26 Періодизація історії римського права

Виділяють такі великі періоди в розвитку римського права: – період докласичного римського права (754–367 рр. до н. е.), характерними ознаками якого є архаїчність і формалізм2 цього права. Цікавою у зв’язку з цим є характеристика договорів, які укладаються в цей період: сторонами їх виступають не окремі особи, а сім’ї, роди; об’єктами стає не тільки рухоме і нерухоме майно, але й знаки поваги, урочистості, військові послуги, жінки, діти, танці, свята, ярмарки; неможливо відмовитися від подарунка, а його прийняття спричиняє необхідність віддарувати дарувальника; – період класичного римського права (367–27 рр. до н. е.), який характеризується розквітом римського приватного права; – період післякласичного римського права (27 р. до н. е. — 476 р. н. е.) характеризується як період прийняття конституцій імператорів і проведення перших кодифікацій законодавства

27.Патриції та плебеї в Римі

Спочатку до патриціїв відносили усе корінне населення, яке протистояло плебеям. Після виділення з роду вельможних патріархальних сімей до патриціїв почала відноситися тільки родова аристократія, предки якої колись становили царський сенат. Належність до родової аристократії можна було отримати тільки за правом народження, а також шляхом всиновлення або нагородження. Це право втрачалося після смерті або через обмеження в правах. З кінця VI ст. до н. е. патриції перетворилися на пануючий клас — стан Римської республіки. Економічною основою їх могутності було право на використання суспільної землі. Після включення плебеїв до складу римського народу і зрівнянні їх у правах з патриціями (поч. ІІІ ст. до н. е.), верхівка патриціїв, або патриціата, і плебса, об'єднавшись, утворили нобілітет. Плебе́ї — незнатне вільне населення Стародавнього Риму, яке не входило в родові общини і не мало права на землю, а також політичних прав на відміну від патриціїв. Спочатку тільки патриції становили «Римський народ». Плебеї не могли брати шлюб з патриціями, їх не обирали на громадські посади, вони не отримували своєї частки землі під час поділу захоплених територій їх не включалося в триби, тобто вони не могли входити до складу давніх родів і вважатися «римським народом». Також у них не було жодної освіти. Безземельні плебеї займалися в основному ремеслом і дрібною торгівлею.

28Правове становище людини у Стародавньому Римі (три статуси) Населення ділилося на 2 групи:вільні та раби. Вільні (громадяни та іноземці) ділилися на повноправних і неповноправних. повноправні-ті, хто належав до одного з родів(їх було 300).  Такі громадяни назив патриціями та мали особливий правовий статус. Неповноправні-плебеї. біли вільними, володіли майном і рабами, але були позбавлені політ прав. Раби-невільне населення, позбавлене будь-якого права, перебуває у приватній і державній власності. Іноземці-мешканці провінцій, що входили до складу Римської імперії. але не громадяни.

29.Римські магістратури.

Магістратурами в Римі називалися державні посади які характеризувалися такими принципами як виборність, строковість, колегіальність, безоплатність і відповідальність.

Влада магістратів поділялася на вищу(imperium)і загальну(potestas) До вищої входила військова влада, право укладати перемиря, право скликати сенат, народні збори і головувати на них, право видавати накази і примушувати до їх виконання, паво суду і призначення покарання. Ця влада належала диктатору, консулам, проеторам. Нижча влада належала усім магістрам і включала в себе право віддавати розпорядження і накладати штрафи за їх невиконання.

Магістратури поділялися на ординарні(звичайні) та екстраординарні(надзвичайні).До ординарних магістратур належали посади консулів, преторів, цензорів, квесторів, едилів та ін. При створенні екстраординарної магістратури обирася диктатор, який мав необмежену владу, якій підпорядковувалися усі магістрати.