Здійснення в Україні нової економічної політики. Утворення срср

Політика більшовиків під час громадянської війни значною мірою спричинила розвал економіки. Водночас великі райони Південної Росії та України охопила посуха, наслідком чого став голод 1921—1922 рр.

У березні 1921 р. відбувся X з'їзд РКП(б), на якому була прийнята нова економічна політика. Основними складовими непу були: відновлення торгівлі та товарно-грошових відносин; введення стійкої грошової одиниці, надання їй конвертованості; дозвіл приватної торгівлі; денаціоналізація середніх та дрібних підприємств, повернення їх старим власникам; введення господарчого розрахунку на підприємствах, дозвіл іноземних концесій, відновлення матеріальних стимулів виробництва, розвиток кооперації та оренди; зменшення державного втручання в економіку; заміна продрозверстки продподатком.

Політика непу була неоднозначно сприйнята деякими діячами компартії України, які виступили проти заміни продрозкладки продподатком. Але, незважаючи на це, нові віяння поширилися й на українських землях. В умовах непу довоєнного рівня досягли галузі легкої, харчової промисловостей, виробництво предметів споживання, було відновлено господарство, зруйноване за роки війни. Зросло промислове та сільськогосподарське виробництво, пожвавилися торгівля і товарообмін, була знята соціальна напруга.

Улітку 1919 р. більшовики втягнули Україну у т. зв. воєнно-політичний союз радянських республік, за яким створювалася єдина армія, органи безпеки, деякі інші структури. Наступним кроком стало підписання 28 грудня 1920 р. між РСФРР і УСРР Союзного робітничо-селянського договору. Ще більше зросла залежність України від російського центру, коли ЗО грудня 1922 р. І з'їзд Рад Росії, України, Білорусі й Закавказької федерації (Азербайджан, Вірменія, Грузія) ухвалив у Москві декларацію і договір про створення Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР).

Індустріалізація: методи, труднощі, підсумки

Просуваючись рейками непу, Україна завдяки величезній енергії та працьовитості народу відбудувала зруйноване в роки Першої світової війни та революції господарство. Проте Україна, як і раніше, була переважно аграрним краєм.

На ХІУ з’їзді ВКП(б) було проголошено курс на індустріалізацію. Основними джерелами індустріалізації були: націоналізація промисловості, збільшення прямих і непрямих податків, використання трудового ентузіазму трудівників і примусової праці політичних в'язнів, колективізація сільського господарства, конфіскація церковного і монастирського майна, прибутки від зовнішньої торгівлі та ін.

Проте, у другій і третій п'ятирічках республіка отримала непропорційно малі капіталовкладення. Так, із 4500 заводів, що будувалися протягом другої п'ятирічки (1933—1937 рр.), лише 100 знаходилися в Україні. До того ж, розвиток промисловості в Україні відбувався в старому напрямі, що сформувався ще в царські часи. І тоді, і тепер роль України зводилась до забезпечення Росії паливом, необробленим металом і важким прокатом. Ще ніколи в історії будь-яке суспільство не робило спроби здійснити величезні економічні перетворення за такий короткий період. Необхідною була масова активність усіх, ентузіазм мільйонів при мінімальному матеріальному стимулюванні, гострому дефіциті товарів народного споживання, продуктів харчування, послуг. Щоб збудити ентузіазм, використовували різноманітні методи, зокрема масове змагання. Проте невдовзі економічна ефективність змагання почала падати, зростали тільки «паперові» показники.

Попри недоліки перші п’ятирічки досягли вражаючих успіхів. Промисловий потенціал України у 1940 р. у сім разів перевищував показник 1913 р. На території республіки з'явилися велетенські підприємства. Якщо весь СРСР із п'ятої в світі найбільшої індустріальної держави став другою, то Україна за виробничими потужностями приблизно дорівнювала Франції.