2. Відкриті спеціальні навчальні заклади для дітей із відхиленнями в розвитку

Оскільки найпоширенішим і найбільш зворотним відхиленням у розвитку дитини є затримка психічного розвитку, ми розпочнемо виклад з умов навчання цих дітей. Нагадаємо, що цей тип аномалії розвитку являє собою надзвичайно неоднорідну групу, вирізняючись не лише своїми детермінантами, а й різноманітністю особливостей пам'яті, уваги, інтелекту, працездатності та мотивації. Через те що затримка психічного розвит­ку дитини майже непомітна в побутовому спілкуванні, ця аномалія, як правило, виявляється вже під час на­вчання дитини (чи під час спеціального обстеження). Більшість невстигаючих молодших школярів не за­своюють програму загальноосвітньої масової школи саме тому, що страждають (різною мірою вираженою) затримкою психічного розвитку.

Організація навчання дітей із затримкою психічно­го розвитку зараз перебуває на етапі становлення. Це зумовлено тим, що в Україні порівняно недавно стали розглядати таке відхилення, як окрему аномалію розвитку.

Початковим етапом у становленні спеціального на­вчання таких дітей була організація «класів вирівню­вання», їх комплектація здійснювалася виключно за педагогічними показаннями, тобто сюди приймали дітей, які постійно не встигали на початковому періоді навчання в школі. Наповнюваність класів обмежува­лась 20 учнями, що давало можливість педагогу більше приділяти кожній дитині індивідуальної уваги. Відсутність спеціальної програми й методики навчан­ня в цих класах робило їх недостатньо ефективними. Крім того, відсутність спеціальної діагностики відхи­лень в інтелектуальному розвитку дітей, які навчають­ся в класах вирівнювання, часто призводила до того, що в ці класи потрапляли діти з більш важкими пору­шеннями, які потребували спеціального тривалого ко­ригування. Тим часом активізація досліджень з про­блем затримки психічного розвитку у дітей, розробка спеціальних програм для їх навчання привела до відкриття спеціальних шкіл для дітей із затримкою психічного розвитку. Перші такі школи-інтернати в Україні були відкриті в 1982 році. Одночасно було рекомендовано класи вирівнювання комплектувати дітьми з ЗПР шляхом діагностичного обстеження їх медико-педагогічними комісіями. В цих класах вводи­лася спеціальна програма навчання. До раніше існую­чої назви «класи вирівнювання» додавалось «для дітей з затримкою психічного розвитку». З 1994 року класи та школи для дітей із затримкою психічного розвитку називаються «школами (класами) інтенсивного педа­гогічного коригування», що відповідає цілям роботи цих шкіл та класів і виключає з їх назви відомості, які стосуються діагнозу й розголошення яких може вия­витись психотравмуючим для дітей і батьків. Спе­ціальні школи та класи інтенсивного педагогічного коригування (для дітей із затримкою психічного роз­витку) функціонують як неповні середні з 9-річним терміном навчання. Головна коригуюча робота здій­снюється тут у період початкового навчання.

Для початкової ланки тут існує спеціальна програ­ма, яка передбачає засвоєння знань в обсязі початко­вої масової школи, проте протягом більш тривалого терміну навчання —за п'ять років замість чотирьох у загальноосвітній школі. В цю програму введені спе­ціальні пропедевтичні розділи, спрямовані на форму­вання у дітей готовності до шкільного навчання, до засвоєння системи знань із мови та математики. На­вчальний матеріал дозується дрібніше, що дає можли­вість засвоювати його дітям з низькою працездатніс­тю. Наповнюваність класів—у межах 12 учнів. Це дає змогу значно індивідуалізувати роботу з дітьми. Початкова ланка навчання в школах інтенсивного педагогічного коригування існує в двох варіантах: для дітей, які приходять до спеціальної школи після неус­пішного навчання в першому класі масової школи, та для дітей, що поступають безпосередньо з дошкільно­го дитячого закладу.

Завдяки інтенсивному педагогічному коригуванню діти з більш легкими формами затримки психічного розвитку після закінчення початкової ланки спеціаль­ної школи далі можуть продовжувати навчатися в за­гальноосвітній масовій школі, куди переводяться рі­шенням педагогічної ради. Більшість дітей потребує подальшого спеціального навчання. Зараз програми для 5—9 класів, що відповідали програмам загально­освітньої школи, значно адаптуються для даного кон­тингенту дітей: з них вилучаються розділи, що вима­гають засвоєння складних теоретичних понять, збіль­шується час для практичних занять. Це сприяє набагато кращому засвоєнню знань і кращій соціально-трудовій адаптації учнів.

Допоміжна школа призначена для дітей із розумо­вою відсталістю. Сюди зараховують розумово відста­лих дітей віком від 7 до 9 років (як тих, що навчалися в 1—2 класах загальноосвітньої школи, так і тих, що ще в школі не навчались). Медичними показаннями для прийому в допоміжну школу є: а) олігофренія в ступені дебільності; б) органічне ураження ЦНС зі зниженням інтелекту; в) епілептичне слабоумство; г) шизофренічна деменція. Медичними протипоказан­нями для прийому в допоміжні школи є: а) важкі форми слабоумства (імбецильність та ідіотія); б) стійкі психопатоподібні розлади; в) часті судомні напади; г) шизофренія зі стійкими психотичними розладами; д) стани, при яких відхилення в психічному розвитку пов'язані з порушеннями функції слуху, зору, мови, моторики.

Навчання в допоміжній школі проводиться з ураху­ванням особливостей розвитку пізнавальної сфери дітей. Велика увага приділяється наочності, конкрет­ності матеріалу, зв'язку отриманих знань із навколиш­нім світом. Є спеціальний предмет, мета якого — покращання життєвої орієнтованості, соціальної адап­тації. Трудовому навчанню відведено дещо більше ча­су і значення, ніж у загальноосвітній школі. В молод­ших класах головна увага приділяється розвитку нави­чок самообслуговування. Потім дітей навчають орієн­туватися в побуті, налагоджувати відносини з навко­лишнім середовищем (придбання продуктів у магази­ні, придбання одягу тощо). В старших класах учні оволодівають, у міру можливості, якою-небудь спеці­альністю (картонажника, палітурника, шевця, взуттєвика тощо).

До спеціальних шкіл відкритого типу належать і школи для дітей із порушеннями мови. В ці школи приймають дітей із різною мовною патологією: загаль­ним недорозвитком мови важкого ступеня, афазією, ринолалією, дизартрією, загальним недорозвитком мови в поєднанні з заїканням. Окремо формуються класи для дітей із нормальним розвитком мови, але важкою формою заїкання. В зв'язку з неоднорідністю цих дітей за інтелектом програма мовної школи спеціалізована в діапазоні від масової до ЗПР. В цю програму включаються спеціальні заняття з логопеда­ми (при порушенні усної мови). При порушеннях функції читання та письма навчання проводиться пе­дагогами за спеціальною програмою. Значна частина часу приділяється прогулянкам, загальнооздоровчим заходам. Перевагами цієї школи є можливість навчати дітей, які не засвоюють звичайної програми в резуль­таті дисграфії чи дислексії. Навчання в цій школі дає змогу дітям зі складною мовною патологією переборо­ти дефекти у вимові звуків, адаптуватися в суспільстві.

До недоліків можна віднести спільне навчання дітей із різними інтелектом і дефектами мови. Завдяки наслідуванню в молодших класах відбувається «обмін» порушеннями мови. Під час проживання в одному інтернаті дітей із граничним рівнем інтелектуального розвитку та дітей із нормальним інтелектом вини­кають додаткові проблеми в їх міжособистісних сто­сунках.

При усуванні порушень мови можливе переведення з мовної до загальноосвітньої школи. Якщо ж дефекти мовного розвитку усунути не вдається, то діти продов­жують навчатися в цій школі до її закінчення (9 класів).

До школи для дітей з порушеннями мови при­ймають за направленням ПМПК дітей віком від 7 до 10 років. Це обмеження зумовлюється тим, що почи­нати коригування дефектів мови у старшому віці в межах шкіл такого типу недоцільно.

Наступним різновидом спеціальних шкіл є школи для дітей із порушеннями моторики. До цього типу навчальних закладів направляються діти з церебраль­ним паралічем, наслідками поліомієліту, вродженими чи надбаними деформаціями опорно-рухового апара­ту, міопатією, якщо вони можуть самостійно пересу­ватись і себе обслуговувати.

В цих школах програма коливається в діапазоні від допоміжної школи до масової залежно від інтелекту учня. Проводяться заходи з коригування порушень моторики: масаж, лікувальна фізкультура, медикамен­тозне лікування (якщо це необхідно).

Навчання шкільним навичкам проводиться одно­часно з розвитком дрібної моторики кисті рук. При неможливості перегортати сторінки під час читання використовуються спеціальні пристосування; при не­можливості писати рукою —ручки, що одягаються на палець тощо. Крім шкіл для дітей з ДЦП існують санаторії та реабілітаційні центри, в яких продов­жується навчання, лікування й заходи, спрямовані на компенсацію дефекту.

Школи-інтернати для дітей з психоневрологічними захворюваннями призначені в основному для дітей з органічними ураженнями ЦНС, які супроводжуються неврозоподібною симптоматикою: енурезом, підвище­ною втомлюваністю, утрудненою впрацьовуваністю та ін. Ця школа належить до навчальних закладів сана­торного типу. Діти навчаються в ній за програмою масової загальноосвітньої школи, але з меншою наповнюваністю класів, додатковим пояснюванням складних тем. При необхідності дітям назначається й проводиться лікування в межах школи. Це —ліку­вальна фізкультура, фізіотерапія, медикаментозне лі­кування тощо.

До штату санаторної школи входять лікар-психіатр та шкільний психолог. До обов'язків шкільного пси­холога належить діагностика рівня розвитку дитини, спостереження за динамікою її психічного розвитку протягом навчання, надання консультативної допомо­ги педагогам, вихователям і батькам, проведення роз­виваючих, психотренінгових заходів.

Школа для дітей із психоневрологічними захворю­ваннями призначена для надання тимчасової допомо­ги дітям з декомпенсацією неврозоподібного стану й передбачає повернення дитини до масової загальноос­вітньої школи, якщо самопочуття її нормалізується.

В санаторну школу зараховують дітей починаючи з 7-річного віку за направленням психолого-медико-педагогічної консультації. В середньому термін пере­бування дитини в такій школі не перевищує одного року. Проте у випадку повторної декомпенсації учень знову може бути переведений сюди з масової школи й залишатися доти, доки не зможе повернутися до загальноосвітньої школи. Оскільки школа-інтернат для дітей із психоневрологічними захворюваннями неповна середня, деякі учні повертаються сюди протя­гом навчання по 3—4 рази.

В Україні, на жаль, немає шкіл, призначених для дітей із психопатією та психопатоподібними станами. Багато хто з дітей цього типу не втримуються в загаль­ноосвітній школі, їх виключають за порушення дис­ципліни, а якогось відкритого навчального закладу для спеціального навчання таких дітей немає. На­справді ці діти взагалі не навчаються. В кращому ви­падку (а це буває вкрай рідко) вони навчаються інди­відуально чи екстерном за загальноосвітньою програ­мою. Досить часто їм доводиться продовжувати освіту вже у виправно-трудовій колонії, де вони відбувають покарання за скоєні злочини.