Тема: Утворення і розвиток ранньофеодальної держави – Київської Русі.
Мета: Дослідити сутність проблеми походження Київської Русі. З’ясувати головні передумови утворення давньоруської держави та охарактеризувати державотворчу діяльність руських князів. Проаналізувати політичний, соціально-економічний лад Київської Русі. Розкрити причини феодальної роздрібненості Русі. Визначити роль та місце Київської Русі, її культурного надбання, у загальноєвропейському історичному прцесі.
План:
Походження Давньоруської держави.
Основні етапи розвитку Київської Русі
Соціально – економічний розвиток Русі
Культура та історичне значення Київської Русі.
Головні терміни та понятття теми:
Літописець Нестор – (бл. 1056 року —бл. 1114, Київ) — преподобний, київський літописець та письменник-агіограф. З 1073 чернець Києво-Печерського монастиря. Автор Житій святих князів Бориса і Глібата Феодосія Печерського. Вважається упорядником (за іншою версією автором) Повісті временних літ. Помер і похований у Києво-Печерському монастирі.
Політична заангажованість –
Концепція норманізму – наукова теорія, за якою, нормани (від скандинавського терміну, що означає "північна людина"; у літописах - варяги) є засновниками східнослов'янської державності, зокрема Русі. Підставою для висновку про скандинавське походження Русі (держави і назви) слугувало тлумачення ученими-норманістами писемних джерел, насамперед, статті 862 третьої (1118) редакції "Повісті минулих літ" про закликання слов'янами на князювання трьох варязьких князів - Рюрика, Синеуса і Трувора.
Концепція антинорманізму – напрямок в історіографії, прихильники якого відкидають і спростовують норманістіческіе концепції походження першого правлячої династії Русі і створення російської держави. Не заперечуючи участі скандинавів в політичних процесах на Русі, антинорманізму критикує перебільшене, в рамках норманської теорії, значення такої участі.
«варязький фактор» -
дискусія – форма колективного обговорення, мета якої — виявити істину через зіставлення різних поглядів, правильне розв'язання проблеми. Під час такого обговорення виявляються різні позиції, а емоційно-інтелектуальний поштовх пробуджує бажання активно мислити .
Хозарська концепція – розроблена професором Гарвардського університету (США) Омеляном Пріцаком, виводить коріння Київської держави з Хозарського каганату, На думку проф. Пріцака, поляни не були слов’янами, а різновидом хозар, а їхня київська гілка - спадкоємицею рода Кия, який заснував Київ у VІІІ ст. Однак ця версія не витримує критичної перевірки. Розкопки стародавнього Києва переконливо свідчать про місцеву слов’янську самобутність його матеріальної культури.
Племінне об’єднання – об'єднання кількох племен, особливо часто відзначається істориками у суспільствах, які перебували на стадії військової демократії (франки і тевтони у германців, анти і склавини у слов'ян). У таких союзах вже сильно виділялася племінна знать і спостерігалося розшарування суспільства. Порівняно мирні племінні союзи об'єднувалися на основі господарських зв'язків і мали розвинені міста - економічні та культові центри.
Політична консолідація – об’єднання політичних сил, суб’єктів політики для розв’язання подібних, спільних завдань або реакція на політичні дії проти кожного з них.
Руська земля – назва історичного регіону в Східній Європі з центром у середньому Подніпров'ї. У11 — 13 століттях позначала так звану Руську землю довкола Києва, Чернігова і Переяслава, що була осердям середньовічної держави Київська Русь. З 13 століття, після розпаду цієї держави, охоплювала усі території, які колись корилися Києву — від Балтійського до Чорного моря.
Регент – у монархічних державах тимчасовий правитель замість монарха (під час малолітства, хвороби дійсного монарха). Регент також призначався під час неможливості монарха виконувати свої обов'язки, його відсутності, або коли монарший рід скінчився.
Державний переворот – насильницька та неконституційна зміна влади в державі, збройний виступ ворожих сил проти державної влади, організований у результаті таємної змови.
Династія – ряд монархів того самого роду, які заступають один одного на троні шляхом спадкування.
Візантія (395–1453) — середньовічна держава, східна частина Римської імперії. У староруських і старослов'янських літописах також вживаються назви Християнське і Грецьке царство. Ще одна назва цієї держави — Романія, від якої походить назва сучасної балканської країни — Румунії.
Контрибуція – 1)примусові післявоєнні платежі, які сплачує держава, яка зазнала поразки у війні, державам-переможницям; 2)примусові грошові чи натуральні стягнення з населення, які проводять війська однієї з країн, що воюють, на захопленій території противника.
Печеніги – об'єднання тюркських та інших племен, що вперше згадується у 8 ст., востаннє етнонім печеніги згадується в угорських джерелах кінця 14 ст. — початку 15 ст.
«Грецький вогонь» - Горюча суміш, що застосовувалася у військових цілях за часів Середньовіччя. Вперше була вжита візантійцями в морських битвах. Точний склад грецького вогню невідомий.
Данина – натуральний або грошовий податок із підкорених племен і народів.
Реформа – перетворення, що вводиться законодавчим шляхом.
«Урок» -
«Погост» - У давнину це — торговельний центр міста або центр сільської громади, що мав заїжджий двір для зупинки купців (гостей), дружинників князя, духовних осіб.
Адміністративна реформа Володимира – зосередження влади в руках однієї князівської родини
Сепаратизм – прагнення окремих груп населення чи організації до відокремлення, відособлення; рух за надання частині держави права автономії чи за її повне відокремлення й створення новоїдержави.
Автономізм – название ряда левых политических и социальных движений и теорий.
Централізм - система керівництва й організації, за якої місцеві органи підпорядковані центральній владі, центрові.
Військова реформа Володимира – була спрямована як на посилення обороноздатності країни, так і на зміцнення особистої влади великого князя. Її суть полягала в ліквідації «племінних» військових об’єднань і злитті військової системи з системою феодального землеволодіння.
Релігійна реформа Володимира – проголошення православья
Монотеїзм – віровчення про існування єдиного Бога
Європеїзація – процес змін на внутрішньому політичному рівні, рівні політичних акцентів(преференцій) та інституцій спричинений адаптаційним тиском, який походить від процесу європейської інтеграції.
«Сімейна дипломатія» -
«Руська Правда» - збірка стародавнього руського права, складена в Київській державі у XI–XII ст. на основі звичаєвого права.
Абсолютна монархія – різновид монархічної форми правління, при якій вся повнота державної (законодавчої, виконавчої, судової), а іноді й духовної (релігійної) влади юридично і фактично знаходиться в руках монарха.
Тріумвірат – альянс між трьома практично однаковими могутніми політичними чи військовими лідерами. Зазвичай тріумвірати існують нетривалий період, до часу досягнення певної мети.
Княжі з’їзди – колегіальний орган влади в Київській Русі, що закріплював зверхність Києва і скликався без визначеної періодичності.
Феодальна роздрібненість – поділ держави на малі та великі володіння, які не мали централізованої влади.
Експансія – розширення сфери панування, впливу, поширення чого-небудь за початкові межі (територіальна, економічна і політична експансія). Прагнення держави до захоплення нових територій, колоній, ринків збуту в інших країнах
Золотоординське іго – держава кочівницького типу, що існувала між 1240 — 1502 роками у степах Східної Європи, Центральної Азії та Західного Сибіру[1]. Виникла на базі монгольських завоювань 1220 — 1240-х років
Дружинна форма державності – У той час княжа дружина виконувала не тільки роль війська. На її базі утворився примітивний апарат управління, судочинства та збору данини. Князь, який був центральною фігурою цієї форми державності, більше виявляв себе як воєначальник, а не як державний діяч
Феодалізм – панівна за середньовіччя в Західній і частково в Центральній та Східній Європі суспільно-економічна система. Феодальний лад - це такий лад, коли землевласник дає залежним селянам землю в обмін на їхню працю.
Феодал – монопольний власник феоду, тобто земельного наділу, отриманого у вигляді пожалування за службу.
Боярська рада – в часи Київської держави — вища рада при князеві, що складалася з представників земського боярства (старців градських - потомків місцевої родоплемінної знаті), княжої дружини (княжих мужів, думців), а згодом також духовенства (митрополита, єпископів)
Віче – загальні збори громадян міст Київської Русі для розгляду громадських справ.
Право «вето» - заборона, яка накладається трибуном (головою держави) на рішення іншого державного органу.
Доменіальне (вотчинне) землеволодіння – земельне володіння, що належало феодалу за спадковістю (саме слово походить від «отець», «вітець») з правом продажу, застави чи дарунку.
Васальні відносини –
Смерди – члени громади на Русі у ХІ-XV століттях. Серед істориків існувало і існує два погляди на значення слова: 1) людина, позбавлена особистої свободи і власності.
Закупи – категорія феодальнозалежних селян у Русі в 11-12 ст. і в Україні в 14-16 ст.
Рядовичі – категорія феодально залежного населення, що згадується в історичних джерелах 11-12 ст. Більшість істориків вважають, що Р. відбували феодальні повинності на підставі певного договору (ряду) з паном.
Холопи – назва невільних людей у давній Київської Русі вживана поряд з назвою «челядь». Холопами називали чоловіків, а жінок — рабами. Холопи – населення, що перебувало у повній власності князя.
Челядь – залежне населення (закупи, смерди, холопи) та ін. До 9 ст. вживалася для означення рабів у стані патріархального рабства; у 9-10 ст. - раби, які стали об'єктами купівлі-продажу.
Торговельний шлях «Із варяг у греки» - назва основного водного торгового шляху Київської Русі, що зв'язував північні райони країни з південними руськими землями і скандинавські країни з Візантійською імперією.
«Шовковий» шлях – це найвідоміший торговельний маршрут старожитності, що виникнув у перші сторіччя нашої ери. Ним товари з Китаю потрапляли до Східної та Західної Європи, Близького Сходу, Північної Африки.
«Соляний» шлях – торг. шлях (згадуваний літописом під 1170), яким привозили сіль з Кримського півострова до Київської Русі.
«Залізний» шлях – один з давніх торговельних шляхів, що з'єднував Київ з Тмутороканню, Малою Азією і країнами Сходу.
Грошова система – це визначена державою форма організації грошового обігу, що історично склалася й регулюється законами цієї держави. Її основу становить сукупність економічних відносин та інститутів, які забезпечують її функціонування. Кожна промислово розвинена країна має власну грошову систему, яку розвиває й вдосконалює для розвитку національної економіки.
Урбанізація – це зростання ролі міст в розвитку суспільства, який супроводжується ростом і розвитком міських поселень, зростанням питомої ваги міськогонаселення, поширенням міського способу життя в країні, регіоні, світі.
Фреска – живопис на вологій штукатурці, одна із технік настінного малярства, протилежна до «а секко» (розпис по сухому). Фресками називають також твір, виконаний у цій техніці.
Мозаїка – Зображення або візерунок, зроблений з окремих, щільно припасованих один до одного і закріплених на цементі або мастиці різнокольорових шматочків скла, мармуру, камінців і т. ін.
Іконопис – мистецтво писання ікон, вид живопису, має культове призначення.
І міні-модуль
Гіпотези походження Київської Русі:
Концепція норманізму (XVIII ст., Г.Байєр, Г.Міллер)
а) Свідчення Нестора Літописця; [Див. Додаток 1]
б) Русь отримала назву від «Руотси». Так у сер.ХІ ст. Фіни називали шведів;
в) більшість імен руських послів, що зафіксовані в договорах з Візантією (911, 944), мають скандинавське походження – Карл, Інегельд, Фарлоф;
г) візантійський імператор Костянтин Багрянородний у своїй книзі «Про управління імперією» (бл.950) наводить як слов’янські, так і руські назви дніровських порогів. Більшість руських назв мають давньонормандське походження;
д) ісламські географи та мандрівники ІХ-Х ст. завжди чітко розділяли «русів» і «слов’ян».
Концепція антинорманізму ( М.Ломоносов)
а) Назва «Русь» слов’янського походження, оскільки тісно пов’язана з назвами річок Рось, Руса, Роставиця у Центральній Україні;
б) жодного племені чи народу під назвою «руси» не було відомо в Скандинавії і про нього не згадує жодне давньонормандське джерело (саги);
в) один із найдавніших ісламських письменників Ібн-Хордадберг (бл.840-880) чітко називає русів слов’янським племенем;
г) археологічні матеріали із міст та торговельних шляхів Східної Європи свідчать про обмежений, фрагментарний вплив «варязького чинника».
Західний дослідник Г.Штокль: «Перша руська держава середньовіччя виросла з поєднаня багатьох елементів. Варяги були лише елементом серед багатьох, однією історичною силою серед інших. Руська історія тільки через варягів є така сама фікція, як руська історія без варягів».
Хозарська концепція (О.Пріцак).
А) У VIII ст. Хозарський каганат підкорив слов’янські племена полян, сіверян, радимичів та в’ятичів. Ці факти були використані для обґрунтування тези про хозарське походження Київської Русі.
Б) Щоб уникнути будь-яких намагань довести спорідненість історії України та Московії, в т.ч. й щодо віри, П. Орлик і висунув тезу про хрещення «хозар-козаків», наголошуючи, що вони раніше навернулися до цивілізованого світу, не маючи ніякого відношення до азійського деспотизму Москви.
Отже, З кінця ІХ до середини ХІІІ ст. Київська Русь – східнослов’янська ранньофеодальна держава пройшла великий шлях, позначений соціально-економічним, політичним, культурним прогресом. Вона успішно протистояла кочовим народам, захищаючи європейську цивілізацію від поглинання степовою культурою і була своєрідним мостом між Заходом і Сходом. Передові для свого часу політичний устрій, господарські успіхи, дипломатична активність, підкріплювана силою зброї в боротьбі проти загарбників сприяли тому, що Русь висунулася на провідні позиції в Європі і була шанована найрозвинутішими тогочасними країнами. Потужний поступ Русі в середині ХІІІ ст. перервала і на десятиріччя загальмувала монгольська навала. Нею закінчився київськоруський період вітчизняної історії.
Спадкоємцем державно-політичних традицій Київської Русі в помонгольский час стало Галицько-Волинське князівство. Однак ні Володимир, ні Галич не змогли забезпечити політичну консолідацю Південної Русі. Знищення Києва як історичного центру тяжіння давньоруських земель спричинилося до того, що вони опинилися в сфері впливу сусідних держав і надовго втратили перспективи незалежного розвитку. Однак завойовники не змогли знищити історичні та культурні традиції народу, як і його самого. Спадщина Київської Русі стала тією базою, на якій розвинулась Русь – Україна в епоху пізнього середньовіччя.