Тема 12. Закономірності та особливості розвитку перехідних економік

Історично країни розвиваються обираючи кожна з них свій, на перший погляд, неповторний шлях свою економічну структуру опираючись на свої національні традиції, звичаї, досвід інших народів та поколінь, свої економічні можливості. Проте кожне особливе в розвитку економіки безпосередньо опирається на загальне і витікає з нього, створюючи таким чином певну систему суспільного розвитку. Сукупність всіх Економічна процесів, що відбуваються в суспільстві на основі діючих в ньому майнових відносин і організаційних форм, являє собою економічну систему суспільства.

Основними елементами економічної системи являються соціально-економічні відносини, які базуються на формах власності на економічні ресурси і результати господарської діяльності, що склалися в кожній економічній системі, організаційні форми господарської діяльності, господарський механізм, тобто спосіб регулювання економічної діяльності на макрорівні, конкретні економічні зв’язки між суб’єктами господарювання.

Процес формування і функціонування економічної системи включає три етапи. Перший - поступове становлення (виникнення) системи, що веде до її ствердження в суспільстві як панівної. Другий – період зрілості, повного дозрівання в процесі функціонування всіх її можливостей, історичних переваг. Третій - поступове “відмирання” в умовах зародження і розвитку елементів нової, майбутньої системи.

Історичний характер всякої системи (становлення, зрілість, відмирання) обумовлює те, що в розвитку суспільства виникають особливі – перехідні стани. Характерними особливостями таких станів являються: а) співіснування елементів старої і нової системи; б) особливий характер протиріч – боротьба елементів економіки, що відмирає з елементами економіки, що народжується; в) нестійкість економіки, що обумовлена самою трансформацією суспільства, яка проявляється в альтернативності варіантів його майбутнього.

Матеріальна основа перехідних станів, що створює два етапи із трьох в функціонуванні Економічна систем, двояка. З одного боку, як засвідчує історія, – це зміна домінуючих факторів виробництва. З другого боку, перехідний стан – це зміна характеру зв’язків між людьми.

В зв’язку з неоднаковим рівнем розвитку різних країн, перехідний стан в сучасному світовому співтоваристві являється більш складним і багатогранним. Це перш за все “постіндустріальні” тенденції, не менш вагомими є інтеграційні процеси, що посилаються в розгалужених світових зв’язках; створення міжконтинентальних об’єднань, прискорення розвитку відносно “економічно занедбаних” країн. Вплив на протікання процесів перехідного стану, подолання “різнорівневості” в розвитку країн здійснюється на підставі прискореного індустріального розвитку “економічно відсталих країн” і глобалізації ринкових відносин.

Основна задача перехідного періоду – це наповнення структурних елементів економічної системи новим змістом. При функціонуванні централізованої економіки елементи ринкової економічної системи не можуть виникнути, прорости з іншої системи, як це було при докапіталістичних формаціях, тому для створення ринкових структур необхідний певний час – особливий перехідний період.

Розвиток ринкових відносин не обмежується лише лібералізацією економіки (вільна купівля-продаж товарів та послуг, обмеження впливу держави на ціноутворення і т.д.). Як показали перші роки переходу України до ринку це веде до системи “дикого капіталізму” з диктатом виробника, що суперечить інтересам споживача. Дійсно нову сучасну ринкову систему можна створити лише за умови суттєвої зміни основних елементів економічної системи: продуктивних сил, виробничих відносин та надбудови.

Реформуючи основні елементи економічної системи необхідно до уваги брати первісність продуктивних сил у відношенні до виробничих відносин, та останніх відносно надбудови.

У перехідний період розвиток продуктивних сил повинен супроводжуватись формуванням відповідних виробничих відносин. При чому в першу пергу слід реформувати відносини власності: провести роздержавлення та створити різноманітність форм. Поряд з цим необхідно змінити систему управління економікою: здійснити перехід від планової економіки директивного типу до економіки що регулюється ринковими методами та державними індекативними планами. У перехідний період повинні бути реформовані фінансова та податкова системи, грошовий обіг, система соціального забезпечення та інші. Перехід до ринкової економіки нездійсненний без сформованої інфраструктури ринку: системи бірж, необхідних банків і їх структури, інвестиційних страхових компаній та інших комерційних установ які обслуговують ринкові відносини. А це все потребує певного часу та матеріальних ресурсів.

В плановій економіці виділялись дві форми власнолсті на засоби виробництва: державна та колгоспно-кооперативна. Крім того, існувала особиста власність громадян на предмети споживання. Однак корінною рисою всіх цих форм було одержавлення, тобто придушення державою всіх несанкціонованих їх форм життєдіяльності, панування в усіх сферах Економічна відносин тоталітарного контролю. Особливо яскраво це проявилось в рамках самої державної власності, що охопила 90% всіх засобів праці в народному господарстві. Однак і розвиток кооперативної власності регулювався державними директивами. Особиста власність громадян також була “обставлена” обмеженнями та заборонами з боку держави (розміри садового будиночка, його висота і т.д.).

Тому основний зміст перетворень відносин власності, створених в плановій економіці, це подолання згаданого одержавлення, тобто ліквідація тоталітарного державного панування в цій сфері. Роздержавлення охоплює всі форми власності. В рамках самої державної власності воно проявляється насамперед в усуненні її фактичної монополії, розвитку інших форм – допуску плюрализму форм власності. Державні ж підприємства, що збережуться повинні будуть докорінно змінити характер свого функціонування, перейти на умови комерціалізації: відмовитися від форм патерналізму (субсидії, пільги, вигідні ціни, тверді замовлення, і ін.); перейти на рівні з іншими формами умови господарювання, зокрема, на жорстке бюджетнеобмеження; широко використовувати в цілях більшого динамізму акціонерну форму та ін. Накінець, один із шляхів роздержавлення в цій області – приватизація, тобто зміна державної форми на приватну.

Кооперативна власність притаманна і ринковій системі. Процес роздержавлення її в перехідній економіці складається в забезпеченні реальної добровільності всіх її членів, самостійності в господарській діяльності, всіх можливостей і прав як суб’єкта ринкових відносин. Усунення тоталітарних обмежень в області особистої власності проявляється в подоланні зрівнялівки в розподілі, ліквідації обмежень в правах мати певне особисте майно, поява багатоканальних джерел особистих доходів.

Важливий момент в перетворенні власності в рамках перехідної економіки – швидкий розвиток приватної власності. Це найбільш динамічний сегмент перехідної економіки, що в найбільшій мірі володіє здатністю до перетворення всієї економіки на початку розвитку підприємництва. Як показує практика на початковому етапі перехідної економіки приватна власність виникає переважно в сфері обігу охоплює дрібні, рідше середні підприємства.

Приватизація одна із форм роздержавлення власності, важливий засіб створення економічної структури виробництва, адекватної до ринкової системи. Пиватизація пов’язана з створенням не лише приватної власності однієї особи, але і – що спостерігається частіше, – з утворенням власності колективно-приватної у вигляді акціонерних колективів.

Сама по собі приватизація це характерне явище і в ринковій економіці. Необхідність приватизації в сучасній економіці викликана перш за все розвитком ініціативи мас і можливості її втілення в виробництво.

Основною причиною приватизації, особливо в слабо розвинених країнах послужило викликане бюджетними кризами усвідомлення того, що державні підприємства, як правило розтранжирюють національне багатство.

Як свідчить досвід європейських розвинутих країн, шляхи приватизації державного майна можуть бути різноманітними, серед них – викуп державного майна колективами, групами громадян, або окремими фізичними особами. В свою чергу купівля-продаж здійснюється за гроші, сертифікати і т.д.

Форми продажу теж різна: на аукціонах, пряма капіталізація, інвестування за купони (безкоштовна роздача). В Україні спочатку набула поширення ваучерна та сертифікатна приватизація.

Головне завдання приватизації – забезпечити критичну масу інституціальних змін, коли у приватному секторі економіки зосередиться переважна частина виробництва товарів і послуг.

На ділі, роль держави при деяких змінах його функцій в перехідній економіці зростає. Саме держава в перехідній економіці покликана активно сприяти формуванню нової майбутньої систем. Найважливішими особливими функціями держави в перехідній економіці є: по-перше, керівництво ліберилізації цін, зовнішньоекономічної ліберилізації, фромування інститутів ринкової інфраструктури, проведення антимонопольної політики і т.ін.; по-друге, керівництво процесом приватизації, визначення її маштабів, термінів і форм проведення, оцінка державного майна що приватизується і т.д.; по-третє, вкрай важливе, – чого особливо нехватає перехідній економіці України, – забезпечення правової бази всіх перетворень; по-четверте, вміле проведення макроекономічної політики – кредитно-грошової, податкової, політики доходів і ін.

Перехідний період – особливий період в еволюції суспільства, протягом якого відбувається зміна економічної системи. У цей період руйнується стара і створюється нова система господарювання. Основна задача перехідного періоду – створювальна, тобто наповнення структурних елементів економічної системи новим змістом. При функціонуванні централізованої економіки елементи ринкової економічної системи не можуть виникнути, як це мало місце при зміні докапіталістичних формацій. Тому для створення ринкової економіки необхідний визначений час – особливий перехідний період у надрах старої системи.

З початку 1990-х Україна вступив у складний період ламання економическої системи і переходу від моделі соцалистического планового господарства до моделі, орієнтованої на ринкові відносини. Перехідна економіка означає, що в країні вже зруйнована одна система Економічна відносин, що самовідтворюються, але ще не склалася інша, що самовідтворюється на іншій основі. Проблемі ринкової трансформації Росії і ряду других країн присвячена досить велика література (оглядова, аналітична, прогнозна). Політики і вчені підводять і обговорюють перші практичні підсумки перетворень, дають критичні оцінки діям економістів-реформаторів, розробляють рекомендації на майбутнє.

У розумінні самоі категорії «перехідна економіка» немає єдності. Однак можна виділити дві сукупності основних підходів до даної проблеми. Перша сукупність визначається рамками моделі « цивілізації, щодоганяє,», що без застережень випливає, зокрема, російський економіст Э.Гайдар, визначаючи пріоритети перехідної економіки як «модернізацію країни, розчищення соціально-економічного простору для сучасного суспільства».

Ключові перетворення в процесі демонтажу командної економіки – лібералізація, фінансова стабілізація, приватизація – розглядаються створення в перехідних економіках галузевої і соціальної структури, близької до галузевої і соціальної структури розвитих країн з ринковою економікою, що вступають у стадію постіндустріального суспільства.

У рамках технологічного детермінізму можливі й інші підходи до проблем економічного росту, модернізації і перехідної економіки, що акцентують активну роль держави в процесі трансформації. Наприклад, голова Комітету Держдуми Росії по економічній політиці С. Глазьєв обґрунтовує свою програму модернізації Росії на основі удосконаленої методології технологічного детермінізму – концепції довгострокового техніко-економічного розвитку як процесу послідовного заміщення техніко-Економічна укладів.

Іншу, відмінну от модернизационных, сукупність підходів до перехідної економіки можна об'єднати під загальною назвою «альтернативних». Виділяють два з них: неоформационный і «світій-системний».

Метою теми є: вивчення особливостей трансформації суспільства на даному етапі, з огляду на перехідний стан, як період корінного ламання однієї системи і формування елементів інша.