2. Початок Великої Вітчизняної війни.

22 червня 1941 р. Німеччина напала на Радянський Союз.

Український напрям за планом «Барбаросса» був одним із найголовніших. Ставилося завдання оволодіти розвиненою економічно базою України. Тому найбільша частина німецьких сил - група армій «Південь» (57 дивізій і 13 бригад) — мала завдання протягом короткого часу завдати головного удару у напрямку на Київ, зайняти переправи, підготувавши наступ далі на схід.

В Україні німецьким військам протистояли два фронти: Південно-Західний (командуючий — генерал М. Д. Кирпонос); Південний (командуючий — генерал І. В. Тюленєв). У районі Луцьк-Броди-Рівне 23-29 червня 1941 р. відбулася велика танкова битва. Проте вона затримала німецькі війська лише на тиждень. У прикордонних боях, незважаючи на мужність радянських воїнів, Червона армія зазнала поразки.

30 червня 1941 р. німецькі війська увійшли у Львів. Разом з ними увійшли частини ОУН (Б). Цього ж дня представники українських національних політичних сил на чолі з ОУН (Б) прийняли «Акт відновлення Української держави». Але Німеччина зреагувала на Акт відновлення Української держави негативно. С. Бандера і Я. Стецько були інтерновані.

Із 7 липня по 26 вересня 1941 р. тривала оборона Києва і відволікала значні сили ворога. Проте, німецьким арміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва. 73 дні тривала героїчна оборона Одеси (5 серпня - 16 жовтня 1941 р.) та оборона Севастополя (30 жовтня 1941 – 4 липня 1942 р.). 25 жовтня 1941 р. німецькі війська захопили Харків.

Велику Вітчизняну війну можна розділити на такі періоди:

1. 22 червня 1941 р. — 18 листопада 1942 р. — початковий;

2. 18 листопада 1942 р. — кінець 1943 р. — рік корінного перелому;

3. 1944 р. — 8 травня 1945 р. — час завершальних операцій.

3. Становище на окупованій українській території. Рух Опору.

На окупованих українських землях фашисти встановили жорсткий окупаційний режим. Вони ліквідували національну державність українського народу. Територію України було розчленовано на 4 зони: Трансністрію, «дистрикт Галичина», Рейхскомісаріат „Україна”, прифронтові. Створювалися цивільні управління - міські управи на чолі з бургомістрами, волосні управи на чолі з старшинами. Українцям дозволялося обіймати найнижчі посади такі як сільський староста, бургомістр містечка, поліцай, які вербувалися переважно з карних злочинців.

Терор став державною політикою фашистів в Україні. Населення позбавлялося елементарних юридичних прав. Українська молодь примусово вивозилася на роботу в Німеччину. Цілеспрямовано здійснювався геноцид, в першу чергу, проти євреїв. В Україні було створено 50 гетто і 180 великих концтаборів.

У ході війни проводилась політика колонізації українських земель, заселення їх німцями. Для поліпшення постачання німецького населення у рейх було вивезено 3,8 млн. голів крупної рогатої худоби, 4,4 млн. свиней. 5,4 млн. овець і кіз, 3 млн. коней. Вивозився навіть український чорнозем, 1 млн. фруктових дерев. З музеїв України забрали 40 тис. експонатів. Війна забрала життя понад 8 млн. громадян України.

Нацистський „новий порядок” викликав масовий рух Опору в України.

Антифашистський рух опору в Україні включав: радянське комуністичне підпілля та партизанський рух; український самостійницький підпільний та партизанський рухи; польський рух опору.

Найпоширенішими формами боротьби підпільників були збір інформації, саботаж і диверсії. Партизанський рух став стратегічним фактором війни, фактично другим фронтом, який прикував до себе до 10% сил вермахту на Східному фронті.

Крім радянського руху Опору, билися з фашистами й представники українського самостійницького руху, який діяв переважно на території Західної України.

Виник цей рух у 1940 році на Поліссі та Волині, де Тарас Боровець (псевдоним – Байда, Т. Бульба) створив перші партизанські загони для боротьби проти радянської влади, радянизації краю, державної влади на місцях. З весни 1942 року збройні формування бульбовців трансформуються в партизанські загони уже під назвою „УПА”.

Офіційною датою народження УПА стало 14 жовтня 1942 р., запроваджено пізніше як свято українського війська, приурочене до дня покровительки Війська Запорозького Святої Богородиці.

Після розколу ОУН (1940) на (ОУН-Б) і (ОУН-М) почалась ворожнеча між ними. Вони боролися проти всіх, хто виступав проти незалежності України. УПА прагнула закріпитися в Україні як «третя сила» (крім німецької і радянської влад).

З виходом Червоної Армії до Дніпра, керівництво УПА приймає рішення про зміну тактики. Воно вирішує не втручатися у боротьбу між німецькими і радянськими військами. УІІА як партизанська армія, в основному, не йшла на відкриті бої з регулярними військами Радянської армії, хоча окремих сутичок було чимало. Під час одного з них навесні 1944 р. був смертельно поранений командуючий 1-им Українським фронтом генерал М. Ватутін. Лише 1944 р. УПА здійснила 800 рейдів. Складність діяльності ОУН полягала у тому, що її, на відміну від руху Опору в Європі, не підтримувала жодна держава і вона змушена була покладатися тільки на власні сили.