4. Проблеми та перспективи організації спеціальних форм навчання й виховання дітей із відхиленнями в розвитку та поведінці

Однією з головних проблем навчання дітей у спе­ціальних школах є та, що школи цього типу функціо­нують як інтернатні заклади. Це зумовлено відносно рідкою мережею спеціальних шкіл, їх віддаленістю від місця проживання дитини. Тому діти, за деякими ви­нятками, не можуть вчитися в такій школі й прожива­ти вдома.

Відрив дитини від сім'ї, безумовно, є психотравмуючим фактором і для дітей, і для батьків. Відсут­ність щоденних контактів з рідними та близькими, позбавлення дитини домашньої обстановки, природ­ного побутового та соціального оточення збіднює її життєвий досвід, обмежує можливості мимовільного засвоєння корисної інформації. Це, звичайно, нега­тивно впливає на навчання й виховання дитини з порушеннями інтелектуальної діяльності або затрим­кою психічного розвитку. Для дітей з інфантилізмом, неврозами, неврозоподібними станами інтернатні умови ще більше несприятливі, оскільки наявність теплої сімейної атмосфери, любові та ласки батьків є для них дуже значущим фактором, який стимулює їх психічний розвиток.

Водночас замкненість дитячого колективу в умовах інтернатного закладу призводить до певної одноманітності життя, відриває дітей від широкого соціального середовища, що пізніше ускладнює їх адаптацію в тру­дових колективах та суспільстві в цілому. Крім того, ізоляція дітей із порушеннями в психічному розвитку від здорових збіднює умови виховання останніх, поз­бавляє їх уроків прояву співчуття, милосердя, поваги до людини з аномаліями розвитку.

Необхідність розлучення з дитиною викликає в більшості батьків негативне ставлення до спеціальної школи взагалі. Вони не хочуть віддавати дитину до школи-інтернату, що призводить до неповного охоп­лення спеціальним навчанням дітей, які його потре­бують. Враховуючи те, що без згоди батьків направити дитину до спеціальної школи відкритого типу немож­ливо, а вказані тенденції останнім часом посилюють­ся, необхідно шукати більш досконалі способи органі­зації навчання й виховання дітей із відхиленнями в психічному розвитку. Так, проблему віддаленості спецшкіл від місця проживання дитини можна вирі­шити шляхом системи «шкільних автобусів». Для дітей із затримкою психічного розвитку, порушеннями мови, дітей, що погано чують і бачать, можна створи­ти при масових школах спеціалізовані класи. В інтер­натні заклади такого типу доцільно направляти ано­мальних дітей із неблагополучних сімей або тих, хто позбавлений опіки батьків, дітей-сиріт.

Наступною проблемою спеціальних шкіл є недос­татня диференціація та індивідуалізація навчального процесу в межах школи. Враховуючи те, що багато хто з дітей страждає комбінованими дефектами, а направ­ляються вони в спецшколу того профілю, який відпо­відає основному дефекту, ці діти не отримують всієї тієї допомоги, яка їм необхідна. Частково ця проблема вирішується функціонуванням допоміжних класів та класів для дітей із затримкою психічного розвитку при школах для дітей із порушеннями мови, зору, слу­ху та ін.

Однак у школах для дітей із нервово-психічними захворюваннями проблема спеціалізації постає більш гостро. Наявність в одному класі дітей з високою інертністю психічних процесів, гальмуванням і дітей з розгальмованістю, порушеннями концентрації уваги значно ускладнює навчальний процес. З нашої точки зору, необхідно посилити диференціацію хоч би в межах санаторних шкіл, а також шкіл для дітей із затримками психічного розвитку й створити варіанти навчальних програм, які б відповідали психологічним та психофізіологічним особливостям головних груп дітей, що навчаються в цих школах.

Утруднює роботу спеціальних шкіл і відсутність міц­ної матеріальної бази, сучасного обладнання, нестача транспортних засобів. Наприклад, у допоміжних шко­лах не вистачає наочних посібників, спеціальних ігра­шок, матеріалів для ліплення, малювання, рукоділля тощо. Необхідно також розширити можливості твор­чого самовираження дітей, оскільки дуже часто діти з відхиленнями у психофізичному розвитку мають вибіркові здібності.

Подальше вдосконалення навчально-виховного процесу в спеціальних школах відкритого типу перед­бачає розширення варіантів професійної підготовки з опорою на розвиток компенсаторних можливостей дітей. Зараз відбувається поступовий розвиток альтер­нативних навчально-виховних закладів, що призна­чаються для дітей із порушеннями розвитку. Це центри лікувальної педагогіки, в яких сім'я може отримати консультативну допомогу, навчання вдома або в групах, що організовані працівниками такого центру.

Виникають дитячі дошкільні заклади, в яких діти навчаються за програмами Вальсдорфської педагогіки, за розробками для дитячих садків М. Монтессорі та ін. Це дає змогу дітям і батькам знайти той тип програми, який максимально відповідає здібностям і можливостям дитини.

Виникають і батьківські об'єднання, наприклад для дітей із наслідками ДЦП —«Надія»; для дітей із раннім дитячим аутизмом —«Життя». Ці батьківські об'єднання дають можливість обмінюватись досвідом навчання, виховання, лікування «нестандартних ді­тей»; вони запрошують на роботу фахівців, створюють свої навчально-виховні центри.

На жаль, приватні школи, що розвиваються зараз, орієнтовані в основному на дітей з прискореним інтелектуальним розвитком і прагнуть дати їм якомога більше знань. Приватні школи для дітей із порушен­ням психічного розвитку відкриваються вкрай рідко. Однак уже існує система індивідуального навчання, гувернерства та репетиторства. Ці види навчання да­ють змогу дітям, що не можуть навчатися в масовій загальноосвітній школі, отримати необхідний мінімум знань, розвивати свої здібності й знайти шляхи до подальшої соціальної та професійної адаптації.

Необхідно також зупинитися на проблемі комплек­тування спеціальних шкіл. Як зазначалося вище, в такі навчальні заклади відкритого типу дітей направ­ляють ПМПК. Це самостійні, бюджетні, постійно діючі заклади, які засновані на базі медико-педагогіч­них комісій, що функціонували раніше на громад­ських засадах з періодичністю один раз на місяць при обласних і міських (у великих містах) відділах народ­ної освіти. До штату ПМПК мають входити педагог-дефектолог, лікар-психіатр, логопед, психолог.

Проблема комплектування спецшкіл для дітей із відхиленнями в психофізичному розвитку та, особли­во, з порушеннями в інтелектуальній сфері полягає в тому, що недостатня мережа ПМПК не дає змоги співробітникам ПМПК в своєму регіоні активно вияв­ляти таких дітей, сприяти ранньому коригуванню їх дефектів, надавати консультативно-просвітницьку до­помогу сім'ї. Таких консультацій має бути не менше, ніж одна на район (а не одна на місто чи область, як зараз).

На сьогодні значна частина дітей, які не в змозі засвоїти програму масової школи, обстеження в ПМПК не проходять. Існуюча інструкція про те, що учні, які протягом двох років навчання в молодших класах не засвоїли програму, мусять пройти обстежен­ня в ПМПК, часто не виконується. Це пояснюється тим, що батьки мають право самі вирішувати, вести дитину на обстеження чи ні. Більше того, якщо навіть при оформленні дитини до школи у неї виявляють затримку психічного розвитку чи інші відхилення, що детермінують відсутність готовності до школи, реко­мендації психолога не мають обов'язкового характеру.

За чинним законодавством школа має приймати всіх дітей, що досягли шкільного віку й проживають у відповідному мікрорайоні. Виключити з школи учня у віці до 15 років можна тільки на підставі серйозних порушень у його поведінці. Наприклад, якщо дії дитини являють загрозу для життя та здоров'я одно­класників або якщо поведінка учня не дає змоги вчителю проводити урок. Якщо ж дитина не засвоює шкільну програму (але не заважає), це не є підставою для виключення її зі школи. На практиці це призво­дить до того, що з класу в клас переводять учня з розумовою відсталістю, навчають за невідповідними програмами дітей із мовною патологією, виключають зі школи за порушення дисципліни дітей з інфанти­лізмом або ситуаційно-обумовленими реакціями, на­даючи батькам право самим вирішувати проблему подальшого навчання дитини.

У деяких школах для невстигаючих молодших шко­лярів організовують класи підвищеної індивідуальної уваги. Тут ті самі педагоги (тобто без будь-якої фахо­вої підготовки для роботи з дітьми з порушеннями в пізнавальній сфері) за звичайними програмами нама­гаються навчати цих дітей, сподіваючись, що при меншій наповнюваності класів це вдасться. На жаль, для більшості дітей із затримкою психічного розвитку ці заходи неефективні, а дітей з легкими формами ЗПР можна було б коригувати і в звичайному класі за умови додаткової індивідуальної роботи з ними.

Таким чином, вирішення проблеми навчання дітей із відхиленнями у психофізичному розвитку пов'язане не тільки з подальшими науковими розробками, а насамперед із серйозними організаційними змінами. Більше того, необхідна зміна законодавства в напрямі збільшення прав адміністрації масової загальноосвіт­ньої школи проводити відбір свого контингенту учнів. Водночас необхідне значне збільшення кількості спе­ціальних шкіл (без інтернату) та спеціалізованих кла­сів, забезпечення відповідних умов для ефективної діяльності психолого-медико-педагогічних консульта­цій.

Розширення мережі ПМПК дає змогу її співробіт­никам проводити ранню (дошкільну) діагностику від­хилень у психофізичному розвитку дітей та надавати їм відповідну допомогу. В такому випадку батьків не доведеться довго запевняти в необхідності перевести дитину до спецшколи. Вони не будуть прагнути, щоб діти будь-що навчалися в масовій школі. Знаючи особливості розвитку свого сина або дочки, вони самі, ще до початку шкільного навчання, звертатимуться до фахівців з проханням влаштувати майбутнього учня до тієї спецшколи (або спеціалізованого класу), де його можливості будуть максимально реалізовані та де він не буде відчувати себе «гіршим за інших».

Ще серйозніших змін потребує проблема навчання дітей із відхиленнями в поведінці. Тут передусім необ­хідно вирішити питання про правомірність позбавлен­ня волі дітей і підлітків, особливо тих, що не скоїли злочину і, отже, не є соціально небезпечними. Згідно з Правилами ООН, «позбавлення неповнолітнього волі має використовуватись як крайня міра впливу протягом мінімально необхідного періоду часу. Воно повинне обмежуватись виключними випадками для виконання вироку суду після засудження за найбільш небезпечні види правопорушень... Термін покарання повинен визначатись судовим органом».

За законодавством України кримінальна відпові­дальність настає з 14 років і використовується у ви­падках скоєння підлітком особливо небезпечних зло­чинів. У спеціальні школи дітей направляють з 11 років, причому не тільки за злочини, але й у зв'язку з соціально дезадаптованою поведінкою, що, безумов­но, є порушенням прав неповнолітніх. Донедавна в закриті навчальні заклади підлітків направляли комісії у справах неповнолітніх, які працювали на громад­ських засадах при райрадах, збираючись один раз на місяць. Зараз, з метою приведення у відповідність до міжнародних норм законодавства України, вирішено покласти цю функцію на суди для неповнолітніх. Та оскільки такі суди ще не створені, а комісії у справах неповнолітніх вже не мають права направляти підліт­ків до спецшколи, питання залишається відкритим.

Однак, крім вирішення цього складного питання технічно, необхідний його концептуальний розгляд. Чи доцільно використовувати таку міру, як позбавлен­ня волі, для підлітків? Враховуючи негативні наслідки цієї міри для подальшого розвитку особистості, вона не може сприяти ефективності психокоригуючих впливів. Тому направлення підлітків до закритого на­вчального закладу виправдане тільки необхідністю за­хистити суспільство від небезпеки, яку вони собою являють. Звичайно, ця причина досить серйозна. У зв'язку з тим, що кримінальної поведінки неповноліт­ніх найближчим часом навряд чи вдасться позбутися, перспективи розвитку закритих спеціальних навчаль­них закладів, на наш погляд, полягають от у чому.

До спеціальних загальноосвітніх шкіл для дітей та підлітків, що потребують особливих умов виховання, слід направляти тільки тих неповнолітніх, які поруши­ли закон. Розглядати кримінальні справи, за якими проходять підлітки, повинні спеціальні суди. Рішення суду має виноситися на підставі аналізу даних ком­плексної психолого-педагогічної, психіатричної та ме­дичної експертизи, яка обов'язкова при розгляді тако­го роду справ. Судовий процес повинен проходити відповідно до вимог міжнародних норм. Термін по­збавлення волі визначається судом, передбачаючи, однак, право дострокового звільнення.

Спеціальні професійні училища для підлітків, що потребують особливих умов виховання, в такому разі будуть потрібні для навчання й виховання тільки тих неповнолітніх, які скоїли злочин, наприклад, у три­надцять з половиною років, а по суду їм потрібно відбувати покарання два роки. Тому спецучилище може знаходитись на одній території зі спецшколою і по суті бути її продовженням.

Підлітки, які скоїли злочин у віці 14 років і старше, відбувають покарання у виховно-трудових колоніях Міністерства внутрішніх справ України. Неповнолітні, які мають досвід систематичного вживання наркотич­них або токсичних речовин, повинні утримуватись строго ізольовано від інших засуджених.

Враховуючи те, що у більшості соціально дезадаптованих підлітків є відхилення у психічному та особистісному розвитку, необхідно ввести диференціацію їх навчання. За аналогією з існуючими спецшколами відкритого типу доцільно організувати класи для дітей із порушеннями в розумовому й мовному розвитку, з відхиленнями у функціонуванні вищої нервової діяль­ності тощо. Програми навчання також мають бути ди­ференційовані й спеціалізовані, а не просто дублювати програму загальноосвітньої масової школи. Обо­в'язкова також рання професіоналізація підлітків, створення умов для їх творчості та самореалізації.

Для зниження негативного впливу фактору позбав­лення волі доцільно розробити систему відпусток (за типом відпусток у військових училищах) для учнів, особистість яких значною мірою ресоціалізована. Ці підлітки матимуть право виходу (з дозволу вихователя) за територію спецшколи для спілкування з рідними, друзями, відвідування спортивних або культурних закладів.

У разі порушення дисципліни, зривів у поведінці, при афективних станах вихованців доцільно включати їх у зону посиленого психологічного нагляду. Тут під­літкам, що знаходяться в кризових станах, буде надана психологічна (а при необхідності й психіатрична) допомога. Особливо важливий такий нагляд під час перебування вихованця у карантині, оскільки одно­часно з наданням психологічної підтримки, яка тут є такою необхідною, можлива й діагностична робота психолога.

Таким чином, у роботі закритих спеціальних навчальнних закладів для неповнолітніх багато невирішених проблем. Проте до вимог, які ставить суспіль­ство перед системою освіти, включається й психоло­гічне коригування поведінки соціально дезадаптованих дітей. Вирішення цього завдання, безумовно, не­можливе без науково обґрунтованих експерименталь­но вивірених організаційних і кадрових змін у роботі спецшкіл. Вказані вище негативні моменти були зумовлені відсутністю наукового підходу до проблеми перевиховання важких підлітків. Про це свідчать і незначна кількість досліджень на цю тему, і той факт, що жодний навчальний заклад не готує фахівців для роботи з соціально дезадаптованими дітьми. Перспек­тиви розвитку закритих навчальних закладів для підлітків полягають у тому, щоб, образно кажучи, вони ставали все більш відкритими, а це можливо тоді, коли навчально-виховний процес буде відповідати можливостям вихованців, зможе задовольняти їх життєво важливі актуальні потреби, а це значить, що перебування в спецшколі стане для них привабливим і вони самі не захочуть втікати звідти.

Контрольні запитання

1. Які форми диференційованого навчання можливі в структурі загальноосвітньої школи?

2. Які існують типи спеціальних шкіл?

3. Як здійснюється направлення дитини до спецшколи відкритого типу?

4. З яких причин та як здійснюється направлення дити­ни до спеціальних навчальних закладів закритого типу?

5. Переваги та недоліки навчання дітей з порушеннями розвитку в школах-інтернатах.

6. Переваги та недоліки навчання таких дітей удома.