4. Політика часткової десталінізації в Україні, її непослідовний характер

У повоєнний час досить плідно працювали діячі культури України. Проте тоталітарний режим не давав змоги творити на повну силу. Значний негативний вплив на духовне життя республіки справила «ждановщина». Насаджувались підозрілість і критиканство, продовжувався пошук «ворогів народу», усіляких «ухилів», націоналістів. Розгорнулася критика української інтелігенції. Необґрунтовано розпікали роботу Інституту історії України, розпочалося цькування М. Рильського, В. Сосюри за його вірш «Любіть Україну!», у немилість впали Ю. Яновський і та І. Сенченко. Розгул жданівщини свідчив, що готується новий тур репресій.

У 1948 році в Україні розгорнулася кампанія боротьби проти «низькопоклонства» перед Заходом і «космополітизму». Розгрому піддали теорію генетики.

Після смерті Сталіна (1953) у країні сталися суттєві зміни у соціально-політичному житті та економічній політиці. Почався процес часткової десталінізації, який був названий «відлигою». Значною віхою у цьому процесі був XX з'їзд КПРС (1956), де тодішній керівник партії М. С. Хрущов зробив доповідь «Про культ особи та його наслідки». Були припинені масові репресії, почалася реабілітація незаконно репресованих. Жорстокий ідеологічний контроль дещо ослаб, відбувалася критика «культу особи» Сталіна.

Проте процес демократизації йшов непослідовно й повільно. Головною причиною цього була неспроможність командно-адміністративної системи до глибокого реформування, половинчастість у подоланні сталінізму, відрив ідеології і політики від реального життя, слабка участь широких народних мас у реформах, стиль керівництва самого М. С. Хрущова.

М. С. Хрущов провів деякі реформи та здійснив низку експериментів у економіці.

Реформи почалися з сільського господарства. Хрущов намагався вирішити проблему продовольства, спираючись на екстенсивні фактори — освоєння цілинних земель у Казахстані і Сибіру. Практика показала, що більший ефект мало б вкладення коштів в інтенсивний розвиток сільського господарства України.

Інший експеримент передбачав вирощування величезної кількості кукурудзи. Проте її значення перебільшувалось і посіви насаджувались командним методом на шкоду іншим традиційним для України культурам, перш за все пшениці.

У 1958 р. ліквідували машинно-тракторні станції (МТС), а їхню техніку передали колгоспам, що було неоднозначним рішенням, адже за техніку треба було платити значні кошти, а вона знаходилась не в дуже гарному стані.

Розвитку сільського господарства заважала надмірна централізація. З 1958 р. у сільському господарстві почався спад.

У 1957 році почалася реформа управління. Економіка переходила на управління за територіальним принципом через ради народного господарства (раднаргоспи), що створювалися в економічних адміністративних районах. Це робилося для того, щоб зменшити бюрократизм у центрі. Спочатку реформа дала певний ефект. Проте тенденція до територіальної відокремленості все більше вступала у суперечність з об'єктивним процесом поглиблення галузевої спеціалізації виробництва. Не вдалося знайти й оптимальні форми поєднання місцевих та загальнодержавних інтересів.

Хоча хрущовські реформи не виправдали пов'язаних із ними сподівань, але рівень життя людей все ж значно зріс.

Лібералізація радянської системи дозволила сформуватись цілому поколінню «шестидесятників». Реформи Хрущова містили позитивні елементи, але вони в силу об'єктивних та суб'єктивних причин не могли бути радикальними. У 1964 р. Хрущова було знято з усіх постав і відправлено на пенсію. Консервативні сили перемогли.

Отже, після завершення другої світової війни вперше за багато століть усі українські землі були об’єднані в межах однієї держави, закінчилося формування сучасної території України.

Відбудова в Україні здійснювалася власними силами без зовнішньої допомоги. Характерними рисами відбудовчих процесів в Україні були пріоритетний розвиток важкої промисловості, активна роль командної системи, значна заангажованість в економічній сфері ідеологічного фактора.

У 1953-1964 рр. в супільному житті за інерцією панували комуністичний романтизм та соціальна міфологія. Водночас лібералізація створила ґрунт для поширення інших поглядів та виявів активності. Вони були симптомами нестабільності системи. На початку 60-х років нестабільність у суспільстві ставала дедалі відчутнішою, що дало змогу супротивникам Хрущова в жовтні 1964 р. усунути його від влади.

Лекція 13. Тема 13. Соціально-економічні процеси і політичний стан в Україні

у другій половині 60-х - першій половині 80-х рр.

Господарське будівництво. Характер економічних взаємовідносин республіки і Союзу РСР.

Національно-культурне життя в Україні. Становище в галузі української мови, національної школи, культури, науки. Зміни в чисельному, національному і соціальному складі населення республіки.

Наростання кризових явищ у республіці в другій половині 60-х - першій половині 80-х років. Застій в економічному і культурному житті республіки в умовах необмеженої диктатури партійно-бюрократичної машини КПРС.

Порушення законності, ігнорування особистих прав і свобод людини. Русифікація. Правозахисний рух. Посилення національно-визвольного руху в 70-80-х роках, його учасники (В. Стус, О. Тихий, В. Чорновіл, Л. Лук'яненко, І. Дзюба), репресії щодо них.

Мета заняття:

Навчальна: характеристика економічного та суспільно-політичного стану УРСР у період загострення кризи радянської системи, формування уяви про опозиційний рух в Україні в зазначений період.

Розвиваюча: розвиток умінь логічно висловлювати свої думки, відслідковувати причинно-наслідкові зв’язки, давати оцінку різним політичним процесам і подіям та їх учасникам.

Виховна: виховання національної самосвідомості, активної життєвої позиції, громадянськості, поваги до учасників дисидентського руху, які протистояли системі.

Основні поняття: правозахисний рух, урбанізація, економічна криза, «застій», інфляція, грошова емісія, «самвидав».

З приходом до влади Л.І.Брежнєва (1964-1982) і наступними кадровими змінами у Москві, відбулися кадрові переміщення і на Україні.

Протягом 1963-1972 рр. Першим секретарем ЦК КПУ був Петро Юхимович Шелест.

У період перебування на цій посаді він придушував прояв дисидентського руху в Україні. З іншого боку, на думку дослідників, час його перебування на посаді Першого секретаря ЦК КПУ став періодом найвищого підйому автономного курсу українського керівництва. Шелест намагався відстоювати економічні інтереси України перед московським центром, виступав за надання Україні великих прав у внутрішній і зовнішній економічній політиці. Він був прибічником принципу паритету, у відповідності з яким Україна повинна була отримувати від СРСР фонди, товари та послуги адекватно своєму внеску в загальносоюзну скарбницю. Лінія Шелеста на проведення автономного курсу, дратувала московських партійних лідерів.

У травні 1972 р., відіславши П. Шелеста до Москви, у Києві терміново скликали позачерговий пленум ЦК Компартії України. В. Щербицького було обрано одноголосно першим секретарем ЦК КПУ.

В. Щербицький закрив Україну для П. Шелеста назавжди — навіть до могил батьків на Харківщині той їздив потайки. Надалі здійнялася цілеспрямована ідеологічна хвиля засудження націоналістичних перегинів. Постраждало чимало діячів культури, мистецтва, літератури.

Українська мова швидко витіснялася з партійного та державного апарату, діловодство перевели майже повністю на російську мову.

У жовтні 1972 р. секретарем ЦК КПУ по ідеології було обрано В. Ю. Маланчука. Він реалізовував лінію В. В. Щербицького разом з призначеним головою КДБ при Раді міністрів УРСР В. В. Федорчуком. Вони виявили себе як беззастережні прибічники жорстокого придушення інакодумання, переслідування дисидентів, національної інтелігенції і "самвидаву".

Значною подією у політичному житті суспільства стало прийняття 7 жовтня 1977 року нової Конституції СРСР, а 20 квітня 1978 року – Конституції УРСР, яка копіювала союзний закон.

Декларовані положення Конституцій СРСР та УРСР розходилися з реальним життям.

Соціально-економічні проблеми українського суспільства.

Аналізуючи даний історичний період, слід відмітити, що 60-70-і роки характеризуються науково-технічною революцією у світі і її впливом на соціально-економічний прогрес сучасної цивілізації. Соціально-економічне становище УРСР у другій пол. 60-х - середині 80-х рр. підвело до об'єктивної необхідності переводу економіки республіки на інтенсивний шлях розвитку в умовах НТР і пошуків шляхів прискорення розвитку економіки й соціальної сфери.

Унаслідок незавершеності економічних реформ 60-х рр. і гальмування науки Україна і СРСР входять у період "застою": система знову стає жорстокішою, придушуючи інакомислення, починаючи новий виток реакції. Припиняється розвиток нових технологій, науки; не стимулюється зростання продуктивності праці; придушуються будь-які новації на виробництві. Почалося падіння темпів економічного росту, фондовіддачі, продуктивності праці, національного доходу в цілому. З 1961 по 1985 рр. майже у 2 рази знизилася рентабельність підприємств. Економіка стала практично несприйнятливою для досягнень науки і техніки.

Народ починає втрачати довіру до влади через недотримання її представниками Конституції (ідеальної щодо проголошених прав та обов'язків).

Підкреслюючи свою відданість курсу Л. І. Брежнєва на "стабільність" (на противагу хрущовським експериментам і пошукам) і прагненню зберегти систему, В. В. Щербицький вживав заходів для виконання планових завдань, не виходив за рамки тодішньої соціально-економічної парадигми. Кількісних показників зростання було досягнуто за рахунок використання екстенсивних факторів. Тому в міру їх вичерпання почалося падіння ефективності суспільного виробництва, дедалі чіткіше виявлявся механізм гальмування, ознаки застою у всіх сферах економіки.

Катастрофічного характеру зазнали темпи занепаду економіки УРСР.

Негативні процеси відбувалися і в сільському господарстві. Незважаючи на великі укладання коштів в сільське господарство ( за 1965-1977 рр. було вкладено 45 млрд. карб.), віддача була незначною.

У глибокій кризі опинилася соціальна сфера села, що призвело до того, що на протязі 1966-1985 років з українського села виїхало 4,6 млн. чоловік.

Як „неперспективні” припинили своє існування сотні сіл республіки.

Недооцінювалася складність і суперечливість соціально-класової структури суспільства, значення специфічних інтересів і запитів. Серйозні деформації виявилися і в діяльності політичних інститутів - рад, партійних і громадських організацій.

Дисидентський рух на Україні.

Негативні тенденції в економічному та соціально-політичному житті, зростання кризових явищ в суспільстві призвели до зростання дисидентського руху на Україні, який виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки.

Слід підкреслити, що більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.

Ядро українського дисидентства складали відомі "шістдесятники" - поети Л. Костенко, В. Симоненко, М.Вінграновський, критики І.Дзюба, І. Світличний, Є.Сверстюк, художниця А.Горська, перекладач М.Лукаш. Згодом до них приєдналися Василь Стус, Василь Голобородько, Ігор та Ірина Калинці, брати Горині, генерал Петро Григоренко та інші.

Основними напрямами дисидентського руху були:

1. Правозахисний, або демократичний рух.

2. Релігійне дисидентство.

3. Національно орієнтоване дисидентство.

Характерними рисами українського дисидентства були:

• ненасильницькі методи боротьби

• цей рух мав чіткі організаційні форми

• Дисидентський рух в Україні був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки.

Саме дисидентам належав пріоритет у відстоюванні концепції демократичного суспільства, ідеологічного, культурного, політичного та релігійного плюралізму, багатопартійності, верховенства закону.

Скільки було дисидентів на Україні? Дослідник української історії з Канади Богдан Кравченко склав список дисидентів 1960-1972 років у якому налічувалося 975 осіб. Інші джерела також вказують близько тисячі чоловік.

На початок 80-х років, за даними Секретаріату Міжнародної амністії, кількість політв’язнів становила приблизно 600 – 700 чоловік. Українців серед них у різні часи нараховувалось від 25-75%.

Звинувачували дисидентів за читання і поширення творів М. Грушевського і П.Куліша, „Історії України” М.Аркаса, розповсюдження української національної символіки, інформацію про штучний голодомор 1932-1933 років, за власні твори, які виходили за визначенні ідеологічні рамки, та публікації за кордоном.

Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність утворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.

Проблеми у сфері культури.

Лібералізація радянського режиму після смерті Сталіна створила сприятливі умови для розвитку культури.

1953р. - здійснено перехід до обов'язкової семирічної освіти. З 1956 р. було скасовано плату за навчання у старших класах. 1959 був прийнятий Закон про реформування освіти, який передбачав поєднання загальноосвітнього і політехнічного навчання, але фактично був використаний для русифікації шкільної справи. У 60-ті рр. був запроваджений восьмирічний всеобуч, а у 70-ті завершено перехід до загальної середньої освіти. 1984 р. була проведена нова реформа освіти, запроваджувалось навчання з 6 років, середні школи реорганізовувалися в одинадцятирічні.

Розширювалася підготовка фахівців у системі середньої спеціальної і вищої освіти, особливо з інженерних спеціальностей. Вищу й середню освіту (повну і неповну) на 1987 р. мали 84 % зайнятого населення. Але національної школи, де в основі навчально-виховного процесу було вивчення рідної мови, історії, культури, в Україні не було. Абсолютна більшість предметів викладалася російською мовою. Вчителям російської мови встановлювались 15 % надбавки до ставок. Україна мала на 25 % менше студентів на 10 тис. населення, ніж Росія. Навчання було занадто заідеологізованим.

Продовжувався розвиток науки. Українські вчені чимало зробили для розвитку ракетної техніки, космонавтики, використанні атомної енергії у мирних цілях, кібернетики. Загальна кількість науковців у республіці на 1987 р. становила понад 213 тис, (1960 р. — 46 тис.), з них понад 6 тис. докторів та понад 71 тис, кандидатів наук. Проте у низці галузей вітчизняна наука відставала від розвинених країн Заходу, де активно проходила науково-технічна революція. Заважали надмірна централізація управління наукою, партійне керівництво, яке обмежувало можливості об'єктивних досліджень. Наслідком диктату й замовлень щодо "дисертабельності" наукових досліджень, зокрема у сфері розвитку гуманітарних наук - історії, літератури, культури, критично мислячі особи, "неслухняні" потрапляють до в'язниць, психлікарень, а їх твори - "до забуття", "вирізання", до таємних архівів.

Атмосфера «відлиги» створила сприятливі умови для розвитку літератури і мистецтва. Продовжували плідно працювати митці старшого покоління: П. Тичина, М. Рильський, М. Бажан, В. Сосюра. На перші позиції у прозі вийшли М. Стельмах і О. Гончар, з'явилася ціла плеяда молодих поетів і прозаїків, які дістали назву «шістдесятників» (за назвою років активізації їхньої діяльності). До них належали Д. Павличко, І. Драч, В. Симоненко, Л.Костенко, Г. Тютюнник, В. Стус. Проти них влада застосовував різноманітні репресії, їм забороняли друкуватися. Дещо пожвавилося у 50-70-ті рр. театральне життя. У 50-ті рр. в Україні діяло 70, а у 80-ті рр. — близько 100 професійних театрів. У них працювала ціла плеяда талановитих акторів: А. Роговцева, Б. Ступка, А. Гашинський, Д. Гнатюк, А. Солов’яненко, Є. Мірошниченко. Серед драматургів провідну роль відігравали М. Зарудний, О. Коломієць. Значного розвитку набуло кіномистецтво. Серед найвідоміших кінофільмів «Тіні забутих предків» С. Параджанова, «Білий птах з чорною ознакою» Ю. Іллєнка, «В бій ідуть тільки "старики"» Л. Бикова. У 70-ті рр. почався швидкий розвиток мультиплікаційного кіно. Серед найпопулярніших — серія про пригоди козаків. Проте репертуар кінотеатрів на 99 % був російськомовним.

З початку 50-х рр. в Україні почало розвиватися телебачення. Перша телевізійна передача відбулася 5 листопада 1951 р., її дивилися лише у 150 квартирах киян по чорно-білих маленьких телеприймачах.

Успішно розвився пісенний жанр музичного мистецтва. Улюбленими в народі стали «Пісня про рушник» на слова А. Малишка, «Марічка» М. Ткача, «Чорнобривці» М. Сингаївського. Піднесення української пісні наприкінці 60-70-х рр. пов'язане також з ім'ям талановитого композитора В. Івасюка («Червона рута», «Мила моя», «Водограй»). Велику популярність здобули у цей час естраді співаки С. Ротару, Н. Яремчук.

Неоднозначно розвивалося образотворче мистецтво. Основними його темами були героїзм Великої Вітчизняної війни, образ Леніна, відображення досягнень «розвинутого соціалізму».

Звузилась сфера функціонування української мови. Ідеологізувалися всі види мистецтва.

Таким чином, у 50-80-ті рр. культурне будівництво мало певні успіхи, але з кінця 60-х рр. розвиток культури загальмувався, панувало «всезаборонство», ідеологічний диктат, русифікація, існували суттєві обмеження для поступу української національної культури.

Отже, для соціально-економічного розвитку України в період від 1965 до 1985 рр. були характерні диспропорційність, затухання, тенденція до стагнації.

Політичне життя в країні дедалі більше набуває закритого характеру, наростає відчуження партії від народу, посилюється ідеологічний диктат.

Протягом 60-х – першій половині 80-х років в Україні значною мірою активізується опозиційний рух. Він стає помітним чинником суспільно-політичного життя. Водночас широкої підтримки в громадян республіки він не набув. Незважаючи на мало чисельність, дисидентський рух був реальною моральною та ідеологічною загрозою системі. Оскільки формував і зберігав певні суспільні ідеали.

Ситуація в духовній сфері значною мірою визначалася еволюцією усієї системи. Політичний курс на «стабілізацію» посилював ідеологічний диктат, зумовлював деформації, однак лише гальмував, а не зупиняв духовний розвиток суспільства.

Лекція 14. Тема 14. Україна на шляху суверенітету і незалежності

Криза радянського суспільства і процеси перебудови. Зростання національної самосвідомості. "Декларація про державний суверенітет України".

Наука і культура України у 80-90-ті роки. Початок перебудови середньої й вищої школи. Становище у науці. Роль літератури і мистецтва в оновленні суспільства. Відродження української національної культури. Закон про мови в Україні.

Спроба державного перевороту в СРСР у серпні 1991 р. Акт про незалежність України. Заборона діяльності Компартії України. Всеукраїнський референдум та вибори Президента України 1 грудня 1991 р.

Вибори до Верховної Ради України 1994 р. Нова постановка політичних сил. Прийняття Конституції України п'ятою сесією Верховної Ради України 28 липня 1996 р. - якісно новий крок на шляху будівництва незалежної української держави.

Вибори Президента України 31 жовтня 1999 року. Політична криза, викликана „Справою Гонгадзе” і „касетним скандалом” взимку-навесні 2001р. Вибори до Верховної Ради України 31 березня 2002 року.

Помаранченва революція та її наслідки. Позачергові вибори до Верховної Ради України 30 вересня 2007 р.: хід проведення та підсумки. Формування демократичної коаліції.

Обрання В.Януковича Президентом України та його діяльність на цій посаді. Сучасна внутрішньополітична ситуація в Україні. Участь України в діяльності ООН, інших міжнародних організацій. Інтеграція України до Європейського простору.

Мета заняття:

Навчальна: показати кроки в розбудовi Української незалежної держави: прийняття Декларацiї про державний суверенiтет i Акту проголошення незалежностi, нової Конституцiї України, процес становлення iнституту президентства, формування органiв законодавчої та виконавчої влади.

Розвиваюча: розвивати вміння зіставляти історичні події, процеси за періодами (епохами), орієнтуватися в науковій періодизації історії; порівнювати, пояснювати, аналізувати, узагальнювати і критично оцінювати історичні факти та діяльність осіб, спираючись на здобуті знання, а також на основі альтернативних поглядів на проблеми;

Виховна: виховування бажання активної участі в суспільному житті української держави, усвідомлення її ролі та місця в Європі та світі, формування відповідальності за долю України та її державності.

Основні поняття: застій, перебудова, гласність, референдум, ринкова економіка, "релігійне відродження", суверенітет, місцеве самоврядування, інститут президентства, поділ державної влади, права людини і політичні свободи, "справа Гонгадзе", "помаранчева революція", політична реформа.

Після смерті Л.І. Брежнєва (1982 р.) до влади в СРСР прийшли спочатку Ю.В. Андропов (1982-1984), а потім К.У. Черненко (1984-1985). Якщо Ю. Андропов намагався навести порядок у розладнаному механізмі "соціалізму”, перш за все, за допомогою налагодження дисципліни, (хвороба і смерть завадили йому зробити щось суттєве), то тяжко хворий К. Черненко фактично продовжував уже скомпрометований брежнєвський курс. Країна опинилася на грані економічної, соціальної і політичної кризи.

По основних показниках забезпечення населення товарами і послугами – СРСР виявився далеко позаду не тільки розвинених капіталістичних країн, але й багатьох держав третього світу. Навіть за офіційними даними, продуктивність праці в промисловості СРСР була в 2 рази нижчою, ніж у США, а в сільському господарстві – в 4 рази. Також радянська економіка задихалась від гігантських військових витрат. Вони з’їдали 1/5 частину валового національного продукту. Радянська армія, на той час, була самою великою армією в світі. Вона нараховувала 4,5 млн. чоловік. В країні потрібні були зміни, необхідність яких все більше назрівала.