4. Радикалізація суспільно-політичного руху українців у Російській імперії. Кирило-Мефодіївське товариство

У середині ХІХ ст. центром загальнополітичного українського національного руху став Київ. На початку 1846 р. молоді просвітителі Київського університету викладач Микола Костомаров, студент, а потім учитель Василь Білозерський, чиновник Микола Гулак заснували нелегальну політичну організацію - Кирило-Мефодіївське товариство. До братства ввійшли студенти університету Г. Андрузський, А. Маркович, О. Навроцький, І. Посяда, О. Тулуб, полтавський поміщик М. Савич, вчитель однієї з Санкт-Петербурзьких гімназій Пантелеймон Куліш і вже добре знаний поет та художник Тарас Шевченко.

Програмні положення Товариства були викладені Костомаровим у творі «Закон Божий («Книга буття українського народу)», що ґрунтувався на принципах християнського ідеалізму, любові до ближнього, закликав до перебудови суспільства мирним шляхом на засадах справедливості, рівності, свободи, братерства. Автор засудив територіальний поділ України, ліквідацію козацького устрою, запровадження кріпосницької системи, надав негативну оцінку самодержавній формі правління як одній із форм деспотизму. Виходячи з цього, пропонувалося скасування кріпацтва, ліквідація юридичних відмінностей між станами, доступність освіти для мас. Щодо вирішення національного питання, то учасники братства вважали, що всі слов'янські народи мають право вільно розвивати свої культури і повинні утворити слов'янську федерацію з демократичними інститутами, аналогічними тим, які малися в Сполучених Штатах. Українському народові відводилася месіанська роль того, хто закличе всіх слов’ян на визвольну боротьбу, а столицею федерації повинен був стати Київ.

Царські власті вирішили жорстоко покарати провідних членів братства. Найсуворіше було покарано Шевченка, в якому самодержавство вбачало найнебезпечнішого учасника товариства. Його віддали у солдати на 10 років «...под строжайшим наблюдением і запретом писать і рисовать». Фізичні та моральні муки цього заслання спричинили передчасну смерть Шевченка у 1861 р.

Діяльність Кирило-Мефодіївського товариства була першою спробою української інтелігенції перейти від культурницького до політичного етапу національного руху та мала велике значення для подальшого розвитку української національної ідеї. Ліквідація товариства надала поштовх наступові антиукраїнської політики й ознаменувала початок довгої безупинної боротьби української інтелігенції з російським царатом.

5. Царські реформи 60-70-х рр. Хіх ст. Та їхнє значення для соціально-економічного життя України

19 лютого 1861 р. Олександр II видав Маніфест та «Загальне положення про селян, які виходили з кріпацької залежності». Пізніше були прийняті додаткові законодавчі акти, що визначали порядок впровадження реформи. Законодавчими документами скасовувалося кріпосне право, селяни ставали особисто незалежними від поміщиків, звільнялися від поміщицької опіки над сімейним життям, отримували право на власну землю, право володіти нерухомістю, займатися промислами, торгівлею, підрядами, відкривати промислові підприємства тощо.

За надану селянам землю з поміщиком розраховувалася держава. Селяни ж повинні були за землю сплатити викуп: 20% суми викупу - одноразово, 80% - держава надавала селянам у борг на 49 років під значні річні відсотки. До укладання викупної угоди про сплату 20% суми викупу селяни вважалися тимчасово зобов’язаними та по узгодженню з поміщиком повинні були працювати на панщині чи сплачувати оброк. Доля державних селян, яких в Україні налічувалося майже 50%, вирішувалася окремим законом 1866 р., згідно з яким селяни мали право викупити свій наділ, а до того часу повинні були сплачувати щорічний державний оброчний податок.

Селянська реформа 1861 р. в Україні мала низку особливостей. Селяни Лівобережної та Південної України, де ґрунти були плодючими, отримали наділи розміром у 1,6 рази менші, ніж у інших регіонах Росії. Удаючись до різноманітних хитрощів під час переговорів та перерозподілу земель, поміщики привласнювали собі ліси, луки та водойми, що раніше вважалися загальною власністю. Собі вони завжди лишали найродючіші землі, а гірші продавали селянам за підвищеними цінами. У процесі перерозподілу вони часто змушували селян переїжджати, штовхаючи їх на додаткові витрати. Загалом у ході реформи поміщикам в Україні вдалося залишити за собою кращі, найбільш родючі землі.

Таким чином, внаслідок реформи 1861 р. селяни отримали особисту свободу, але їхня економічна залежність від поміщиків зберігалася. Тільки 10-15% селян змогли порівняно швидко викупити землю у поміщиків та розпочати власне господарство.

У 1864 р. була проведена земська реформа, якою впроваджувалося місцеве самоврядування.

Судова реформа 1864 р. перетворила становий суд на нестановий, закриті судові засідання на гласні, що відбувалися в присутності публіки та преси. Суд набув незалежності. Призначення суддів відбувалося урядом, втім позбавлялися вони посади тільки згідно рішення суду. Впроваджувався інститут присяжних, серед яких були засідателі від усіх станів. В судах розглядалися позиції обох сторін. Обвинувачення підтримував прокурор, захист - адвокат. Поява нової групи учасників судового процесу — адвокатів - була одним із наслідків реформи. Від старої системи залишилися особливі суди для духовенства та військових. Функціонували також волосні суди для селян.

Реформи в галузі освіти 1860-х років надали нижчим верствам більший доступ до неї на всіх рівнях, від початкового до університетського. Збільшувалася кількість навчальних закладів усіх типів. Була вдосконалена програма навчання, університети отримали більшу автономію. Впроваджувалася система початкової освіти. У середній школі вводилося два типи гімназій: класичні з викладанням латинської та грецької мов та реальні з переважанням природничих наук. Гімназії оголошувалися безстановими. Створювалися жіночі гімназії та школи, яких раніше не було. Існували також прогімназії - неповні середні школи з чотирирічним терміном навчання. Відмінялися тілесні покарання учнів. Відкривалися недільні школи для навчання дорослих.

Згідно реформи міського самоврядування 1870 р. у містах створювалися органи влади - міські думи.

Військова реформа 1874 р. поширювала військову повинність на всі верстви суспільства та розповсюджувалася на чоловіків, які досягли 21 року. Скорочувалася до 6 років (у флоті - до 7 років) тривалість служби, і встановлювався ряд правил звільнення від військової повинності. Удосконалювалося озброєння. Поліпшувалася підготовка офіцерського складу.

Реформи 60-70 рр. ХІХ ст. мали буржуазний характер, сприяли лібералізації відносин у багатьох сферах державного та суспільного життя та спричинили в них важливі зміни. Вони законодавчо закріпили особисті та громадянські права населення, сприяли розвиткові системи місцевого самоврядування, піднесенню ролі закону й права. Були розширені можливості населення брати активну участь у підприємницькій та торговій діяльності. І хоч реформи залишали багато феодальних пережитків (поміщицьке землеволодіння, відсутність демократичних свобод, свавілля царських чиновників і поліції тощо), вони сприяли соціально-економічній модернізації Російської імперії в цілому й українських земель у її складі зокрема: були створені умови для розвитку нового ладу - капіталізму.