3. Політичні права і свободи громадян України

Під політичними правами і свободами розуміють можливість участі громадян у суспільно-політичному житті держави та у здійсненні державної влади.

Політичні права визнаються, як правило, тільки за громадянами держави.

Відповідно до ст. 38 Конституції України громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Юридичним підґрунтям цієї групи політичних прав і свобод є закріплені у ст. 5 та ст. 69 Конституції України положення про те, що носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ; народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування; народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Порядок реалізації права на участь у виборах та референдумах буде розглянутий у наступній лекції.

Порядок реалізації права на участь у місцевому самоврядуванні визначений Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 р. У ст. 3 цього Закону зазначено, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

Однією з форм участі громадян в управлінні державними справами є право громадян на участь у здійсненні правосуддя. Так, відповідно до ч.4 ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних.

Порядок доступу до державної служби визначається Законом України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 р., а до служби в органах місцевого самоврядування – Законом України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 7 червня 2001 р.

Відповідно до ст. 36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, установлених законом в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей. Відповідно до міжнародно-правових актів про права людини, це право формулюється як право на свободу асоціації.

Політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях установлюються виключно Конституцією і законами України.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту своїх трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності. Професійні спілки утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Усі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках установлюються виключно Конституцією і законами України.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян чи обмежений у правах за належність чи неналежність до політичних партій або громадських організацій.

Усі об’єднання громадян рівні перед законом.

А відповідно до ст. 37 Конституції України забороняються утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі або дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, на розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров’я населення.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається створення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, у навчальних закладах та інших державних установах і організаціях.

Право на об’єднання у політичні партії та громадські організації деталізоване, зокрема, у Законі України «Про об’єднання громадян» від 16 червня 1992 р. та в Законі України «Про політичні партії в Україні» від 5 квітня 2001 р.

Відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» об’єднанням громадян є добровільне громадське формування, створене на основі єдності інтересів для спільної реалізації громадянами своїх прав і свобод.

Об’єднання громадян, незалежно від назви (рух, конгрес, асоціація, фонд, спілка тощо), визнається політичною партією або громадською організацією.

Політичною партією, відповідно до Закону України «Про політичні партії в Україні», є зареєстроване згідно з законом добровільне об’єднання громадян — прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, що має своєю метою сприяння формуванню і вираженню політичної волі громадян, бере участь у виборах та інших політичних заходах.

Громадською організацією є об’єднання громадян для задоволення та захисту своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів.

Не підлягають легалізації, а діяльність легалізованих об’єднань громадян забороняється у судовому порядку, коли їх метою є:

1. зміна шляхом насильства конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі територіальної цілісності держави;

2. підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

3. пропаганда війни, насильства чи жорстокості, фашизму та неофашизму;

4. розпалювання національної та релігійної ворожнечі;

5. створення незаконних воєнізованих формувань;

6. обмеження загальновизнаних прав людини.

Громадянин України може перебувати одночасно лише в одній політичній партії.

Членами політичних партій не можуть бути:

1. судді;

2. працівники прокуратури;

3. працівники органів внутрішніх справ;

4. співробітники Служби безпеки України;

5. військовослужбовці;

6) працівники органів державної податкової служби.

Об’єднання громадян України утворюються і діють з усеукраїнським, місцевим та міжнародним статусом.

До всеукраїнських об’єднань громадян належать об’єднання, діяльність яких поширюється на територію всієї України і які мають місцеві осередки у більшості її областей.

До місцевих об’єднань належать об’єднання, діяльність яких поширюється на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці або регіону. Територія діяльності самостійно визначається об’єднанням громадян.

Громадська організація є міжнародною, якщо її діяльність поширюється на територію України і хоча б однієї іншої держави.

Політичні партії в Україні утворюються і діють тільки з всеукраїнським статусом.

Політичні партії створюються за ініціативою громадян України, які досягли 18 років, не обмежені судом у дієздатності і не тримаються в місцях позбавлення волі.

Засновниками громадських організацій можуть бути громадяни України, громадяни інших держав, особи без громадянства, які досягли 18 років, а молодіжних та дитячих організацій – 15-річного віку.

Рішення про заснування об’єднань громадян приймаються установчим з’їздом (конференцією) або загальними зборами.

Рішення про створення політичної партії має бути підтримано підписами не менше десяти тисяч громадян України, які відповідно до Конституції України мають право голосу.

Об’єднання громадян діє на основі статуту або положення. Політична партія повинна мати програму, яка є викладом цілей та завдань цієї партії, а також шляхів їх досягнення, і статут, який регламентує процедуру формування керівних органів, структуру, форми та порядок діяльності партії та її структурних підрозділів.

Членами політичних партій можуть бути тільки громадяни України, які досягли 18-річного віку. Членами громадських організацій, крім молодіжних та дитячих, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжних та дитячих громадських організацій визначається їх статутами в межах, установлених законами України.

Легалізація (офіційне визнання) об’єднань громадян є обов’язковою і здійснюється шляхом їх реєстрації або повідомлення про заснування. Порядок легалізації об’єднань громадян визначено, відповідно до Закону України «Про об’єднання громадян» та Закону України «Про політичні партії в Україні», у Положенні про порядок легалізації об’єднань громадян, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 1993 р. № 140.

Політичні партії та міжнародні громадські організації підлягають обов’язковій реєстрації Міністерством юстиції України

Реєстрація громадської організації здійснюється відповідно Міністерством юстиції України, місцевими органами державної виконавчої влади, виконавчими комітетами сільських, селищних, міських рад. Громадські організації, їх спілки можуть легалізувати своє заснування шляхом письмового повідомлення відповідно Міністерству юстиції України, місцевим органам державної виконавчої влади, виконавчим комітетам сільських, селищних, міських рад.

Станом на 24 травня 2006 р. Міністерством юстиції України зареєстровано 1714 всеукраїнських та 498 міжнародних громадських організацій, територіальними органами юстиції — майже 22 тисячі місцевих громадських організацій. Станом на 27 грудня 2006 р. Міністерство юстиції України зареєструвало 135 політичних партій.

Для здійснення цілей і завдань, визначених у статутних документах, зареєстровані об’єднання громадян користуються правом:

• виступати учасником цивільно-правових відносин, набувати майнові і немайнові права;

• представляти і захищати свої законні інтереси та законні інтереси своїх членів (учасників) у державних та громадських органах;

• брати участь у політичній діяльності, проводити масові заходи (збори, мітинги, демонстрації тощо);

• ідейно, організаційно та матеріально підтримувати інші об’єднання громадян, надавати допомогу в їх створенні;

• створювати установи та організації;

• одержувати від органів державної влади і управління та органів місцевого самоврядування інформацію, необхідну для реалізації своїх цілей і завдань;

• вносити пропозиції до органів влади і управління;

• розповсюджувати інформацію і пропагувати свої ідеї та цілі;

• засновувати засоби масової інформації.

Громадські організації мають право засновувати підприємства, необхідні для виконання статутних цілей.

У порядку, передбаченому законодавством, політичні партії також мають право:

• брати участь у виробленні державної політики;

• брати участь у формуванні органів влади, представництва в їх складі;

• доступу під час виборчої кампанії до державних засобів масової інформації.

Політична партія має право на отримання державного фінансування її статутної діяльності, якщо на останніх чергових виборах народних депутатів України виборчий список кандидатів у депутати від цієї партії отримав три і більше відсотків голосів виборців, які взяли участь у голосуванні.

Державний контроль за діяльністю політичних партій здійснюють:

1. Міністерство юстиції України — за додержанням політичною партією вимог Конституції та законів України, а також статуту політичної партії;

2. Центральна виборча комісія та окружні виборчі комісії —за додержанням політичною партією порядку участі політичних партій у виборчому процесі;

3. Рахункова палата, Головне контрольно-ревізійне управління України — за використанням політичними партіями коштів, виділених з Державного бюджету України на фінансування їхньої статутної діяльності.

У разі порушення політичними партіями Конституції України та законів України до них можуть бути вжиті такі заходи:

1) попередження про недопущення незаконної діяльності;

2) заборона політичної партії.

Політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора України заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України та законами України.

Відповідно до ст. 39 Конституції України громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про що завчасно сповіщають органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права можуть встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку — з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Згідно з підпунктом 3 п.«б» ч. 1 ст. 38 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» вирішення відповідно до закону питань про проведення зборів, мітингів, маніфестацій і демонстрацій та інших масових заходів; здійснення контролю за забезпеченням при їх проведенні громадського порядку належить до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад.

Збори, мітинги, походи і демонстрації громадян є формами безпосередньої демократії. Вони тісно пов’язані з реалізацією права на свободу слова.

У теорії конституційного права під свободою зборів розуміють безперешкодну можливість збиратися у закритих приміщеннях, доступ в які може бути обмежений тільки тими, хто ці збори влаштовує.

Термін «маніфестація» вживається в кількох значеннях:

1. як синонім термінів «демонстрація», «хода»;

2. як узагальнюючий термін для будь-яких виступів під відкритим небом.

Мітинг — це збори всіх бажаючих, які проводяться зазвичай під відкритим небом і на яких після публічних виступів організатори та інші учасники приймають резолюцію з вимогою до влади або закликом до громадян.

Демонстрація — це зазвичай рух по вулицях і дорогах мас людей з плакатами і транспарантами, що висловлюють позицію цих людей з певних суспільних питань або вимогу до влади. До демонстрації можуть приєднатися всі охочі. Демонстрація може початися або завершитися мітингом. Іноді демонстрації можуть проводитися сидячи або стоячи.

Хода — це завжди рух по вулицях і дорогах. Різновидом ходи є марші, які здійснюються через багато населених пунктів, через усю крану або кілька країн. У ходах та маршах беруть участь, як правило, заздалегідь організовані люди.

Пікет — це, зазвичай, нечисленні групи людей з плакатами або транспарантами, які сидять, стоять або рухаються навколо певного об’єкта (найчастіше урядової установи). Різновидом пікету є наметове містечко, що існує протягом більш або менш тривалого строку.

До маніфестацій (в узагальнюючому розумінні), крім простих пікетів, як правило, застосовується повідомний характер, причому влада може заборонити проведення маніфестацій у місцях, що мають важливе значення для функціонування громадського транспорту, і запропонувати їх проведення в інших місцях.

Відповідно до ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов’язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Право на звернення визнається в Україні за всіма фізичними особами, незалежно від того, чи є вони громадянами України. У міжнародно-правових актах дане право називається правом петицій.

Порядок реалізації цього права визначається Законом України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.

Відповідно до зазначеного Закону під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) – це звернення громадян, в якому висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, удосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява — це звернення громадян з проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їхніх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Клопотання — це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга — це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об’єднань громадян, посадових осіб.

До рішень, дій (бездіяльності) у сфері управлінської діяльності, які можуть бути оскаржені, належать такі, внаслідок яких:

• порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);

• створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;

• незаконно покладено на громадянина які-небудь обов’язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Скаргу на рішення, що оскаржувалось, може бути подано до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Пропущений з поважної причини термін може бути поновлено органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.

Звернення, оформлені належним чином і подані в установленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду. Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.

Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.

Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, — невідкладно, але не пізніше п’ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, встановлюється необхідний термін для його розгляду. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.

Керівники та інші посадові особи органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об’єднань громадян зобов’язані проводити особистий прийом громадян. Усі звернення громадян на особистому прийомі реєструються. Якщо вирішити порушені в усному зверненні питання безпосередньо на особистому прийомі неможливо, воно розглядається у тому ж порядку, що й письмове звернення. Про результати розгляду громадянину повідомляється письмово або усно, за бажанням громадянина.