ПРЕДМЕТ І ЗАВДАННЯ ДИТЯЧОЇ ПАТОПСИХОЛОГІЇ

План

1. Історія розвитку патопсихології як науки.

2. Предмет і завдання дитячої патопсихології.

3. Місце дитячої патопсихології в системі психологічних і медичних наук.

4. Принципи побудови патопсихологічного обстеження дітей.

5. Роль даних про порушення розвитку дитини в оптимізації навчально-виховного процесу.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Блейхер В. М. Патопсихологическая диагностика.—К. 1986.

Волков Б. С. Задачи й упражнения по детской психологии.—М., 1991.

Гарбузов В. Й. Нервные дети.—Л.; М., 1990. Диагностическая и коррекционная работа школьного пси­холога / Под ред. Й. В. Дубровиной й др.—М., 1987. Зейгарник Б. В. Патопсихология.—М., 1986.

Захаров А. Й. Психотерапия неврозов у детей й подростков.— М., 1982.

Рабочая книга школьного психолога / Под ред М В Ду­бровиной.—М., 1991.

Раттер М. Помощь трудным детям.— М., 1987.

Рубинштейн С. Я. Экспериментальные методики патопсихологии.—М., 1970.

1. Історія розвитку патопсихології як науки

Історія патопсихології пов’язана з розвитком психіатрії, неврології, експериментальної психології. В кінці ХІХ століття психологія стала поступово втрачати характер „єдиної” всеохоплюючої науки, в її дослідження вносяться методи природовідповідності.

Експериментальні методи В.Вундта та його учнів проникли в психіатричні клініки — клініку Є.Крепеліна (1879), в найбільшу психіатричну клініку Франції В Сальпетрієрі (1890), де посаду завідуючого лабораторією більше 50 років займав П.Жане; експериментально – психологічні лабораторії були відкриті і в психіатричних клініках Росії – лабораторія В.М.Бертерєва в Казані (1885), С.С.Корсакова В Москві (1886), потім лабораторії В.Ф.Чижа в Юрьєві, І.А.Сікорського в Києві та ін.

На рубежі ХХ століття вчені говорять про виникнення нової галузі психологічної науки. Так В.М. Бехтерєв пише у 1904 році:”Найновіші успіхи психіатрії, що зобов’язані в значній мірі клінічному вивченню психічних розладів у ліжка хворого, слугували основою особливого відділу знань, відомому під назвою патологічної психології, яка призвела вже до вирішення досить багатьох психологічних проблем і від якої, без сумніву ще більше можна очікувати в майбутньому”- (Психика и жизнь, М. 1904). Послідовник В.М. Бехтерєва А.Ф.Лазурський відноситься до тих дослідників, які були на шляху перетворення психології емпіричної в наукову.

Розробляючи основним чином питання індивідуальної і педагогічної психології, А.Ф.Лазурський надавав великого значення патопсихології:”...Дані, здобуті патологією душі, заставили переглянути, а в багатьох випадках і піддати ґрунтовній переробці багато чисельні важливі відділи нормальної психології”; патологія дає „можливість розглядати душевні властивості людини як би скрізь збільшуване скло, що робить для нас ясним такі подробиці, про існування яких у нормальних суб’єктів можна тільки здогадуватися” – (А.Ф.Лазурський. Влияние естествознания на развитие психологи .)

Зростання дослідницької та практичної роботи в галузі експериментальної патопсихології проявляє себе в тому, що при наукових спілках психологів, психіатрів, невропатологів існують секції, що об’єднують і координують дослідження в галузі патопсихології. На всесоюзних з’їздах психологів 1959, 1963, 1971 р.р. були широко представлені доповіді патопсихологів, які концентрувались навколо проблем:

1. Значення патопсихології для теорії загальної психології;

2. проблеми компенсації

3. проблема патології мислення і особистості.

Також проходили Міжнародні конгреси психологів Москва -1966, Лондон – 1969, Токіо – 1972.

2. Предмет і завдання дитячої патопсихології

Предметом дитячої патопсихології є відхилення в розвитку психічної діяльності дитини.

За відсутності правильної психолого-педагогічної допомоги розвиток дитини, якій властиві порушення в психічній діяльності, призводить до соціальної дез­адаптації. Добір адекватних прийомів коригуючого впливу, в свою чергу, можливий лише на базі вияв­лення глибинних, дійсних причин аномальної пове­дінки дітей. Спеціальне патопсихологічне дослідження допомагає визначити ці причини, виявити приховані для простого спостереження ознаки порушень вищих психічних функцій та особистісних утворень, визначи­ти їхні структуру та взаємозв'язок.

Таким чином, одним із головних завдань дитячої патопсихології є одержання даних про психічний стан дитини з аномальною поведінкою; про стан її пізна­вальної діяльності, емоційно-вольової сфери та осо­бистості загалом. Оскільки в патопсихології вже нако­пичено достатньо даних про особливості порушень психічної діяльності при різних захворюваннях, ре­зультати обстеження допомагають поставити правиль­ний діагноз.

У роботі шкільного психолога патопсихологічне обстеження дитини необхідне для відмежування відхи­лень у поведінці, що виникли під впливом соціальної ситуації розвитку, від тих, які зумовлені порушенням психічної діяльності. Наприклад, неуважність учня на уроці, невиконання ним завдань учителя, вкрай низька успішність, що доходить до неможливості оволо­діння шкільними навичками та знаннями, можна пояснити відсутністю навчальної мотивації, знецінен­ням навчання для дитини у зв'язку з наявністю в неї інших інтересів та ціннісних орієнтацій, інших сфер самоствердження. Проте така сама картина поведінки спостерігається і при церебрастенічних станах, що ха­рактеризуються виснаженням уваги, низькою чи не­рівномірною працездатністю, інертністю психічних процесів, які часто пов'язані з порушенням аналізу та синтезу просторових відношень, тонкої моторики. Якщо дитині властиві вказані особливості, то, незва­жаючи на її намагання заслужити звання «гарного учня», вчитель сприйматиме її як ледачу, несумлінну, байдужу до навчання.

Важливим завданням патопсихологічного обсте­ження дитини є раннє виявлення симптомів психічного недорозвитку, а також викривленого, дисгармонійного розвитку, дебюту психічних захворювань, невропатії, неврозів і т.п. Виявивши загрозливі симптоми, шкільний психолог повинен направити дитину на консультацію до відповідного спеціаліста для уточнен­ня діагнозу та лікування.

Специфічні завдання постають перед дитячим патопсихологом, коли він працює з підлітками. Цей ві­ковий період, що є складним етапом розвитку для всіх дітей, провокує різкі відхилення в поведінці підлітків з порушенням їхньої психічної діяльності. Це часто буває навіть за мінімальних, компенсованих (тобто непомітних при простому спостереженні) раніше по­рушеннях. Так, при деяких типах психопатій та акцентуацій характеру в підлітків виявляються ознаки соціальної дезадаптації: відмова виконувати вимоги дорослих, негативізм стосовно соціальне схвалених норм поведінки, підвищення роздратованості, кон­фліктність та ін. Такі самі, на перший погляд, прояви поведінки властиві й звичайному підлітку у взаєминах з батьками, якщо ті не хочуть змінити стиль стосунків із сином або дочкою, намагаючись утримати їх у рамках дитячої «моралі слухняності». В цьому випадку поведінка підлітка є не патологією, а реакцією емансипації, гіпертрофованою у відповідь на неправильну поведінку батьків.

Наступне завдання, що його розв'язує дитяча па­топсихологія,— використання даних_патопсихологічного обстеження при здійсненні коригування. Так, виявлення особливостей особистості дитини, її інтере­сів інтелектуального рівня допомагає встановити кон­такт із нею, прогнозувати особливості емоційного реа­гування на психотерапевтичний вплив, гнучко будува­ти тактику спілкування. Іноді сам патопсихологічний експеримент може стати інструментом психотерапев­тичного впливу. Наприклад, діти із заниженою само­оцінкою, невпевненістю в собі, патологічною сором­ливістю при успішному розв'язанні завдань переко­нуються у слушності висловлених психотерапевтом міркувань про наявність у них потенційних можли­востей для високих досягнень. Психологічні виміри динаміки психічних порушень у зв^’язку проведенням психокорекції також є завданням патопсихології. Дані цих вимірів є об'єктивними показниками впливу психотерапії та інших коригуючих впливів (навчаючий експеримент, розвиваючі ігри) на лікування. Поліп­шення, виявлене в експерименті, у свою чергу, треба використати для вироблення в дитини оптимістичного настрою.

Дуже важливим у практичному відношенні завдан­ням дитячої патопсихології є одержання даних про психічну діяльність дитини для проведення різного роду експертиз. Насамперед це необхідно для вирі­шення питання про те, де треба навчатися дитині: в масовій чи спеціальній школі. Направлення дитини в спеціальну школу дається медико-педагогічною комі­сією. Проте батьки не завжди вчасно звертаються по допомогу до спеціалістів. Це пояснюється, по-перше, тим, що багато різновидів відхилень у психічному розвитку в побутовому спілкуванні не помітні. Більше того, такі порушення, як дисграфія, дискалькулія, дислексія взагалі не пов'язані зі зниженням інтелекту. Тому вчителі сприймають відставання дитини в навчанні як наслідок небажання її вчитися та переко­нують у цьому батьків.

Шкільний психолог повинен володіти методами патопсихологічного обстеження, щоб мати можливість прогнозувати успішність навчання дитини, зорієнту­ватися в можливій наявності того чи іншого порушен­ня та переконати батьків у необхідності проконсульту­вати дитину у відповідного спеціаліста. Природно, що припущення наявності в дитини психічного недороз­витку глибоко травмує батьків, вони не хочуть погод­жуватися з тим, що син чи дочка підлягає навчанню в спеціальній школі. Тому експертна оцінка тут необхід­на, і від її точності залежить подальша доля дитини. Якщо дебільна дитина навчається в масовій школі, то вона постійно відчуває свою неспроможність порівня­но з іншими дітьми. Це призводить до появи вторин­них порушень — невротичних реакцій або відхилень у розвитку особистості. Не меншої шкоди психічному розвитку завдає і такий варіант, коли педагогічно занедбану дитину направляють у спеціальну школу, розцінивши непідготовленість до школи як розумову відсталість.

Під час профорієнтації та трудової експертизи патопсихолог виявляє ступінь порушення психічної діяльності та його вплив на працездатність обстежува­ного. Спираючися на збережені психічні функції, пси­холог допомагає обрати таку професію, де можлива максимальна компенсація дефекту. Водночас старшо­класник має знати перелік професій, які йому проти­показані в силу його психічних особливостей. На­приклад, для епілептичних осіб не підходять професії, які потребують швидкого переключення уваги, пов'я­зані з пересуванням; їм не рекомендується робота з механізмами, що обертаються, з відкритим полум'ям. Проте такі особи добре справляються з тими видами діяльності, що вимагають усидливості, старанності, постійності та монотонності рухів.

Дуже важливою є роль патопсихологічного дослід­ження при визначенні придатності особи для служби в армії. Це стосується тих випадків, коли в дитини раніше була діагностована нечітко виражена форма олігофренії або психопатія, невроз або резидуально-органічні ураження головного мозку і т. п. До компе­тенції психолога належить з'ясування і таких питань військової експертизи, коли допризовник, що не мав раніше (в анамнезі) психічних порушень, виявляє оз­наки соціальної дезадаптації.

Патопсихологічне обстеження дедалі частіше вико­ристовується в ході судово-психіатричної експертизи. Якщо тут завдання психіатра полягає у виявленні та діагностуванні психічного захворювання, то патопси­холог здійснює структурно-динамічний аналіз особи обстежуваного. Це особливо важливо тоді, коли пси­хічне захворювання виражене нечітко, коли його про­яви стерті або атипові.

Під час розгляду кримінальних справ, де проходять неповнолітні, психологічна експертиза проводиться і в тих випадках, коли сумнівів у психічному здоров'ї об­стежуваного не виникає. Це пояснюється необхідніс­тю з'ясування здатності неповнолітнього усвідомлюва­ти суть та значення своїх дій та керувати ними. Па­топсихологічне обстеження тут спрямоване на визна­чення рівня інтелектуального розвитку, пізнавальної, емоційно-вольової сфери, структури мотивів та по­треб, системи відносин, установок, ціннісних орієнта­цій підлітка або юнака. Важливо також з'ясувати пи­тання про стан неповнолітнього в момент скоєння злочину, що вплинув на його дії (страх, відчай, голод, перевтома), в тому числі наявність патологічного чи фізіологічного афекту.

Психологічна експертиза проводиться не тільки щодо обвинуваченого, а також для з'ясування особистісних особливостей та психологічного стану потерпі­лих, свідків. Отримані дані дають змогу судити про достовірність їхніх показань, а також допомагають установити ступінь вірогідності виникнення у непов­нолітнього в певній ситуації таких станів, як розгубле­ність, втрата орієнтації, неможливість протистояти психічному тискові злочинця. Наприклад, підвищена навіюваність дівчинки, сформована в неї (в результаті виховання за типом домінуючої гіперпротекції) уста­новка на беззаперечне виконання вимог дорослого значною мірою збільшують ризик того, що вона стане жертвою статевого злочину.

Розглянуті вище завдання дитячої патопсихоло­гії — це лише стислий конспективний перелік про­блем, які розв'язує клінічний патопсихолог. Нагадає­мо, що шкільний психолог не повинен виходити за межі своєї компетенції та брати на себе функції по­ставлення діагнозу або, тим більше, лікування. Діаг­ностувати психічне захворювання може тільки лікар-психіатр, завдання клінічного психолога — подати ре­зультати дослідження особистості та психічних проце­сів у дитини, що допоможе лікарю точніше визначити вид захворювання, ступінь його вираження, прогнозу­вати ефективність лікування. Завдання практичного психолога в системі освіти — своєчасно виявити ді­тей, поведінка яких зумовлена порушенням психічної діяльності. Саме для цього шкільному психологу не­обхідно знати основи дитячої патопсихології.