2. Здобутки та втрати України в 1994 -2004 роках

Економічна криза призвела до гострої політичної кризи. 24 вересня 1993 року Верховна Рада прийняла рішення про призначення на 24 березня 1994 року дострокових виборів парламенту. Одночасно, на 26 червня 1994 року були призначені вибори Президента. Леонід Кучма став другим всенародно обраним Президентом України. Перемога Л. Кучми пояснювалася, насамперед, занепадом економіки України, а також вдалим використанням претендентом на президентську посаду тези про надання російській мові статусу другої державної (що не зроблено і досі). Однак, як показав наступний досвід правління, для самого Кучми найголовнішим було максимальне зосередження влади в руках власної адміністрації.

Слід акцентувати увагу на тому, що одним з найважливіших кроків на шляху до розгортання державотворчих процесів в Україні стало прийняття Конституції України. У ніч з 27 – 28 червня 1996 р. парламент затвердив Основний Закон держави. День 28 червня було оголошено державним святом – Днем Конституції.

Згідно з Конституцією Україна є унітарною державою (ст.2) з єдиним громадянством (ст.4). Державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову (ст.6). Державною мовою в Україні є українська (ст.10). У ст.20 визначаються державні символи України. Проголошений у ст.8 принцип верховенства права означає, що вся поведінка державних органів і державних осіб повинна відповідати вимогам права, що є втіленням вищої справедливості. Вольове, командне правління повинно бути замінено управлінням на основі законів. Принципове значення має проголошення принципів економічної, політичної та ідеологічної багатоманітності. Це означає ліквідацію колишнього монополізму у власності, політиці, світогляді. Ключовою для всієї Конституції є ст. З, яка проголошує людину найвищою соціальною цінністю в Україні. Утвердження і збереження її прав є головним обов'язком держави.

Політичні реформи, що відбувалися в країні, вимагали позитивних змін в економіці. У вересні 1996 р. була введена гривня. Було здійснено лібералізацію цін, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок цінних паперів. Усунуто таке породження адміністративної системи, як тотальний товарний дефіцит.

Згадані заходи дали позитивні результати. Однак, незважаючи на деяку стабілізацію, що намітилася на 1997 р. у ряді галузей, економічну кризу подолати не вдалося. Причини крилися в низькій якості економічної політики, яка проводилася протягом всіх останніх років, відсутності політичної волі в оптимізації податкової системи, зниженні бюджетних витрат тощо. Зокрема, жорсткі податкові вимоги і випливаючі з них фінансові обмеження при високих цінах на кредитні ресурси паралізували виробничо-споживчий обіг. Втрата виробниками обігових засобів, як один із найгірших наслідків завищеного оподаткування призвела до зниження конкурентоспроможності продукції: підприємства змушені були йти на дорожчу закупівлю сировини, матеріалів, енергоносіїв шляхом невигідного для них бартерного обміну, що звужувало зовнішній і внутрішній попит на вітчизняні товари. У значній мірі існуюча податкова система сприяла формуванню «тіньової» економіки, що становила значну загрозу для економічної безпеки держави.

Не позначалася плідністю законотворча діяльність Верховної Ради, яка, замість прийняття життєво необхідних законів, багато часу й енергії витрачала на внутрішні міжусобиці. Не спромігся у повній мірі реалізувати свої повноваження і Президент. Загострення соціально-економічної та політичної ситуації в країні стало підґрунтям для зростання впливу лівих сил. Свідченням цього був їхній успіх на виборах до Верховної Ради в березні 1998 р., які відбувалися за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

У травні 1999 р. почалася кампанія з виборів Президента України. Переміг Леонід Кучма. Наприкінці 2000 - у першій половині 2001 р. виникла політична криза, викликана «Справою Гонгадзе» і «касетним скандалом». Країною прокотилися численні хвилі протестів, які вилилися у велелюдні демонстрації та мітинги, студентські голодування.

Восени 2002 р. Україною знову прокотилися численні хвилі протесту проти чинної влади. Багатотисячні маніфестації відбулися в усіх обласних центрах, багатьох містах і селах. Невдоволені політикою Президента Л. Кучми, їх учасники висунули вимогу про негайну його відставку, ухвалили звернення до глав іноземних держав, міжнародних організацій і дипломатичних представництв про міжнародну ізоляцію режиму Кучми. Як виявилося згодом, протестні заходи, докорінним чином вплинувши на свідомість суспільства, були генеральною репетицією майбутніх революційних подій, що розгорнулися з листопада по грудень 2004 року.