10.6. Обмін хромопротеїнів

Еритроцити утворюються з ретикулярних кліток кісткового мозку. Кожен еритроцит має свій життєвий цикл в організмі, що закінчується його руйнуванням. Кількість еритроцитів, що зруйнувалися, відповідає кількості тих, що знову утворилися і, таким чином, маса їх у крові не змінюється. Щодоби руйнується 0,85 % усієї маси еритроцитів крові. Терміни життя еритроцитів не однакові в різних видів тварин. У людини цей термін - 126 днів, у собаки - 107 днів, у кішки й у кролика - 68 днів.

Типи гемоглобіну. Гем при утворенні гемоглобіну зв'язується з глобіном. Глобін - білок, близький за своїми властивостями до альбумінів. Зв'язок між гемом і глобіном здійснюється за допомогою імідазольного ядра гістидину, що входить до складу глобіну.

Гемоглобін є головним протеїном еритроцитів. Він містить 0,338 % заліза. Гемоглобін побудований з чотирьох субодиниць, кожна з яких є поліпептидом. Кожні два поліпептиди за своєю структурою ідентичні. Молекулярна вага субодиниці дорівнює 16 500, отже, молекулярна вага гемоглобіну дорівнює 66 000.

Кожна субодиниця зв'язана з одною молекулою гема і всі чотири гема знаходяться на поверхні загальної молекули. Зв'язування гемів субодиницями глобіну приводить до стабілізації молекули гемоглобіну.

Розпад гемоглобіну. Еритроцити через 120-130 днів після свого виникнення в кістковому мозку і появи в крові фагоцитуються клітинами ретикулоендотеліальної системи (макрофагами). Макрофаги містяться, головним чином, у селезінці, печінці і кістковому мозку. У макрофагах відбувається руйнування еритроцитів і розпад їхньої головної складової частини - гемоглобіну. В гемі розриваються містки, що з'єднують пірольні ядра, у результаті чого утворюється вердогемоглобін, пофарбований у зелений колір. Вердогемоглобін потім розпадається зі звільненням глобіну, заліза і білівердину. З білівердину в результаті відновлення утворюється білірубін.

Залізо, що звільнилося з гема, зв'язується білком плазми ( -глобуліном) і ним транспортується в печінку, де воно відкладається у виді ферітину або ж доставляється в кістковий мозок, де використовується для синтезу гемоглобіну нових еритроцитів.

Білірубін у комплексі з білком доставляється кров'ю в печінку. У печінці цей комплекс розпадається і білірубін надходить у жовчні канальці, а потім через протоки в жовчний міхур. З жовчного міхура білірубін у виді складової частини жовчі надходить у дванадцятипалу кишку.

У кишечнику під впливом кишкової флори білірубін відновлюється з утворенням безбарвного мезобілірубіногену, з якого виникають різні пігменти.

У кишечнику з мезобілірубіногену утворюється деяка кількість стеркобіліногену, він всмоктується кишечником у кров, що доставляє його в печінку. З печінки частина стеркобіліногену разом з жовчю надходить у кишечник, а інша частина його з кров'ю доставляється до нирок і виділяється із сечею.

10.7. Обмін нуклеїнових кислот в організмі

Нуклеїнові кислоти входять до складу клітин у виді складних білків - нуклеопротеїнів, що надходять в організм із продуктами харчування. У шлунку під дією соляної кислоти і пепсину вони розщеплюються на прості білки і нуклеїнові кислоти. Соляна кислота розриває зв'язки між нуклеїновою кислотою і білками (гістаміни і протаміни), а інші, більш стійкі зв'язки при рН шлункового соку (1,5-2,5), розщеплює головним чином пепсин.

У тонкому кишечнику під дією трипсину, хімотрипсину і пептидаз білки розщеплюються до амінокислот, які всмоктуються слизовою оболонкою і надходять у кров. Нуклеїнові кислоти під впливом ферментів підшлункової залози і тонкого кишечнику – нуклеаз - розпадаються до мононуклеотидів. Останні під дією ферментів кишкового соку втрачають фосфорну кислоту і перетворюються в нуклеозиди. Далі нуклеозиди під дією нуклеозидаз розпадаються на складові частини - азотисті основи і пентози. Однак нуклеозидази тонкого кишечнику недостатньо активні і не можуть забезпечити розщеплення всієї маси нуклеотидів. У зв'язку з цим у кров всмоктуються в основному мононуклеотиди і нуклеозиди, що піддаються специфічним перетворенням у тканинах.

Тканинні нуклеїнові кислоти під дією нуклеаз розщеплюються до мононуклеотидів, а потім до азотистих основ, пентоз і фосфорної кислоти.

Фосфорна кислота бере участь у фосфорилюванні, а також у буферних системах, синтезі фосфоліпідів, фосфопротеїнів, АТФ і інших сполук. З організму виводиться переважно у виді кислих солей натрію разом із сечею.

Пентози можуть окислятися до СО₂ і Н₂О або використовуватися для синтезу глюкози, нуклеотидів.