Великі князі Київської Русі та їхня державотворча політика
Князь |
Роки правління |
Внутрішньополітична діяльність |
Зовнішньополітична діяльність |
Ольга
Святослав Игоревич
Володимир Великий |
(945-957)
(957—972)
(980—1015)
(1019—1054) |
|
Вона розпочала з того, що жорстоко помстилася древлянам за смерть її чоловіка. прагнула зміцнити міжнародне становище Русі – вона сама їздила до Візантії, де, за легендою, прийняла хрещення від візантійського імператора, намагалася видати сина Святослава за дочку візантійського імператора, посилала та приймала послів імператора Священної Римської імперії.
Налагодження тісніших відносин із багатьма державами. Крім Візантії, до партнерів Русі тоді належали Чехія, Угорщина, Польща, Германська імперія, Болгарія. Жваві відносини зав’язалися з Римом як центром християнської церкви. Особливе місце у зовнішньополітичній діяльності Володимира посідали відносини з печенігами.
Князь-політик уникав воєн, намагався підтримувати з європейськими країнами добросусідські відносини. У зовнішній політиці використовувались усі можливості дипломатії, з-поміж яких чільне місце посідали міждинастичні шлюби. радицію тісних відносин підтримувала Київська Русь часів Ярослава Мудрого з Візантією. Постійні контакти мав Ярослав із Німеччиною та Польщею. Тісні зносини підтримувала Русь із скандинавськими країнами.
|
Ярослав Мудрий
|
Причини феодальної роздрібненості Київської Русі:
1. Невпинні міжусобні війни
2. Зміна напрямку світових торговельних шляхів
3. Перемога принципу вотчини
4. Тривале моноголо-татарське панування
Панування натурального господарства
Посилення експансії степових кочівників
Відсутність чіткого незмінного механізму спадкоємності князівської влади
Великі простори держави та етнічна неоднорідність населення.
Наслідками феодальної роздрібненості Київської Русі стали:
1. Сприяла прогресивному розвитку Русі.
2. Нескінченні кровопролитні феодальні війни
3. йшло масове знищення господарств трудівників
4. військові сили все більше розпорошувались
5. Вторгнення орд Батия поставило під питання не тільки єдність Русі, а й саме її існування.
Отже, хронологічним початком періоду роздробленості історична традиція вважає 1132, коли після смерті Мстислава, сина Мономаха, «роздерлася земля Руська» (за висловом літопису) на окремі князівства. До цього великокнязівська влада не відчувала надмірної загрози з боку місцевого сепаратизму. Оскільки за нею були закріплені найважливіші політичні та економічні важелі: військо, податкова політика, пріоритет князівської скарбниці у зовнішній торгівлі.
З точки зору загальноісторичного розвитку політичне дроблення Русі – лише закономірний етап на шляху до майбутньої централізації країни і майбутньому економічному і політичному зльоту вже на новій цивілізаційної основі. Про це говорить і бурхливе зростання міст і вотчинного господарства в окремих князівствах, і вихід цих, практично самостійних держав на зовнішньополітичну арену: власні договори з прибалтійськими землями, з німецькими містами укладали пізніше Новгород і Смоленськ; Галич активно вів дипломатичні зносини з Польщею, Угорщиною та навіть з папським Римом. У кожному з цих князівств-держав продовжувала розвиватися культура. Знамените «Слово о полку Ігоревім» народилося саме в пору цього політичного розпаду колись єдиної Русі.