінансова - передбачає купівлю-продаж грошей, валюти, цінних паперів. Цей вид підприємницької діяльності буде доцільним, якщо фінансові угоди забезпечуватимуть прибуток на рівні не нижче 5-15%.

Підприємницька діяльність може здійснюватись у певній організаційній формі і вибір такої форми є одним із відповідальних етапів формування підприє­мництва. Звичайно, кожний підприємець намагається обрати найдоцільнішу організаційну форму діяльності, яка б відповідала меті діяльності, її конкрет­ним умовам, найбільш повно захищала майнові інтереси її учасників та врахо­вувала фінансові можливості підприємця. Вибір такої форми - виключне пра во підприємця.

Домінуюче місце серед організаційних форм на мікроекономІчному рівні належить підприємству (фірмі) Маємо зазначити, що підприємство (фірму) можна розглядати, з одного боку, як систему соціально-Економічна відносин, які складаються на нижчому, пер­винному (мікроекономІчному) рівні суспільного виробництва, а з другого — як систему організаційно-технічних та організаційно-правових відносин у цій ланці. Звичайно, для економічної теорії визначальними є саме соціально-економічні відносини. В економічній та юридичній літературі підприємство (фірма) розгля­дається як самостійний господарюючий суб'єкт, який має свій статут, права юри­дичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну (торговель­ну) діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу).

Одже, виходячи з вищенаведеного визначення, підприємству притаманні такі риси:

1. це самостійний господарюючий суб'єкт;

1. воно має власний статут, який затверджується власником (власниками) майна, а для державних підприємств - власником майна за участю трудового колективу; статут визначає предмет і цілі діяльності підприємства, його органи управління, компетенцію та повноваження трудового колективу, порядок ут­ ворення майна підприємства (до статуту можуть включатися також положен­ ня, пов'язані з особливостями діяльності підприємства);

2. підприємство може здійснювати будь-які види господарської діяльності, якщо вони не заборонені чинним законодавством і відповідають цілям, перед­ баченим його статутом;

4) мета діяльності будь-якого підприємства - отримання прибутку (доходу). Кожне підприємство повинно мати:

а) самостійний баланс;

б) розрахунковий та інші рахунки в установах банків;

в) печатку із своїм найменуванням, а промислове підприємство - також товарний знак.

Майно, необхідне підприємству для здійснення діяльності, передбаченої статутом (основні фонди, оборотні фонди, інші цінності, вартість яких відобра­жається на самостійному балансі підприємства), може формуватись шляхом:

1. грошових та матеріальних внесків засновників підприємства;

2. доходів, одержаних від реалізації продукції, а також інших видів госпо­ дарської діяльності;

3. доходів від цінних паперів;

4. кредитів банків та інших кредиторів;

5. капітальних внесків і дотацій з бюджету;

6. надходжень від роздержавлення та приватизації об'єктів власності;

7. придбання майна іншого підприємства (організації);

8. благодійних внесків, пожертвувань від підприємств, організацій, гро­ мадян;

9. інших джерел, які не заборонені чинним законодавством.

Підприємство може розпоряджатися належним йому майном на праві влас­ності або на праві повного господарчого відання. В останньому випадку це сто­сується державного підприємства, яке має право розпоряджатися закріпленим за ним державним майном на свій розсуд і здійснювати щодо майна будь-які дії, що не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства.

Підприємство створюється:

1. згідно з рішенням власника (власників) майна чи уповноваженого ними органу або за рішенням трудового колективу;

2. в результаті виділення із складу діючого підприємства одного або кількох структурних підрозділів, якщо на це є згода власника чи уповноваженого ним органу;

3) внаслідок примусового поділу Іншого підприємства відповідно до ан-тимонопольного законодавства України.

Здійснення господарської діяльності підприємством може мати місце тільки після його реєстрації в органах державної влади у порядку, передбачено­му чинним законодавством. Ліквідація і реорганізація (злиття, приєднання, виділення, перетворення) підприємства проводиться за рішенням власника, в окремих випадках, передбачених Законом України "Про підприємства в Ук­раїні" - за рішенням власника та трудового колективу, а також - за рішенням суду або господарського суду.

Крім зазначених випадків, підприємство може припинити діяльністьу разі:

а) прийняття рішення про заборону його діяльності через невиконання умов, встановлених законодавством;

б) визнання у судовому порядку недійсними установчих документів І рішен­ ня про створення підприємства;

в) визнання його неплатоспроможності - банкрутом.

У свою чергу, в системі відносин приватної власності виділяють одноосібні (індивідуальні), сімейні, а також підприємства, що засновуються на приватній власності однієї І більше фізичних та юридичних осіб; приватні підприємства можуть бути створені з правом використання праці найманих працівників або без права найму робочої сили.

В системі відносин колективної власності виділяють:

1) підприємства, що засновані на партнерстві, і передусім корпорації як ко­лективне утворення, що засноване на об'єднанні не тільки осіб, а й капіталів; до учасників корпорації може відноситись держава, власники основної маси (контрольних пакетів) акцій - приватні особи чи організації, дрібні володарі акцій - акціонери, що складають основну частину учасників корпорації;

2) колективні, які засновані на:

• власності трудового колективу у разі переходу всього майна державно­ го підприємства у власність трудового колективу, викупівлі орендованого май­ на або набуття колективом майна в інших випадках, передбачених законом;

• власності кооперативу як добровільного об'єднання громадян для вільного ведення господарської або іншої діяльності, яка грунтується на осо-

бистій участі у діяльності кооперативу, використанні власного чи орендовано­го майна;

• власності громадської або релігійної організації.

Враховуючи, що в умовах ринкової економіки значну роль відіграють і мають велику питому вагу такі колективні підприємства як господарські това­риства, доцільно детальніше зупинитись на їх характеристиці²

Зазначені види господарських товариств відрізняються одне від одного насамперед, мірою та порядком здійснення майнової відповідальності з боку його учасників. Так, акціонерне товариство має статутний фонд, поділений на визначену кількість акцій рівної номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов'язаннями тільки майном товариства; акціонери відповідають за зобов'язаннями товариства тільки в межах належних їм акцій.

Статутний фонд товариства з обмеженою відповідальністю складається з паїв, які вносять його учасники; розмір кожного із учасників визначається в установчих документах і вони несуть відповідальність лише в межах своїх внесків.

Учасники товариства з додатковою відповідальністю, як і попереднього, відповідають за його борги своїми внесками до статутного фонду, але при недо­статності цих сум - додатково своїм майном в однаковому для всіх учасників у розмірі, кратному до внеску кожного учасника (граничний розмір відповідаль­ності передбачається в установчих документах).

Учасники повного товариства несуть солідарну відповідальність за всі успіхи або збитки товариства; у разі неплатоспроможності (банкрутства) кожний з учасників сплачує борги не тільки за себе, а й за неплатоспроможних партнерів усім своїм майном.

Командитне (змішане) товариство складається з одного або більше учасників, які несуть повну (солідарну) відповідальність та одного або більше учас­ників з обмеженою відповідальністю. Управління таким товариством здійсню­ють тільки учасники з повною відповідальністю.

В усіх країнах світу сьогодні функціонують також державні підприємства. Основна їх мета - здійснення пріоритетних загальнодержавних наукововиробничих і науково-технічних програм, формування інфраструктури, необхід­ної для функціонування всієї соціально-економічної системи.

Головною ознакою державного підприємства є те, що держава або контрольовані державою установи, володіють часткою капіталу, достатньою для контролю за цим підприємством. Серед державних підприємств виділяють:

1) підприємства, засновані на загальнодержавній власності, в т.ч. казенні товариства; особливістю останніх є те, що вони:

• не підлягають приватизації;

• можуть входити в об'єднання лише за погодженням з Кабінетом Міністрів України;

• майно, що є у державній власності і закріплено за казенним підприємством, належить йому на праві оперативного управління.

2. підприємства, засновані на власності республіканській (Автономної республіки Крим);

3. підприємства комунальні, засновані на власності адміністративно-територіальних одиниць.

Загальнодержавні та комунальні підприємства засновуються за рішенням органів, уповноважених управляти відповідно державним або муніципальним майном України, а казенні - за рішенням Кабінету Міністрів України.

Залежно від обсягів діяльності підприємства поділяються на великі, се­редні та малі. Найчастіше критерієм визначення підприємств за цією ознакою кількість працюючих. Відповідно до законодавства України (Закон "Про підприємства в Україні") до малих підприємств належать новостворювані та діючі підприємства з чисельністю:

1. в промисловості та будівництві - до 200 осіб працюючих;

2. в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб;

3. у науці і науковому обслуговуванні - до 100 осіб;

4. у галузях невиробничої сфери - до 25 осіб;

5. у роздрібній торгівлі - до 15 осіб.

Малі підприємства мають змогу гнучко та швидко реагувати на кон'юнк­туру ринку, на запит споживача, пристосовуватись до потреб НТП. Однак в умовах жорсткої конкуренції без взаємозв'язку з великими підприємствами (фірмами) їм важче отримати інформацію, необхідну сировину, кредити, прид­бати патенти на новітні технології, прогнозувати зміни на ринку збуту

Підприємства (фірми) мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, торговельну (комерційну) та інші види діяльності, але такі об'єднання не повинні суперечити антимонопольному законодавству України. Підприємства (фірми) можуть об'єднуватись в:

1. асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності; такі об'єднання не мають права втручатися у виробни­чу і комерційну діяльність будь-якого з її учасників;

2. корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повно­ важень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;

3. консорціум - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківсь­кого капіталу для досягнення спільної мети;

4. концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;

5) інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншим принципами. В об'єднання підприємств, зареєстроване в Україні, можуть входити

підприємства інших держав. Підприємства, які входять до складу зазначених

об'єднань, зберігають права юридичної особи; об'єднання не відповідає по зо­бов'язаннях підприємства, а підприємство - по зобов'язанннях об'єднання, якщо інше не передбачено статутними документами.

Отже, фонди (капітал) як економічна категорія ринкової економіки відоб­ражає відносини, які складаються нарівні підприємства (фірми) щодо вико­ристання ним у процесі виробництва товарів (послуг), відповідних ресурсів (матеріальних, грошових) з метою отримання прибутку (доходу).

Фонди підприємства поділяються на виробничі, які беруть участь, в про­цесі виробництва, і невиробничі (житлові будинки, їдальні, дитячі та лікувальні заклади, інші об'єкти соціального призначення). Останні виконують специф­ічну функцію - створюють необхідні умови для відтворення робочої сили (здат­ності робітників, службовців до праці).

В свою чергу, серед виробничих фондів виділяють:

1) основні виробничі фонди, які складаються з активної частини (верстати, механізми, прилади, обладнання, транспортні засоби тошо), що бере безпосе­редню участь у процесі виробництва, і пасивної, що створює відповідні умови для процесу виробництва (промислові будівлі, споруди, конструкції тощо); зви­чайно, кожний підприємець зацікавлений у тому, щоб частка активних вироб­ничих фондів була якомога більшою, проте її не можна збільшувати занадто, бо це позначиться на умовах виробництва і призведе до погіршення викорис­тання активної частини виробничих фондів.

2. оборотні фонди (сировина, матеріали, комплектуючі вироби, джерела енергії тощо), які повністю споживаються протягом кожного виробничого циклу і тому повністю переносять свою вартість на вартість виробничої продукції;

3. фонди обігу, до яких відносять готову продукцію та грошові кошти підприємств, що знаходяться на їхніх рахунках у банках.

Економічні відносини, які складалися майже на протязі восьми десятиліть на терені бувшого СРСР, не дозволяли не лише розвивати підприємництво як систему Економічна відносин, а взагалі вести дослідження в економічній літературі з приводу свободи господарювання. Підприємництво характеризувалося як система відносин властивих лише капіталізму, оскільки передбачає з одного боку використання найманої праці, а з іншого боку стверджує матеріальну нерівність в суспільстві. В умовах транзитивного стану економіки, підприємництво виступає основним напрямом удосконаленням господарської діяльності і важливою умовою створення ринкового середовища.

Розвинуте конкурентне середовище повинно забезпечити однакові умови функціонування індивідуального дрібного підприємництва із системою колективних підприємств, акціонерних товариств, кооперативів, спільних та державних підприємств. Різні форми підприємницької діяльності повинні забезпечити не виключення, а доповнення у розвитку виробничої діяльності. Особливого розмаху в останні роки набрала так звана “демократизація капіталу”, тобто акціонування підприємств, коли тисячі громадян стають співвласниками підприємства і приймають безпосередню участь в управлінні виробництвом та розподілі доходів.

Підприємство — це самостійна господарська одиниця з правами юридичної особи, яка функціонує на основі відповідної форми власності у різних галузях народного господарства.

Трансформування базисних (Економічна) відносин у перехідний період неминуче вимагає реформування надбудови і в першу чергу правових відносин. На базі нової Конституції повинні бути розроблені закони, інструкції, положення і т.д. Реформування надбудови вимагає порівняно невеликих матеріальних затрат, проте зустрічає опір старих структур.

Чисто ринкові економічні відносини існують в наукових моделях. Економічна система розвинених країн з високим рівнем життя являє собою змішану економіку, для якої характерне поєднання приватної та державної форми власності, плану та ринку, регулювання соціальних проблем та ін.

Теоретичним джерелом змішаної економіки є інституційно-соціальний напрямок (інституціалізм), представники якого (Т.Веблен, А.Гобсон та ін.) стверджували, що головним інститутом економічної системи є не ринок, а держава, яка повинна здійснювати регулювання всіх інших інститутів – ринків, корпорацій та ін.

Обмеження сфери приватної та розширення сфери державної власності повинно бути покладено в основу розвитку Економічна відносин вважали представники інституту діалізму.

За співвідношенням приватної і державної власності, ринкових та державних важелів управління господарством відрізняються змішані економіки США і Японії, країн Західної Європи.

Найбільш вдалою моделлю переходу до змішаної економіки є послідовна зміна існуючих виробничих відносин новими, ринковими, при якій виключені руйнівні процеси для економічного потенціалу країни й життя населення.

Практика переходу країн до ринку має в своєму арсеналі три основні моделі: еволюційну, “шокової терапії”, жорсткого регулювання.

Еволюційним шляхом до ринку рухались розвинені країни на протязі кількох століть, такий шлях надто довготривалий і непрактичний для нашої епохи.

Швидка зміна планових Економічна відносин ринковими, що отримала назву “шокової терапії” теж має значні недоліки, так як утворювальна робота в цій моделі більш носить характер руйнівної, призводить до спаду виробництва, різкого погіршення життя населення, зростання безробіття і т.п. Чим більше зруйнована попередня система, тим більше часу потрібно для створення нової.

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку передбачає здійснення перехідного процесу під контролем держави (Китай, Куба, Білорусія).

Перехід всіх постсоціалістичних країн до змішаної ринкової економіки показав переваги саме цієї моделі головними напрямками регулювання економіки перехідного стану є:

• поєднання різних форм господарювання;

• звуження сфери директивного планування і посилення ринкового регулювання;

• проведення відкритої зовнішньоекономічної політики;

• розмежування функцій центральних та місцевих органів;

• розширення господарської самостійності підприємств.

Кожна країна, що обрала шлях до ринкової економіки (змішаної) визначає для себе принципову модель переходу та її параметри. Модель переходу повинна враховувати специфічні умови кожної конкретної держави і особливості стану економіки.

Одна з важливих задач формування ринкових відносин – утворення інститутів ринкової інфраструктури. Ринкова економіка – найскладніший механізм взаємозв’язку десятків мільйонів виробників та споживачів. Ринкова інфраструктура – це система Економічна та правових (що дуже важливо) установ (інститутів), обслуговуюча цей механізм шляхом організації руху товарних та грошових потоків, їх розподіл в тимчасовому та регіональному аспектах з урахування потреби безперебійного функціонування ринкового механізму.

В перехідній економіці в процесі формування різних ринків (товарів, праці, капіталу) поступово виникають відповідні інститути: товарні біржі та біржі праці, різних видів бюро по працевлаштуванню та перепідготовці кадрів, фондові та валютні біржі, утворюється якісно нова банківська система.

Формування інститутів ринкової інфраструктури в перехідній економіці має цілий ряд особливостей. По-перше, більшість з них утворюється заново, на “нустому місці”. В роки планової економіки не було товарних, фондових та валютних бірж. По-друге, в зв’язку з цим, утворення їх відбувається в кількостях, не адекватних потребам ринку. Більша половина всіх банків – дрібні, не здатні конкурувати із західними банками. По-третє, спочатку не всі інститути виконують властиві їм функції.Це стосується, зокрема, товарних бірж, які повинні проводити товарні операції масових сировинних і продовольчих товарів. По-четверте, створення вищеназваних інститутів, проходить часто без відповідної правової бази, що ускладнює їх функціонування та породжує багато зловживань. По-п’яте, особливо слід відмітити суттєве поширення в цій сфері шахрайських організацій, фінансових пірамід і т.д.

Принципові зміни проходять в банківській сфері. Замість практично єдиної державної банківської системи, що властива плановій економіці, формується двохрівнева система, яка більше відповідає ринковій економіці. Їх нихній рівень складає широка сітка комерційних банків, які виконують (як і більшість інших інститутів ринкової інфраструктури) роль посередників між виробниками і споживачами. Їх діяльність контролюється національним банком Українишляхом встановлення облікової ставки процента і обов’язкової норми резервів. Подібні перетворення характерні й для інших країн що здійснюють перехід від планової економіки до ринкової. Обов’язковою умовою перехідного стану є зміна структури властивості.

Метою теми – є: визначення суті підприємництва як певної системи функціонування підприємств, в основу якої покладені демократичні форми його економічної діяльності та процесу капіталізації виробництва в умовах реформування відносин власності, створення нових типів підприємств, визначення місця і ролі підприємства в системі підприємницької діяльності, формування його прибутків і фондів як окремого суб’єкта.