2. Павло Тетеря і Іван Брюховецький – гетьмани Правобережної та Лівобережної України

У січні 1663 р. Ю. Хмельницький відрікся від гетьманства і постригся в ченці під ім’ям Гедеон. Замість нього правобережне козацтво обрало гетьманом Павла Тетерю – прихильника пропольської орієнтації. Так спираючись на підтримку польських військ, він вторгся на Лівобережжя і навіть будував плани походу на Москву. Коли цей задум провалився, Тетеря повернувся на Правобережжя, де потопив у крові анти польське повстання (загинуло 120 тис. чоловік. На вимогу Тетері поляки арештували і стратили Івана Виговського, а Юрія Хмельницького забрали з монастиря у в’язницю. Поведінка правобережного гетьмана і поляків викликала загальну ненависть українців; побоюючись за своє життя, Тетеря склав гетьманські повноваження і втік до Польщі.

У червні 1663 р. козацькі низи вибрали новим гетьманом Івана Брюховецького. Останній підтримав статті Переяславського договору (1659 р.). У 1665 р. він здійснив поїздку в Москву, де отримав титул російського боярина і знайшов собі дружину. Тоді ж був підписаний Московський договір, що ще більше урізав автономію Гетьманщини. Статті договору ставили під російський контроль майже всі великі міста України; царським воєводам дозволялося збирати податки з українських селян і міщан; митрополит української православної церкви відтепер призначався московським патріархом; вибори гетьмана повинні були проходити в присутності царських представників.

Значні поступки, І.Брюховецького, викликали невдоволення значної частини козаків, а також селян, міщан і православних священиків.

В січні 1667 р. Росія підписала з Польщею Андрусівський мир. За цим договором Гетьманщина фактично ділилася навпіл: поляки визнавали суверенітет царя над Лівобережжям, а московський уряд погодився із польською окупацією Правобережжя.

3. Гетьманство Петра Дорошенка та Івана Самойловича. Кінець періоду Руїни

Те, що українців не запросили на переговори і Андрусівським мир підписали без їх участі, обурило Петра Дорошенка, вибраного правобережним гетьманом у 1666 р. Порвавши свої відносини з поляками, він вирішив заручитися підтримкою турецького султана і об’єднати під своєю владою обидві частини України.

Так, П.Дорошенко прийшов з військом на Лівобережжя і скинув гетьмана Івана Брюховецького. А сам на короткий час став правителем всієї України.

Коли П.Дорошенко змушений був повернутися на Правобережжя, внаслідок польського нашестя, він залишив наказним гетьманом Лівобережжя чернігівського полковника Дем’яна Многогрішного. Останній швидко перекинувся на бік Москви. Д.Многогрішному вдалося переконати московський уряд ослабити свій тиск на Гетьманщину. Але козацька верхівка змовилася проти Многогрішного і переконала Москву, що гетьман веде таємні переговори з Дорошенком й Туреччиною. Так, у 1672 р. цар велів арештувати Многогрішного і заслати до Сибіру.

Слідуючий гетьман Лівобережної України був Іван Самойлович (1672-1687), з іменем якого пов’язане закінчення періоду Руїни. У 1676 р. П.Дорошенко був змушений віддати лівобережному гетьману свою булаву і присягнути на вірність Москві. Протягом двох років Самойлович залишався гетьманом „обох берегів Дніпра”, але чергове нашестя турецько-татарських військ змусило його залишити Правобережну Україну. На цій території влада перейшла до Юрія Хмельницького, якого турецький султан звільнив з в’язниці. У 1677-1678 рр. цей маріонетковий правитель здійснив кілька невдалих походів на Чигирин, а потім на Лівобережжя. Бездарність і жорстокість Юрія Хмельницького настроїла проти нього місцеве населення. У 1681 р. турки стратили його. У тому ж році між Туреччиною і Росією був укладений Бахчисарайський мир, за яким Південна Київщина, Брацлавщина й Поділля залишалися під владою турецького султана, а Лівобережна Україна і Запоріжжя – під владою московського царя.

У 1686 р. між Польщею і Росією був підписаний „Трактат про вічний мир”, що закріпив основні положення Андрусівського миру 1667 р.

Через рік козаки взяли участь у поході російських військ на Крим. На чолі 100-тисячної армії був князь В.В.Голіцин. Самойлович повинен був приєднати до цієї армії 50 тис. козаків. На початку червня 1687 р. росіяни і українські війська об’єдналися на річці Самарі й вирушили на південь. Однак попереду був випалений степ. Для коней не вистачало корму, люди знемагали від спеки та спраги. Голіцин був змушений припинити похід. Всю провину за невдачу він звалив на Самойловича. Через два тижні Самойловича звинуватили у зраді і заслали до Сибіру.