3. Оптимізація соціальної ситуації розвитку дитини шляхом диференціювання навчання

Неблагополучність соціальної ситуації розвитку ди­тини може бути детермінована не тільки сферою сі­мейних відносин, а й шкільними проблемами.

Ситуація в школі може бути оцінена як абсолютно несприятлива у випадках, коли дитина навчається за програмою, яка не відповідає її інтелектуальним мож­ливостям; коли дитина дає психотичні чи невротичні реакції на перебування в даному навчальному закладі. В таких випадках необхідно негайно змінити умови навчання: перевести в школу з відповідною навчаль­ною програмою; перевести до іншого класу чи школи; тимчасово навчати вдома, використати екстернат.

Проблема диференціювання навчання дітей з пору­шеннями розвитку є загальносвітовою проблемою.

Набуто величезний досвід надання допомоги, ство­рення сприятливої соціальної ситуації розвитку дітей з різними порушеннями психіки. В Німеччині є три основних типи навчальних закладів: народна школа, школа для малообдарованих (10 — 65 —90 б.), школа для розумово відсталих (10 < 60 б.). В школу для малообдарованих направляються діти, які протягом 2—3 років навчання не опанували програму народної (масової) школи. При цьому вони проходять обсте­ження, в ході якого враховуються такі фактори, як 10, оцінка соціальної пристосованості та мови дитини, з'ясування можливостей навчання. Потім дитина на­правляється на пробне навчання за рекомендованою програмою і якщо успішно з ним справляється, то й залишається в цьому типі школи. Головною метою навчання й виховання в школі для малообдарованих є відновлення адекватної самооцінки, потреби в на­вчанні, соціальна адаптація. Спеціальна професійна підготовка здійснюється не в школі, а після її закін­чення, в професійних школах.

Діти молодшого віку з особистісними порушення­ми, неврозами з успіхом навчаються та адаптуються за системою Вальсдорфської педагогіки, спрямованої на цілісний гармонійний розвиток особистості, вихован­ня людини у єдності з природою, світом, мистецтвом; розвиток творчих можливостей. В Англії більшість ді­тей з порушеннями в розвитку навчаються в спеціаль­них класах при масовій школі. Це сприяє розширен­ню сфери навчання цих дітей, підвищує шанси по­дальшої соціальної адаптації. До спеціальних шкіл влаштовують дітей з глибокою розумовою відсталістю, важкими формами аутизму, складною патологією (наприклад, тугоухість та олігофренія). Завданням спеціальної школи є навчання навичок самообслуго­вування, спілкування (вербального чи жестами), емоцінної взаємодії з оточуючими. Спеціальні школи не інтернатного, а денного типу дають змогу зберегти зв'язок хворої дитини з сім'єю, а також надавати систематичну консультативну допомогу батькам.

У Франції склалася така система спеціальних за­кладів для дітей з порушеннями розвитку:

1) класи удосконалення при звичайних початкових школах;

2) самостійні (екстернатні) школи вдосконалення;

3) школи-інтернати;

4) спеціальні класи та школи-інтернати при госпі­талях;

5) школи вдосконалення для юнацтва, в яких здій­снюється професійна підготовка.

Широко розгалужена мережа спеціальних приват­них навчальних закладів-пансіонатів.

У США законодавство з питань спеціального на­вчання значно відрізняється в кожному штаті, але в цілому воно направлене на навчання в масовій загаль­ноосвітній школі.

Вступаючи в школу, всі діти проходять психологіч­не обстеження і розподіляються за різними типами навчальних програм. Діти з затримкою психічного розвитку та недорозвитком на рівні дебільності вчаться в загальноосвітній школі, але за спеціальною програмою, яка сприяє соціальній адаптації учнів. У спеціальні навчальні заклади направляються діти з імбецильністю та ідіотією, складними порушеннями моторно-опорного апарату. Діти з аутизмом, шизоф­ренією, декомпенсованою психопатією, важкими нев­ротичними розладами виокремлюються в групу дітей, що страждають порушеннями спілкування й поведін­ки. Вони навчаються в спеціалізованих класах при масовій школі. В цих класах лише по 9—10 учнів, і тут постійно перебувають педагог і психолог, які одночасно з навчанням проводять коригування пору­шень розвитку.

Необхідність диференційованого навчання виникає як у зв'язку з проблемами самої дитини (нездатність опанувати програмний матеріал, порушення поведін­ки, висока втомлюваність), так і в зв'язку з проблема­ми вчителя (технічна неможливість забезпечити індивідуальний підхід та індивідуальну програму навчання для дитини з порушеннями в розвитку в умовах сучас­ної шкільної системи). Ступінь диференціації навчан­ня залежить від багатьох чинників і може проводитись в масовій школі (класи вирівнювання), а також шля­хом направлення дитини в спеціальну школу.

Рішення про направлення дитини до того чи іншо­го типу спеціальної школи в Україні належить до ком­петенції психолого-медико-педагогічної консультації (ПМПК), бо для правильного вибору місця й форми навчання дитина має бути обстежена всіма фахівцями, мають бути з'ясовані особливості її психічного та інте­лектуального розвитку, стиль засвоєння шкільних знань, умінь і навичок.

За сучасним законодавством звернення в консуль­тацію є справою добровільною і залежить від бажання батьків даної дитини. Шкільна адміністрація, лікар-психіатр чи шкільний психолог можуть лише запропо­нувати батькам змінити місце навчання й рекоменду­вати відвідати психолого-медико-педагогічну консуль­тацію. Такий добровільний порядок направлення дітей до спеціальних шкіл має свої переваги. Він відповідає концепції про охорону прав людини, дає можливість батькам дитини з порушеннями в розвитку звертатися по допомогу до психіатра чи психолога, не побоюю­чись соціальних наслідків. Добровільність, свідоме прийняття батьками рішення про влаштування дитини до спеціального навчального закладу забезпечують (до деякої міри) взаємодію сім'ї та школи, спрямовану на соціальну адаптацію дитини. Але це буває лише в тих випадках, коли батьки досить відповідально й свідомо ставляться до проблем своєї дитини, а спеціальна школа здатна допомогти у вирішенні цих проблем.

На жаль, досить часто батьки свідомо чи несвідомо ігнорують особливості психічного розвитку дитини, наполягають на тому, щоб їхня дитина вчилася в масовій школі, навіть якщо вона явно нездатна опану­вати її програму. Інколи на батьків має вплив недос­татня, а то й викривлена поінформованість про типи спеціальних шкіл (вони всі сприймаються як школи для «неповноцінних»); те, що це школи-інтернати і перебування там послаблює контакт дитини з сім'єю. Хвилюють батьків і інші соціальні наслідки такого кроку: думка родичів та сусідів, проблеми працевлаш­тування після закінчення спецшколи тощо.

Психолог має бути поінформований про те, які спеціальні школи є в районі чи місті, а якщо виникає необхідність, проводити роз'яснювальну роботу серед батьків.

Якщо диференційоване навчання здійснюється в масовій школі, то відбір дітей в класи підвищеної пе­дагогічної уваги звичайно проводить шкільний психо­лог разом з педагогами молодших класів. Така форма допомоги доцільна для дітей з нескладною затримкою психічного розвитку, мінімальною мозковою дисфун­кцією. Але покладати на ці класи обов'язки навчання дітей з олігофренією, складною мовною патологією не можна.

Для направлення дитини в психолого-медико-педа­гогічну консультацію необхідні досить серйозні під­стави. Для дітей, які раніше не навчалися, це переду­сім перебування на обліку та лікування у психіатра з приводу захворювання, що порушує психічний розви­ток дитини (олігофренія, органічне ураження ЦНС, затримка психічного розвитку тощо). У випадку, якщо дитина раніше на обліку не перебувала, а під час обстеження перед вступом до першого класу психолог виявив виражені порушення психічного розвитку (не­дорозвиток мови, моторики, інтелекту, порушення функції спілкування), психолог повинен направити дитину на обстеження до дитячого психіатра, а той, у свою чергу, в ПМПК.

Якщо дитина вчиться в масовій школі, то її на­правлення в ПМПК може бути обґрунтоване немож­ливістю опанування шкільної програми, вираженими порушеннями поведінки. При направленні дитини в консультацію необхідні такі документи, як витяг з історії розвитку дитини з результатами обстеження всіх спеціалістів (особливо отоларинголога (ЛОР) та окуліста, а якщо є підозра щодо порушень слуху, то й сурдолога) від районного лікаря-психіатра — витяг з історії хвороби; зі школи — педагогічна характеристи­ка, табель успішності (якщо дитина раніше навчалась) та по можливості висновок психолога й логопеда.

Слід детально зупинитися на такому важливому документі, як педагогічна характеристика, оскільки характеристики, які надходять зі шкіл у ПМПК, не завжди задовольняють вимоги, що до них ставляться. Так, школа іноді присилає характеристики у вигляді довідок: «Коля П. провчився в 1-му класі 3 роки і виявився неспроможним вчитися». Такі характеристи­ки нічого не повідомляють про особливості дитини, динаміку її психічного розвитку.

Характеристика має задовольняти такі вимоги:

1. Бути підсумком спостережень. У ній має бути вказано, які заходи здійснювалися вчителями, щоб до­помогти дитині, котра відставала, якою була динаміка її розвитку протягом навчання.

2. Підбирати й систематизувати факти. Вони ма­ють бути характерними для поведінки даної дитини й викладатися послідовно.

3. Уникати абстрактних та оціночних суджень. Ви­словлювання типу «порушує дисципліну», «займається своїми справами» несуть мало інформації й некон­кретні.

4. Зазначати позитивні риси дитини.

В характеристиці обов'язково мають бути:

1. Формальні дані. Якщо дитина навчалася в школі декілька років, то характеристики даються за кожен рік окремо. На характеристиці обов'язково повинна бути дата й підписи вчителя, директора школи та шкільного психолога. Необхідно точно вказати дату, коли дитина була віддана до школи, в яких школах навчалася раніше, чи залишалася на другий рік, чи були довготривалі пропуски занять та з яких причин. Обов'язково вказати причини направлення дитини на комісію.

2. Стан шкільних знань і навичок дитини. Тут мають бути відповіді на такі питання: що засвоїла дитина з пройденого матеріалу, як ставиться до своїх невдач у навчанні, які види допомоги застосовувалися вчителем для здолання труднощів, яких результатів вдалося досягти. Треба відобразити особливості пра­цездатності дитини: розуміння дитиною вимог учите­ля, участь у роботі класу, втомлюваність, збудливість. Загальна характеристика особистості дитини та особ­ливостей її поведінки у школі сприяє більш глибокому розумінню причин поганої успішності.

Разом з педагогічною характеристикою бажано по­дати в ПМПК також продукти діяльності дитини — зошити, контрольні роботи, малюнки. Якщо дитина проходила патопсихологічне обстеження, то результа­ти обстеження також мають бути подані в ПМПК.

Особливо важливою частиною висновку психолога є інформація не тільки про актуальний рівень розвит­ку психіки дитини, а й про «зону найближчого роз­витку», можливості дитини сприймати й використову­вати допомогу дорослого.

При необхідності більш детального патопсихологіч­ного або психіатричного обстеження дитина може бути направлена на стаціонарне обстеження до пси­хіатричної лікарні.

Диференціація навчання дітей з порушеннями пси­хічного розвитку проводиться не тільки в спеціальних школах, а й при виборі альтернативних форм навчан­ня: навчання вдома, у приватній школі, екстернат. Навчання дитини вдома може бути пов'язане з її тяжким психічним чи фізичним станом. Організація індивідуального навчання цих учнів має проводитись на основі висновку лікувального закладу (лікарні, по­ліклініки, диспансеру) та з дозволу, у кожному окре­мому випадку, районного (міського) відділу народної освіти. Навчання вдома організовується найближчою школою, яка контролює роботу вчителя й піклується про школярів, що навчаються індивідуально або у спецшколі за допоміжною програмою. Ця форма навчання може застосовуватись як постійно, так і тимчасово (протягом чверті, одного навчального року тощо). Індивідуальне навчання дозволяється при та­ких психічних станах, як: виражений психопатоподібний стан з руховою розгальмованістю, стан після перенесеного нападу шизофренії, часті епілептичні напади тощо. У таких випадках екстернат може бути оформлений за згодою з районним відділом освіти директором школи.

Вказані форми організації навчання інколи бувають оптимальними, дають змогу аномальній дитині опану­вати знання, а іноді й набути спеціальність, яка не потребує спілкування з людьми й надає можливість виконувати роботу вдома: друкарки, кресляра, в'язаль­ниці тощо. Однак навчання вдома ускладнює й без того порушені в цих дітей можливості контакту з ото­чуючими, сприяє посиленню аутизму, виникненню психологічної залежності від батьків. Тому важливо використовувати інші форми спілкування —відвіду­вання гуртка, спортивної секції, спілкування з одно­літками вдома (якщо дозволяє психічний стан дити­ни). При покращеннях психічного стану бажано спро­бувати повернути дитину до масової школи, може навіть в умовах неповного навчального навантаження зі звільненням від деяких предметів.

Необхідність зміни форми чи місця навчання дітей без будь-яких відхилень у психічному розвитку вини­кає у випадку яскравих проявів соціальної дезадапта­ції. Наприклад, у випадку ситуативної важковиховуваності, коли конфлікт учня з педагогом чи однокласни­ками призводить до серйозних порушень у поведінці, доцільне, як тимчасовий вихід, навчання дитини вдо­ма (або екстерном) чи переведення учня в інший клас, іншу школу.

В закриті спеціальні навчальні заклади для дітей і підлітків, що потребують особливих умов виховання, направляються підлітки віком 11—14 років за рішен­ням суду у зв'язку зі скоєнням протиправних дій. До цього типу шкіл підлітка направляють примусово. Метою таких навчальних закладів є профілактика пра­вопорушень неповнолітніми та ресоціалізація соціально-дезадаптованої особистості підлітка.