3. Релігійний рух в Україні. Брестська унія 1596 р.

Важлива подія в історії церковного життя в Україні відбулася в 1596 р. Саме тоді в Бресті була укладена унія, унаслідок чого утворилася Українська греко-католицька церква. Укладення Брестської унії було викликане необхідністю виправити наслідки церковного розколу між римським папою (католицькою церквою) і константинопольським патріархом (православною церквою), що стався в 1054 р. Сприяли цьому і кризова ситуація, в якій опинилася православна церква в Україні в XVI ст., і необхідність протистояти подальшій латинізації й полонізації української еліти, і бажання зрівняти в правах українське православне духівництво з католицьким.

Відповідно до умов Брестської унії, нова греко-католицька церква зберегла східний (православний) обряд, церковнослов'янську літургійну мову, застосування старого (юліанського) календаря, також духівництво зберегло і право одружуватися. Одночасно визначалося верховенство римського папи як першоієрарха всієї християнської церкви й були прийняті догмати католицької церкви. Унаслідок укладення Брестської унії духівництво, що визнавало її рішення, було зрівняне в правах з католицьким, звільнялося від податків і повинностей. Єпископам були обіцяні місця в сенаті Речі Посполитої. Шляхта та міщани, що приймали унію, також зрівнювалися в правах з католиками й одержали право займати посади в державній і міській управлінських структурах.

Отже, Брестська унія не тільки не подолала розколу 1054 р., а й збільшила його до двох досі існуючих церков — католицької та православної — додалася ще й третя — уніатська, або греко-католицька, як її згодом стали називати. Не принесла вона єдності й українському суспільству, розділивши його на дві частини: з одного боку — православна більшість на чолі з двома владиками, що відмовилися від унії, з іншого — уніатська меншість разом із митрополитом та рештою єпископів. Обидві сторони повели між собою затяту боротьбу у всіх напрямках. Польський уряд цілковито підтримав уніатів, поставив православ'я поза законом, насаджуючи унію силою. Усі церкви і церковні маєтності мали бути передані уніатам.

Посилення польсько-католицької експансії в Україні викликало занепокоєння та опір патріотично налаштованої шляхти, заможних кіл міщанства, православного духовенства, селянства. Найбільш яскравими проявами і водночас організаційними осередками загальнонародного руху проти польсько-католицької експансії стали братства— релігійні та культурно-просвітницькі організації, які виникали при церковних парафіях в Україні в XV—XVII ст. У XVI ст., із посиленням національного гніту на українських землях, братства набули значного громадсько-політичного і національно-культурного значення. Братства сприяли пробудженню в усього суспільства зацікавлення до громадської діяльності, зміцнювали моральність і національний дух, православну віру, ширили культуру й освіту.

Отже, між XIV і XVI ст. на авансцену вийшли країни, які в наступні століття визначатимуть долю України. Спочатку вражаючих успіхів на Україні добилася Литва, але більш численна й агресивна польська шляхта поступово витіснила литовців з України. До того ж, українські землі також входили до сфери експансійних інтересів Московського царства та Кримського ханства. Фатальні наслідки для українців мало укладення Люблінської унії та утворення Речі Посполитої, поділ українців на дві релігійні конфесії, що стало наслідком Брестської унії. Це поклало початки багатьом різким відмінностям, які пізніше розвинулися між східними та західними українцями. Проте період перебування українців у складі Речі Посполитої сприяв чіткішому усвідомленню українцями своєї самобутності. Провідну роль у цьому відіграли православні братства.

Лекція 4. Тема 4. Козацтво та його роль у боротьбі українського народу за незалежність. Визвольна війна середини ХVІІ ст.

Українська колонізація Подніпров'я і Запоряжжя. Виникнення, соціальна природа і життя козацтва.

Запорізька Січ, її суспільний устрій. Роль українського козацтва у боротьбі проти агресії Туреччини і Кримського ханства. Козацько-селянські повстання під проводом Косинського, Наливайка, Сагайдачного. Битва під Хотином. Роль братства в Україні.

Мета заняття:

Навчальна: визначення феномену українського козацтва, що є символом національної самосвідомості, головною рушійною силою в боротьбі за незалежність.

Розвиваюча: розвиток умінь порівнювати, пояснювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати історичні факти та діяльність осіб, спираючись на здобуті знання, а також на основі альтернативних поглядів на проблеми.

Виховна: виховувати у слухачів особистісні риси громадянина України, загальнолюдські духовні ціннісні орієнтації, вміння сприймати ідеї гуманізму та демократизму, патріотизму і взаєморозуміння між народами на ґрунті особистісного усвідомлення досвіду історії.

Основні поняття: козак, Запорізька Січ, засіка, курінь, кош, табір, гетьман, генеральна старшина, голота, отаман, чайка, реєстр, клейноди, Рада, трактат, протекторат.

Тези лекції

Зазнаючи великих утисків в Польсько-Литовській державі, українське селянство втікає із внутрішніх воєводств Речі Посполитої на південні рубежі, середнє Подніпров’я і утворює там свої поселення на слободах – вільних землях, ще не загарбаних феодалами-кріпосниками. Сюди ж прибували й жителі міст – купці та ремісники: їх витісняли католики з торгівлі і цехових організацій. Тут знаходили притулок і православні священики, котрі рятувалися від засилля католицької церкви. Тож на південних рубежах Польсько-Литовської держави з’явилася величезна кількість слобод, міст і містечок вільного населення, яке саме бралось до зброї і оборонялося від південної загрози – кримських та турецьких нападників. Ці люди називали себе козаками, тобто вільними.

Королівські старости на пограничних землях непокоїлися, спостерігаючи як зростає кількість озброєних незалежних козаків, котрі часто виявляли неповагу до влади. Щоправда старости ці як члени магнатських родів самі наживалися на ситуації та отримували чималі гроші, обкладаючи великими (й часто несанкціонованими) поборами тих козаків, які намагалися торгувати у містах рибою, шкурами тварин тощо. Однак важливішим було те, що вони знайшли в козаках ідеальних оборонців кордонів від татарських наскоків, а одним з найобтяжливіших обов'язків старостів якраз і був захист кордонів. Вже у 1520 р. черкаський староста Сенько Полозович завербував загін козаків служити прикордонною вартою. У наступні десятиліття інші старости, такі як Євстафій Дашкевич, Предслав Лянцкоронський та Бернард Претвич, почали активно мобілізувати козаків не лише для оборони, а й для нападів на турків.

Перші магнати, що організовували козаків, були православними неспольщеними українцями. До найславетніших серед них належав Дмитро («Байда») Вишневецький, канівський староста. У 1553-1554 рр. Вишневецький зібрав розрізнені козацькі ватаги і збудував на острові Мала Хортиця Запорозьку Січ, яка вважається колискою українського козацтва.

Кожен християнин чоловічої статі незалежно від свого соціального стану міг прийти до цього острова-фортеці з його непримітними куренями з дерева та очерету й приєднатися до козацького братства. Міг він при бажанні й покинути Січ. Багато козаків проживало й у порубіжних містах. Зокрема, населення Канева у 1600 р. налічувало 960 мешканців, що належали до стану міщан, і понад 1300 козаків з родинами. Як і січовики, міські козаки ігнорували урядову владу; визнаючи лише своїх старшин. Польський уряд сподівався залучити до себе на службу міське козацтво. Найбільш вдала спроба створення санкціонованого урядом козацького загону мала місце у 1578 р., за правління короля Стефана Баторія. Король встановив плату шести сотням козаків і дозволив їм розташувати у м. Трахтемирові свій арсенал і шпиталь; за це козаки погоджувалися визнати за старшин призначених шляхтичів та стримуватися від «самочинних нападів на татар», що часто ускладнювали зовнішні стосунки Речі Посполитої. Завдання цих негайно внесених до реєстру (реєстрових) козаків полягало в охороні кордонів і що не менш важливо, в контролі за нереєстровими козаками. Відносно заможне реєстрове козацтво різко відрізнялося від нереєстрових козаків, які рідко коли мали більше, ніж прості селяни. Відтак стосунки між З тис. реєстрових і близько 40—50 тис. нереєстрових козаків часто досягали крайнього напруження. Таким чином, на початок XVII ст. існувало три чітко не розмежованих категорії козаків: заможні реєстрові козаки, які пішли на службу до уряду; запорожці, що жили поза межами Речі Посполитої, та величезна більшість козацтва яка мешкала у прикордонних містах, вела козацький спосіб життя, але не мала офіційно визнаного статусу.

У 1538 р. ще до заснування Січі козацька флотилія частково зруйнувала турецьку фортецю Очаків. У 1606 р. козаки спустошили Варну, у 1609 р. було пограбовано Юлію, Ізмаїл та Аккерман. у 1614 р. вперше зазнав штурму Трапезунд, що в Мазій Азії. А в 1615 р. вони вчинили особливо зухвалий наскок, коли 80 козацьких чайок на очах у султана і 30-тисячної залоги проникли в Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли. У 1620 р. козаки повторили цю акцію. Раніше, у 1616 р., вони здобули Кафу — ринок рабів у Криму — і звільнили тисячі невільників.

В 1620 р. під Цецорою поляки зазнали страшної поразки. Але через рік 35-тисячне польське військо, що намагалося затримати турків під Хотином, врятувала від неминучої загибелі вчасна підмога 40 тис. козаків на чолі з гетьманом Сагайдачним.

Усі ці перемоги додавали козакам упевненості у власних силах. Водночас козаки проймалися ідеєю оборони християнства й власного народу. Це нове усвідомлення власного призначення змушувало їх займатися пекучими проблемами внутрішнього життя суспільства.

Польський уряд і шляхта реагували на швидке зростання козацтва розгублено й нерішуче. Шляхті важко було зрозуміти, в який спосіб козаки (а їх ще часто вважали лише збіглими кріпаками) перетворилися на виразно сформоване суспільне ціле.

Уже з кінця XVI століття починаються спільні козацько-селянські виступи проти кріпосництва і польсько-католицького духовного гніту. В 1591-1596 роках відбулися повстання на Поділлі, Київщині і Волині на чолі з гетьманом запорізьких козаків Кшиштофом Косинським. У 1594-1596 роках вибухнуло велике народне повстання на чолі з відважним ватажком Северином Наливайком. В 30-х роках XVII ст.. Україною прокотилася нова хвиля козацько-селянських повстань. Найбільшим з них був виступ на чолі з Тарасом Федоровичем (Трясилом) 1630 року на Переяславщині. Козаки та селяни вщент розгромили під Переяславом десятитисячне польське військо. Нове повстання на чолі з Іваном Сулимою вибухнуло в 1635 році. В 1637-1638 роках піднімаються козаки під проводом Павла Бута, або Павлюка. В 1938 році прокотились хвилі повстань на чолі з Кизимом, Карпом Скиданом, Яковом Остряницею. Польський уряд розгромив всі ці повстання та видав ряд законів, які забороняли чи обмежували права і привілеї козаків. Та ніякими законами неможна було знищити волелюбність українців та їх прагнення до незалежності своєї землі, що повною мірою проявилося у ході національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.. під проводом Б. Хмельницького.

Отже, починаючи з XVI ст. найяскравішим явищем історії України стає козацтво, яке втілило в собі кращі національні риси українського народу. Поступово виходячи на провідне місце в українському суспільстві, козаки беруть дедалі активнішу участь у розв'язанні багатьох ключових питань українського життя. В особі козаків народ України дістав справжнього провідника у своїй боротьбі проти турецько-татарської агресії і польсько-шляхетського поневолення. Різке загострення соціально-економічних суперечностей наприкінці 40-х років XVII ст. призвело до великого повстання 1648 р., провідною силою якого стає козацтво. Визвольну боротьбу проти іноземного поневолення очолив Б. Хмельницький, який незалежно від тонкощів наукових оцінок у свідомості величезної більшості українців залишається одним з найвидатніших громадських та політичних діячів нашого народу.