Література:

П.2 с. 147-184 П.50 с. 129-170 П.68 с. 76-107

П.3с. 165-203 П.52 с. 87-156 П.69 с. 326-352;

П.4 с. 34-38 П.53 с. 24-29; с. 415-458

П.5 с. 5-16; с. 178-186 П.71 с. 290-318

с. 35-109 П.55 с. 58-72; П.76 с. 60-72

П.9 с. 256-285 с. 88-135 П.78 с. 17-32

П.16 с. 30-45 П.56 с. 131-144 П.79 с. 51-784

П.25 с. 85-137; П.59 с. 170-194 с. 163-175

с. 159-233 П.62 с. 68-107; П.80 с. 55-83

П.29 с. 125-156 с. 116-127

Тема 8. Капітал, як економічна категорія і фактор виробництва. Оборот капіталу.

Теорія капіталу є однією з найбільш важливих та складних частин економічної теорії. Трактування капіталу багатостороннє – це “речовинні” та “грошові” теорії “людського капіталу”.

Капітал взагалі (від лат. Capitalus – головний) – це абстракція, але не довільна, а змістовна. Термін “капітал” має багато значень: він може трактуватися і я к запас матеріальних благ, і як щось, яке включає в себе не тільки матеріальні речі, але і матеріальні елементи, такі, як людські здібності, освіта.

У залежності від сфери використання розрізняють промисловий капітал, який обслуговує процес промислового виробництва, тор­говельний капітал, пов'язаний з реалізацією вже виготовленої про­дукції, грошовий (чи позичковий), який обслуговує надання капі-^галу в позику, та капітал, пов'язаний із власністю на землю.

Власники промислового, торговельного, позичкового, земельного капіталів залучають капітали в обіг заради отримання прибутку. Промисловий капіталіст одержує середній прибуток, торговель­ний - торговельний прибуток, позичковий - позичковий відсоток, земельний - ренту.

Промисловий капітал в ході свого руху проходить три стадії, на кожній з яких отримує певну форму та виконує певні функції. Розглянемо цей процес.

Промисловий підприємець для того, щоб налагодити процес виробництва, повинен спочатку закупити фактори виробництва - робочу силу та засоби виробництва, без яких не можливе вироб­ництво. Цей процес здійснюється в сфері обігу, на ринках праці, ресурсів. Це перша стадія кругообороту капіталу, який виконує функцію підготовки процесу виробництва. Капітал існує в грошовій формі, яка змінюється на продуктивну.

Друга стадія кругообороту капіталу - це безпосередньо процес виробництва. Він здійснюється в сфері виробництва. Капітал ви­конує функцію створення нової вартості, в тому числі додаткової вартості. Капітал існує в формі продуктивного капіталу, яка змі­нюється товарною.

На третій стадії капітал знов перетворюється у грошову форму, ї тому вважається, що процес кругообороту капіталу завершився

Для забезпечення процесу безперервного виробництва промис­ловий капітал повинен одночасно знаходитись на кожній з трьох стадій.

Після завершення одного кругообороту капіталу підприємець знову закуповує засоби виробництва і робочу силу, здійснює^ про­цес виробництва, реалізує товари і т. д. Кругооборот капіталу повторюється знов і знов. У процесі одного кругообороту до підприємця первісне аван­сована вартість повертається не повністю.

Процес кругообороту капіталу, що безперервно повторюється, в ході якого до підприємця повністю повертається в грошовій фор­мі авансований капітал, називається оборотом капіталу.

Швидкість обороту капіталу залежить від багатьох факторів. В легкій та харчовій промисловості капітал обертається скоріше, ніж у важкій промисловості. Але незалежно від галузі підприємець зацікавлений у тому, щоб його капітал обернувся скоріше. Час обороту капіталу - це період часу, протягом якого до під­приємця повертається сума авансованого капіталу. Він складає­ться з двох частин: часу обігу і часу виробництвам В свою чергу час обігу охоплює час закупки факторів виробництва і час реа­лізації продукції. Час виробництва охоплює знаходження сировини у формі запасів, перерви, пов'язані з технологією, організацією виробництва, і безпосередньо робочий період, протягом якого ви­готовляється продукція. Підприємець зацікавлений у тому, щоб зменшити час обігу капіталу, скоротити час купівлі факторів ви-

робництва та реалізації продукції, перерв та збільшити частку робочого періоду.

В процесі одного кругообороту капіталу до підприємця повер­тається тільки частина авансованого капіталу тому, що різні ча­стини капіталу по-різному переносять свою вартість на виготов-ляємий продукт і тому по-різному повертаються до власника.

Засоби праці - будівлі, машини, апаратура тощо - беруть участь у процесі виробництва тривалий час і своєї натуральної форми не втрачають. Тому їх вартість переноситься на продукт не відразу, а частинами, протягом низки періодів виробництва, в міру фізичного зношування. Частинами до власника повертаю­ться кошти, витрачені на придбання засобів праці. Тож, основний капітал — це частина продуктивного капіталу, вартість якого пере­носиться на виготовляємий продукт поступово, і який повертається, до власника в грошовій формі частинами.

По-іншому переносять свою вартість на товар предмети праці. У процесі виробництва предмети праці втрачають свою натураль­ну форму, їхня вартість відразу переноситься на продукт і після продажу товару повертається до підприємця протягом одного кругообороту капіталу. Підприємцю не треба одноразово закупо­вувати сировину на рік роботи, тому що гроші, витрачені на її ку­півлю можуть повертатися кожного дня, тижня чи місяця, за­лежно від часу кругообороту.

Основний капітал і оборотний капітал у процесі виробництва приймають форму основних і оборотних виробничих фондів. Крім них існують так звані фонди обігу, до яких належать товари, від­вантажені покупцям, але ними ще не оплачені, кошти у касі під­приємства, на рахунку в банку, дебіторська заборгованість. Обо­ротні фонди і фонди обігу утворюють оборотні засоби.

Теорія додаткової вартості є прямим продовженням трудової теорії вартості, заснованої А. Смітом та Д. Рікардо. її найбільше повно та глибоко розвив К. Маркс у «Капіталі». Він виключне значення надавав праці, решта факторів для нього були похідни­ми від праці. Так, капітал розглядався ним як «нагромаджена неоплачувана праця», земля - як пасивний фактор, який приво­дить в дію праця. Згідно з марксистською концепцією праця - єдиний фактор, який створює вартість (трудова теорія вартості); справедливим визнається тільки розподіл по праці. Доходи від застосування капіталу і землі є результатом експлуатації праці, «нетрудовими» і їх необхідно віддати власнику фактора «праця», тобто найманим робітникам. З виключної ролі фактора «праця» виходила особлива роль робітничого класу, у відношенні до якого власники інших факторів виробництва виступали як паразитуючі класи суспільства.

Суттєвість теорії додаткової вартості можна охарактеризувати такими рисами:

1. Нову вартість своєю працею створюють наймані робітники. Частина її сплачується у вигляді заробітної плати, а решту отри­мує власник капіталу в формі прибутку. Прибуток не є заробіт­ною платою за працю по управлінню підприємством, тим більше, що на великих підприємствах такою діяльністю займається ке­рівник. Прибуток залежить від величини вартості витраченого капіталу.

2. Авансований на виробництво товарів капітал складається з двох частин. Одна частина витрачається на купівлю засобів ви­робництва, друга - на оплату праці найманих робітників. Вар­тість засобів виробництва не може бути джерелом створення нової вартості, її величина не змінюється в процесі створення нових то­варів, а входить в їх вартість, наприклад, вартість бавовни входить у вартість сорочки. Тільки робоча сила є творцем нової вартості.

3. Робочий день найманого робітника розподіляється на дві частини. Розподіл всього робочого часу на необхідну та додатко­ву частини має місце та був очевидним фактом і при феодалізмі, тоді як на капіталістичному підприємстві ми не можемо спосте­рігати такого розподілу.

4. Поділ нової вартості на дві частини викликає протилеж­ність Економічна інтересів найманих робітників і підприємців, бо збільшення доходів останніх відбувається за рахунок зменшення заробітної плати.

5. Додаткова вартість, створена працею найманих робітників, є джерелом доходів усіх власників речовинних умов виробництва: капіталістів, які купують засоби виробництва, земельних власни­ків, що одержують ренту, і банкірів^ які надають грошовий капі­тал за обумовлений процент.

Визначаючи термін як фактор виробництва, економісти ототожнюють капітал з засобами виробництва. Подібний підхід бере свій початок з класиків політичної економії. А.Сміт розглядав капітал як нагромаджену працю; Д.Рікардо вважав, що капітал – це засоби виробництва. Капітал складається з благ тривалого користування, які створені для виробництва інших товарів.

Інший аспект категорії капіталу зв’язаний з його грошовою формою. Наприклад, Дж.Робінсон у своїй праці “Капіталовкладення в сучасній економіці” писала, що капітал, коли він втілений у фінанси, які не інвестуються, є сума грошей.

Погляди на капітал різноманітні, але всі вони сходяться на одному: капітал асоціюється зі здібністю приносити доход. Капітал, як і кожна економічна категорія, має свій речовий зміст та суспільну форму.